Самовдосконалення в першу чергу розглядається сучасною наукою як певний аспект професійного росту, а також фізичного розвитку й саморозвитку особистості. В кінцевому результаті представляє собою самореалізацію, що відбулася, тобто повну реалізацію можливостей особистості. Г. Бабушкін вказував, що потреба у самовдосконаленні є глибинним особистісним утворенням. Дана потреба є джерелом активності людини і будь-який її прояв вказує саме на процес творення своєї особистості [1].
Розвивають дану ідею О. Іванова та Л. Калашнікова, для яких самовдосконалення найперше виступає в якості специфічної діяльності людини. Ця діяльність має відповідний вплив, направлений на самопокращення та результати даного процесу, що базуються на усвідомленні особистого ідеалу й реалізується через постійний рух до нього. Це дає масу важливих проміжних результатів, зокрема позбавлення власної недосконалості через свідому організацію життєдіяльності особистості, основаної на принципах відповідальності, дисциплінованості та іншими. Дані дослідження показують, що самовдосконалення має важливий позитивний вплив на життя людини, конструктивний аспект якого допомагає досягати не тільки кінцевих, а й постійних життєвих результатів [3].
Е. Коваленко стверджує, що громадськість в сучасному світі, зокрема в Україні, прагне повернутися до християнських витоків самовдосконалення особистості. Це бажання стало основою для перших кроків, які ведуть в даному напрямку, заснованому на духовно-моральних принципах гуманістичних традицій та поглядах на людське життя. І саме це, на думку вченого, може стати основою свідомого самовдосконалення особистості та розвитку духовного життя України вцілому. [4].
Духовна праця особистості над собою відіграє особливу роль у даному процесі. Сюди можна віднести як вміння розрізняти сакральні (надособистісне) та профанні (егоцентризм) речі так і зосередженість на власному внутрішньому світі, що допоможе якісно осягати трансцендентне та іманентне у різних буттєвих проявах. Для цього така особистість повинна керуватися певними релігійно-духовними цінностями, які вона має змогу сприймати через відповідне осмислювання.
Постає питання, а що взагалі являють собою релігійні цінності? Адже базовий термін «цінність» досить поширений у психології. Наприклад П. Горностай розглядає його в системі поняття «ціннісні орієнтації», характеризуючи як спрямованість інтересів та потреб особистості на певну ієрархію життєвих цінностей, схильність надавати одним цінностям перед іншими особливу перевагу в різних життєвих ситуаціях. Також це певний спосіб диференціації об’єктів та явищ за їх особистісною значущістю. На думку вченого, вони включають у себе переконання, схильності, особистісні смисли, моральні принципи[2]. М. Шевчук розглядає систему ціннісних орієнтацій в якості певної індивідуальної ієрархічною структури взаємозалежностей цінностей, які відіграють як пасивну, так і активну роль у становленні індивіда як особистості [10].
На основі даних та багатьох інших тверджень, можна розглянути сутність релігійних цінностей, розпочавши з поняття «світогляду». Адже з точки зору релігійної складової, він являє собою систему поглядів та уявлень, що виражають ставлення віруючої людини до різних явищ дійсності, її життєву позицію і ціннісні орієнтації. Ж. Давидов вказує, що внаслідок релігійної спрямованості світогляду, утворюються так звані «духовно-ціннісні орієнтації», які є життєво значущими для особистості. Даний процес охоплює всі аспекти саморозвитку особистості, такі як самоактуалізація, самовиховання, самоосвіта людини тощо. Основою виступають високі цінності, зокрема Любов, Свобода, Істина, Добро та інші, які працюють в узгодженні з власною совістю людини. Це, в свою чергу, проявляється у самоконтролі та саморегулюванні особистості, що допомагає рухатися в правильному напрямку. [6].
Таким чином людина створює себе самостійно, в процесі наповнюючись різноманітними цінностями, що допомагають в досягненні поставленої мети. Сюди можна віднести як релігійні, сімейні, етичні, естетичні та інші види цінностей. Е. Проценко підкреслював, що головним завданням такого «самобудівництва» виступає реалізація можливості виходу власного «Я» до сфери трансцендентного. Відбувається це в першу чергу саме через актуалізацію особистістю власної сутності, тобто наближення до усвідомлення головного сенсу власного буття. Дослідник підкреслив, що реалізацію цієї потреби повною мірою здатна забезпечити християнська (наприклад, православна) релігія. [5].
