Поняття соціального капіталу сьогодні часто вживається в різних галузях знань і розглядається крізь призму соціально-психологічних, суспільно-політичних, економічних, історичних, культурних та інших соціальних процесів.
Перше згадування цього концепту в 1916 році приписують Л.Дж. Ханіфану, державному інспектору сільських шкіл у Західній Вірджинії, який вжив цей термін для позначення детермінації субстанцій, які охоплюють більшу частину повсякденного життя людей, таких, як добра воля, братство, співчуття і співпереживання. Широку популярність поняття «соціальний капітал» отримало завдяки дослідженням політолога Р. Патнема й було переосмислене в руслі інших наук. Концепція соціального капіталу увійшла до кола інтересів таких науковців, як П. Бурдьє, Дж. Коулмен, М. Шифф, Ф. Фукуяма та ін.
За Р. Патнемом, соціальний капітал є особливістю соціального життя людей і виникає з активних взаємозв’язків між ними, в межах яких довіра і спільні цінності пов’язують членів мереж та спільнот, уможливлюють спільну діяльність та спрощують її. За визначенням П. Бурдьє, це агрегація дійсних або потенційних ресурсів індивіда, які пов’язані з його включенням до стійких мережевих або більш-менш інституалізованих взаємовідносин, зобов’язань, завдяки яким він має певні можливості й переваги. Бачення соціального капіталу П. Бурдьє досить інструментальне і зосереджене на користі, яку індивіди накопичують, постійно беручи участь у групах з метою створення певного ресурсу; відповідно вигода, що акумулюється завдяки членству в групі, є базисом можливої солідарності. Дж. Коулмен характеризує соціальний капітал як потенціал взаємної довіри, взаємодопомоги, який цілеспрямовано сформований як зобов’язання, очікування, інформаційні канали, соціальні норми тощо. Суспільний соціальний капітал створює і стверджує певні зразки суспільної взаємодії, завдяки яким підвищується ефективність функціонування соціальних інститутів. На особливій ролі соціального капіталу в колективній діяльності наголошує Ф. Фукуяма, розглядаючи його як здатність людей утворювати колектив і працювати в ньому заради загальної мети; як сукупність норм, соціальних відносин, які уможливлюють конструктивну співпрацю, підпорядковування власних інтересів інтересам групи.
У соціальній психології концепт «соціальний капітал» розуміється як персональна мережа (егомережа) безпосередніх стосунків індивіда з іншими людьми, з соціумом, що визначає міру його інтеграції в соціальне середовище, суспільство й забезпечує доступ до необхідних ресурсів життєдіяльності: отримання емоційної підтримки, матеріальних благ, важливої інформації тощо. Цікавою в цьому контексті є так звана модель інвестицій, відповідно до якої індивіди з метою побудови своїх персональних егомереж інвестують один в одного досвід, знання, емоційну підтримку тощо.
Такий підхід акцентує увагу на ролі та важливості особистісних стосунків людини, вибудовування нею протягом життя персональних егомереж, зв’язків з іншими людьми, які певною мірою трансформуються під впливом різних життєвих обставин, але зберігають засадничі принципи свого існування: спільні цінності й довіру. На ролі довіри й цінностей у створенні соціального капіталу як індивідуальної характеристики суб’єкта, а також як мережі соціальних взаємовідносин між суб’єктами (індивідами), які утворюють групу або спільноту, наголошують усі дослідники. Соціальний капітал базується на нормах і цінностях, які є основою соціально схвалюваної кооперації й більш ефективної соціальної взаємодії. Довіра визначає очікування постійної, орієнтованої на спільні цінності, чесної поведінки з боку інших людей, членів спільноти. Взаємодія, яка базується на довірі й дотриманні спільних принципів і цінностей, породжує відчуття захищеності, єдності, взаємного визнання, співпричетності, психологічного комфорту, що водночас стимулює координацію і кооперацію в групі.
Отже, соціальний капітал визначає якість міжособистісних стосунків індивіда й характеризує якість соціальної взаємодії в суспільстві. Сила міжособистісної та соціальної єдності відчутно впливає на психічне здоров’я як окремої особистості, так і людей загалом, оскільки суспільство, яке покладається на довіру та соціальну згуртованість, є ефективнішим і менш схильним до конфліктів і соціальних патологій. Ресурси суспільного соціального капіталу збільшуються із зростанням довіри членів суспільства один до одного, до соціальних і державних інституцій; ресурсний потенціал людини залежить від її здатності довіряти іншим і будувати стосунки на основі довіри і співпраці. Довіра, за висловлюванням Ф. Фукуями, є тим «мастилом», що полегшує соціальну кооперацію, зміцнює соціальні зв’язки, збільшує соціальну включеність, а відтак – зменшує ризик протистоянь і асоціальних форм поведінки.
Утворення різних спільнот, соціальних інституцій, громадських об’єднань на основі спільних інтересів і цінностей дає змогу людині повніше задовольняти власні інтереси й досягати особистісно значущих цілей, а відчуття співпричетності до референтної групи сприяє усвідомленню захищеності й зростанню самоцінності. Водночас, соціально захищена людина має кращі ресурси інструментальної та психологічної підтримки в складних або критичних ситуаціях, а, отже, залученість до груп і мереж, а також пов’язана з ними можливість отримання допомоги і підтримки є важливою детермінантою стану її фізичного та психічного здоров’я. Таким чином, соціальний капітал особистості можна розглядати як потужний додатковий ресурс відновлення, збереження та покращення її індивідуального та соціального здоров’я.
