Постановка проблеми та її значення. Протягом останніх десятиліть важливе місце займають питання геронтопсихології, як науки, яка вивчає особливості психологічного зрушення особистості, спричинене природнім процесом старіння організму. Даний віковий період досліджено недостатньо тому складно визначити функціонування самоприйняття у людей літнього віку та виділити фактори, які впливають на формування та розвиток особистісного феномену самоприйняття. Також постійне зростання кількості осіб похилого віку та зміни у соціальних умовах їх життєдіяльності виступають аспектами наукового дослідження питань, котрі пов’язані з психологічними особливостями самоприйняття.
Аналіз досліджень цієї проблеми. Самоприйняття як особливість розвитку особистості в період похилого віку розглядається в роботах О. Краснової та Г. Лідере. Феномен самоставлення як категорія наративної психології людей похилого віку зазначався в працях Н. Чепелєвої та М. Смульсон. Основні причини онтогенезу самоприймання осіб літнього віку, крізь призму емоційних переживань відображені в наукових працях М. Єрмолаєвої. Погляди на формування самоприйняття особистості як наслідок позитивного міжособистісного спілкування вивчає Ж. Вірна.
Мета дослідження полягає в теоретичному вивченні особливостей формування самоприйняття в осіб літнього віку.
Виклад основного матеріалу. Процес старіння організму супроводжується різними психо-фізіологічними змінами, які значно впливають на формування особистості людини літнього віку. Відсутність повноцінного спілкування, зниження мотивації до діяльності, погіршення самооцінки виступають деструктивними чинниками формування позитивного самоставлення.
Серед узагальнених ознак благополуччя осіб літнього віку можна виділити такі компоненти за К. Ріфф: позитивні стосунки з оточуючими, автономію, управління навколишнім середовищем, особистісне зростання, життєві цілі та самоприйняття [5].
Однією із причинно-наслідкових взаємодій формування самоприйняття є залежність рівня самоставлення від самооцінки людини [1].
За В. Століним структура самоприйняття особистості літнього віку складається з когнітивного, емоційного та конативного компонентів [4]. Когнітивний компонент виявляється у вигляді рефлексії, взаєморозуміння, децентрації; емоційний компонент охарактеризовується емпатією та симпатією; конативний компонент складається з ідентифікації та конструктивності взаємодії.
Формування самоставлення у взаємозв’язку з когнітивним компонентом спричинює усвідомлення вікових фізіологічно-психологічних змін та визнанням стану свого фізичного здоров’я.
Важливою категорією формування самоприйняття є емоційна складова. Існує повноцінний взаємозв’язок між позитивними емоціями та позитивним сприйманням свого життя. М. Присяжніков вказує структурні фактори позитивного самоприйняття, такі як: стан здоров’я, комунікація з рідними, соціальна безпека, відчуття потрібності, реалізація тощо [3].
При цьому негативні емоційні хвилювання спричинюють формування невпевненості в собі та почуття неповноцінності. Як зазначає М. Єрмолаєва, зниження емоційної стабільності може спричиняти розчарування людини у собі та сформувати дезадаптивну стратегію старіння [2].
Конативний компонент, як такий, що характеризується зміною поведінкової діяльністі особистості зазнає значних змін. Серед таких можна виділити заміну звичної робочої діяльності на таку, яка характеризується в більшості випадків формуванням способів відпочинку, наприклад, заміна трудової діяльності на перегляд серіалів чи інших телепрограм.
Однією з важливих ознак самоприйняття особистості літнього віку є підбиття підсумків життя та його осмислення. Такі підсумки викликають ототожнення самоприйняття з життєвою мудрістю. Саме мудрість сприяє збереженню цілісного «Я» у людей літнього віку. Орієнтація на минуле має особливе значення в старості, адже це викликає позитивні емоції та відчуття зануреності в нього. Саме завдяки своїм спогадам можна переглянути та прийняти своє теперішнє життя та себе у цьому житті.
Висновки. Отже, під час теоретичного аналізу особливостей феномену самоставлення осіб літнього віку ми виділили чинники формування данного феномену, такі як: когнітивний, афективний та конативний компоненти. Комплекс їх взаємодії спричинює формування особистісно орієнтованого самоставлення, яке репрезентується у вигляді оцінки минулого досвіду та проекції позитивних самооцінок у майбутнє.
Перспектива подальшого дослідження знаходиться в площині емпіричного вивчення розвитку самоприйняття в осіб літнього віку як загального психологічного феномену, так і його структурних компонентів.
Список використаних джерел:
- Бороздина Л. В. Особенности самооценки в позднем возрасте / Л. В. Бороздина, О. Н. Молчанова // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 14. Психология. – 1988. – № 1. – С. 23–41.
- Ермолаева М. В. Методы психологической регуляции эмоциональных переживаний в старости / М. В. Ермолаева // Психология зрелости и старения. – 1999. – № 1 (5). – С. 22–48.
- Пряжников Н.С. О факторах и моделях удовлетворенности жизнью в пожилом и старческом возрасте. Вестник Московского университета. Серия 14. Психология. 2017. № 4. С. 85–101.
- Столин В.В. Самосознание личности / В.В. Столин. – М. : Изд-во МГУ, 1983. – 288 с.
- Ryff, C. D., & Keyes, C. L. M. (1995). The structure of psychological well-being revisited. Journal of Personality and Social Psychology, 69(4), 719–727 р.