В дослідженнях Л. Кудрика, О. Микитюка, Т. Тюріна та А. Зачепи, можна познайомитися з більш детальним процесом подібного духовного самобудівництва. Вони вказують, що він складається з трьох основних етапів, кожний з яких по своєму важливий. На першому етапі, який називається «Очищення», людина починає свідомо прагнути до якісних особистісних змін, ставши «вище» за егоїзм, різноманітні моральні вади та надмірну концентрацію на власній персоні. Другий етап - «Осяяння», який орієнтований на «духовне Я», в залежності від ступеню розвитку якого, особистість отримує змогу буквально взаємодіяти інтуїтивно з вищими духовними сутностями. Завершальним є третій етап – «Вдосконалення». Це і є те самовдосконалення, яке включає в себе повну трансформацію фізичної, психічної та духовної природи людини. Тобто, відбувається повна реалізація здібностей людини [8].
Всі описані етапи тісно взаємопов’язані між собою конкретною метою – підняття особистості людини до рівня «Христової свідомості». Про подібне досягнення вершини досконалості прямо закликає Священне Писання: «Отже, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5, 48)
Постає питання: чи можливе дане досягнення в принципі? Про це досі сперечаються представники багатьох світових релігій та інших духовних, філософських, езотеричних систем. Абсолютно зрозумілим тут є тільки те, що для подібного досягнення людина повинна докладати максимум зусиль у всіх сферах життя. Адже процес особистісної трансформації неможливий без відповідних якісних дій, які беруть початок в щирому прагненні особистості до конкретних змін.
Це прагнення вроджене в кожній людині, що підтверджує К. Роджерс. Він вказує, що основною метою самовдосконалення є бажання людини стати «самою собою». Більше того, у кожного є вдосталь сил для того, щоб розвивати свої можливості. Це генетична потреба, яка присутня у всіх людей, прямо впливає на всі інші потреби заради досягнення головної мети – розвивати та зберігати свою особистість. [9, с. 13]
Самовдосконалення справді допомагає людині проявляти свої найкращі якості. Як мінімум – це певні проміжні результати, як максимум – задає високу ціль, до якої можна і потрібно прагнути. С. Л. Рубінштейн, слушно вказує, що життєвий шлях – «це не тільки рух людини вперед, але і рух вгору, до вищих, досконаліших форм, до кращих проявів людської суті» [7, с. 79]. Такий рух базується на різноманітних цінностях, серед яких релігійні мають свій високоякісний вплив на процес самовдосконалення особистості.
Список використаних джерел:
- Васильєв Я. В. Структура та функції цільового компонента спрямованості особистості. Автореф. дис. на здобуття наук. ст. докт. психол. наук: спец. 19.00.01 – загальна психологія, історія психології. Київ, 2009. – 40 с.
- Гудзенко-Александрук О. Г. Медитація як чинник саморозвитку особистості (від прадавніх релігійно-духовних практик до філософії самовдосконалення). Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Серія: Філософські науки. 2007. – № 8. – С. 16-20.
- Калашнікова Л. М., Іванова О. І. Самовдосконалення як особливий вид діяльності особистості. Педагогіка та психологія: збірник наук. праць. Харків. 2013. Вип. 43. С. 73-82.
- Коваленко Е. А. Ціннісна природа усвідомленого саморозвитку особистості: соціально-філософський аналіз. Автореф. дис. на здобуття наук. ст. канд. філософ. наук: спец. 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. Харків, 2005. 20 с.
- Проценко Е. Б. Духовно-ціннісні орієнтації особистості в контексті філософсько-релігійних традицій. Автореф. дис. на здобуття наук. ст. канд. філософ. наук: спец. 09.00.11 – релігієзнавство. Київ, 2006. 20 с.
- Голованова Н. Ф., Дерманова И. Б., Ануфриюк К. Ю. Два проявления саморазвития личности: психолого-педагогический. Ануфриюк. Вестник Удмурдского университета. Серия «Философия. Психология. Педагогика». 2017. Т. 27, вып. 4. С. 443-450.
- Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии / Сергей Леонидович Рубинштейн. – СПб. : Питер, 1999. – 720 с.
- Фризен М. А., Плотницкая М. Р., Кузьмина М. В. Психологические характеристики саморазвития формирующейся личности. Вестник Челябинского государственного педагогического университета. 2015. № 10. С. 166–172.
- Цырева Л. А. Самореализация личности как предмет философского исследования: автореф. дис. на соискание наук. ступени канд. философ. наук / Л. А. Цырева. – М., – 1992. – 18 с.
- Шелер М. Избранные произведения. Пер. с нем., сост., науч. ред., предисл. А. В. Денежкина, послесл. А. В. Чухиной. М.: Гнозис, 1994. – 413 с.
