Професія військовослужбовця на сьогоднішній день стає певним викликом та набирає популярності у сучасному українському суспільстві. Для досягнення успіху в обраній спеціальності необхідний не лише розвиток професійних знань, але особистісні характеристики такі як наполегливість, стійкість, цілеспрямованість. Важливим вмінням є також здатність керувати своїми емоційними станами, знаходити відновлення психоемоційного балансу в умовах професійних навантажень та неприємних ситуацій.
Стресові ситуації має майже кожна професія. Військовослужбовець – одна з тих видів професійної діяльності, якій притаманний синдром «емоційного вигорання» чи «професійного вигорання».
В.В. Бойко розглядає професійне вигорання, як механізм психологічного захисту, що здійснюється особою повним або частковим виключенням емоцій на реакції певних психотравмуючих впливів; як набутий стереотип емоційної , частіше професійної поведінки [1].
Емоційне вигорання – стереотип професійної поведінки. Найчастіше у представників професій типу, «людина-людина» найчастіше зустрічається синдром «емоційного вигорання», висока значимість процесу, результату праці та наявності великої кількості стресових факторів є характером професійної діяльності.
Симптоми, що формують синдром професійного вигорання можна об’єднати в такі групи:
- соціально-психологічні симптоми – стрес, депресія, нервові зриви, негативна позиція щодо життєвих і професійних перспектив;
- інтелектуальні – зниження інтересу до роботи, апатія, віддання переваги стандартам;
- психофізичні – безсоння, загальмованість, постійне відчуття фізичного та емоційного виснаження, знижене сприймання;
- поведінкові – відчуття, що робота стає дедалі важчою, робітник перестає ефективно працювати, а керівник – вирішувати, зловживання алкоголем або наркотичними речовинами [2].
Професія військовослужбовців вимагає постійної дисципліни та уваги, і здійснюється у напружені та стресовій атмосфері. При таких обставинах стрес може зумовлюватись великою кількістю негативних чинників. Військовий який може реагувати адекватно та спокійно здатний ефективно і успішно підвищувати свою функціональну активність, а дезадаптивні реакції ведуть до професійного вигорання. З метою докладнішої діагностики професійного вигорання нами було використано методику О.Рукавішнікова «Визначення психічного вигорання». Вона містить 72 твердження щодо емоційного стану, почуттів, які пов’язані з роботою. Вони поділяються на три шкали: психоемоційне виснаження; особистісне віддалення; професійна мотивація [4].
До складу цільової групи для дослідження ввійшли військовослужбовці Збройних Сил України. Загальна кількість респондентів – 100. Рядовий склад - 76, сержантський - 14 , молодший офіцерський – 10 осіб. Вік – до 30 років – 10 осіб , 31- 40 років – 40 осіб, більше 40 років – 57 осіб.
Виходячи з отриманих даних, можна зробити висновок, що для осіб військової служби, проблема професійного вигорання є актуальною.
Результати засвідчують, що у 14 % військових виявлено високий рівень психоемоційного виснаження, тобто у даних осіб наявне вичерпання емоційних, фізичних та енергетичних ресурсів. У них, також, може проявлятися емоційна та фізична втома, байдужість у ставленні до колег.
У інших 86% військових показники були середнього або високого рівня, це означає, що вони не відчувають психоемоційного виснаження, але під час розмови, вони сказали, що такий стан в них буває, але вкрай рідко.
У 10 % респондентів проявляється високий показник пункту особистісне віддалення, в цих осіб специфічна форма соціальної дезадаптації, тобто, наявне підвищення роздратованості і нетерплячості в ситуаціях спілкування, а також можливий прояв негативізму.
Низький рівень професійної мотивації досліджується у 31% військовослужбовців. На нашу думку, отриманий результат обумовлений двома основними актуальними соціальними чинниками. Перший – це гібридна війна Росії проти України, яка триває вже 6 років і майже кожного дня спричиняє смерть військових. Другим чинником, на момент проведення опитування, є пандемія коронавірусу (COVID-19). Це новий виклик для суспільства, оскільки невідомо коли хвороба буде переможена і якою ціною. Сучасний інформаційний простір часто перенасичений негативною і недостовірною інформацією, що спричиняє перманентну тривогу стан невизначеності у найближчому майбутньому.
Окрім цього, виконання багатьох оперативно-бойових обов’язків військовослужбовців, здійснюється в небезпечних сучасних умовах, що впливає на їхній психоемоційний та моральний стан. В цьому випадку, появляються негативні психоемоційні зміни, які впливають на виконання професійних обов’язків, що певним чином можуть погіршувати стосунки в колективі. Перспективним вважаємо проведення соціально-психологічних тренінгів, корекційно-психологічної роботи з метою налагодження та встановлення ресурсного емоційного стану, особистісної здатності до самодопомоги в період виконання професійних обов’язків.
Джерела та література:
- Бойко В.В. Энергия эмоций в общении: взгляд на себя и на других / В.В.Бойко. – М.: Прогресс, 1996. – 154 с.
- Самоукина Н.В. Синдром профессионального выгорания // Медицинская газета. – 2005. – №43 (8 июня). – С. 21-22.
- Зайчикова Т.А. Особливості прояву та детермінанти синдрому «професійного вигорання» у педагогічних працівників / Т.А. Зайчикова. – Актуальні проблеми психології. Том 1.: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. – К.: Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – 2003. – Частина 9. – С. 103-108.
- Фетискин Н.П., Козлов В.В., Мануйлов Г.М. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп. – М. Изд-во Института Психотерапии, 2002. – 426 с.
