Професійне здоров’я вчителя залежить від багатьох факторів, на які він не здатен вплинути, або уникнути. До одного з таких відноситься феномен емоційно-професійного вигорання як результат невідповідності між особистістю та професійними обов’язками, синдром фізичного й емоційного виснаження, який бере початок зі стресу міжособистісної взаємодії й включає розвиток негативного відношення до всього, що прямо чи опосередковано стосується педагогічної діяльності.
Часто у науковій літературі поняття «емоційне» та «професійне» вигорання або розділяють, або ототожнюють. Фактично – це синоніми, оскільки перший термін «емоційне» стосується безпосередньо профдіяльності. [1,с.34]
Синдром вигорання входить до 11-го видання Міжнародної класифікації хвороб (МКХ) як явище, що виникло внаслідок хронічного стресу на роботі.
Згідно з МКХ-11, вигорання - це синдром, що виникає внаслідок хронічного стресу на робочому місці. Тобто хронічний стрес на роботі може призвести до вигорання.
Сам термін «професійне вигорання» ввів американський психіатр Дж.Фрейденбергер у 1974 році для характеристики психічного стану здорових людей, які працюють у системі «людина-людина»: лікарі, юристи, соціальні працівники, психіатри, психологи, педагоги. [2,с.12; 5,с.32]
Генезис синдрому — поступовий процес, його симптоми проявляються не відразу. Найчастіше сам суб’єкт не спроможний розпізнати симптоматику.
Основні ознаки емоційно-професійного вигорання:
Хронічна втома. Стан постійного недосипання. Особливо помітно вранці, коли, тільки прокинувшись, ви не відчуваєте, що виспались та відпочили.
Зниження працездатності. Завдання, які раніше виконували легко і швидко, вимагають більше часу й додаткових зусиль для пошуку рішень. Стає складніше переключатися між різними завданнями. Незаплановані завдання викликають сильний стрес і агресію.
Часте фізичне нездужання: постійні головні болі, застуда, ломота в тілі, хронічні захворювання.
Втрата ентузіазму в роботі. Відсутність інтересу до завдань й фахових питань, які раніше сприймались з ентузіазмом, а розв’язок захоплював й додавав снаги на нові звитяги.
Зростання кількості та якості помилок: від непомітних похибок до серйозних недоліків. Це наслідок регресу уважності, відсутністю ресурсів для концентрації. Уже доконаний факт, що у людини з синдромом вигорання сповільнюються розумові здібності.
Острах перед нововведеннями. Якщо раніше педагог був очікуванні нових завдань, що викликали інтерес й цікавість. То тепер, інноваційні варіанти лякають. Втілення інноваційних підходів й методів розглядається через призму критики. Для впровадження чогось нового потрібна енергія. При вигоранні необхідна життєва енергія просто відсутня. Тому все нове відлякує і педагог автоматично вмикає захисні механізми у вигляді внутрішнього опору.
Підвищена дратівливість, що переростає в часті спалахи гніву. Агресія може проявлятися в ставленні до колег, робочих процесів, своїх завдань, педколективу, школи у цілому.
Зменшення кола соціальних контактів. Скорочення контактів з існуючим оточенням та уникнення нових, навіть дуже корисних, знайомств.
Песимістичні настрої в діяльності. Відсутність оптимізму щодо власного професійного розвитку. Глибока байдужість до роботи у школі й до своїх обов’язків. [3, с. 74]
Втрата сенсу у якості виконання професійних обов’язків. Педагог переживає повне розчарування в самій професії. Це, інколи, породжує прагнення повністю змінити напрям професійної діяльності, навіть якщо присвятили йому більшу частину життя.
Наше дослідження проводилося у 2020 році. У ньому брали участь педагоги ЗОШ №1; 3; 4, комунального закладу «Луцький навчально-реабілітаційний центр» та «НВК гімназії №14 м. Луцьк. У загальній кількості 75 осіб. За віком ми їх розділили наступним чином: від 30 до 40 років група А, від 40 до 50 років група В та 50 – 60група С відповідно. Вчителів пенсійного віку у досліджені участі не приймали. Вік і був тим критерієм поділу досліджуваних на три групи.
Для діагностики ми використали три методики. Перша, методика «Дослідження синдрому «вигорання» Дж. Гринберга. Вона дозволяє визначити рівні вигорання за відповідними балами: низький 0-7, середній 8-14, високий 15- 20.
Наступна «Діагностика професійного «вигорання» (К. Маслач, С. Джексон, в адаптації Н. Е. Водопьяновой). Вона – дозволяла теж, визначити рівні «професійного вигорання» за наступними показниками емоційне виснаження, деперсоналізація, редукція особистих досягнень. Це компоненти моделі синдрому «вигорання» запропонованою дослідниками К. Маслач та С. Джексон.
Емоційне виснаження розглядається як основна складова «професійного вигорання» та характеризується заниженим емоційним фоном, байдужістю або емоційним перенасиченням.
Деперсоналізація проявляється у деформації стосунків з іншими людьми. В одних випадках це може бути зростання залежності від інших людей, у інших - зростання негативізму, цинічності налаштувань і почуттів щодо інших людей (учнів, колег, підлеглих тощо).
Редукція особистих досягнень полягає або в тенденції до негативного оцінювання себе, своїх професійних досягнень та успіхів, негативізмі щодо службової гідності й можливостей, або у нівелюванні особистої гідності, обмеженні своїх можливостей, обов'язків щодо інших тощо.
Третя. Методика «Оцінка власного потенціалу «вигорання» дає можливість дослідити такі основні компоненти «вигорання»: деперсоналізація (пп. 1-4), особиста задоволеність (пп. 5-11), емоційне виснаження (пп. 12-18). Першому й третьому компоненту ми вже дали визначення вище. Особиста задоволеність - це, «зануреність» у роботу та персональна задоволеність від цього.
Аналізуючи результати дослідження ми помітили редукцію психічного здоров’я у сучасній школі. Педагогічна праця передбачає комунікацію з учнями, під час якої передаються знання, уміння та навички. Вчитель виступає як у ролі передавача інформації так й приймача її, це дозволяє контролювати, корелювати навчальний процес. Відповідно, його психіка перебуває під постійним тиском відповідальності, що не може не позначитись на його психічному здоров’ї. Відповідно з віком зростають рівні емоційного виснаження, деперсоналізації, особистого задоволення та редукції власних досягнень, які є показниками емоційно – професійного вигорання.
Починаючи з віку 35-36 років й надалі помітний їх ріст у наших респондентів. Парадоксальність ситуації ще й в тому, що при невеликому стажі умови педагогічної праці уже спонукають до руйнації психічного здоров’я. Не зважаючи на те, що з кожним роком вчитель набуває досвіду співпраці з учнями й мав би, на нашу думку, набути навичок вміло реагувати на негативні виклики та доводити комунікативну взаємодію до високого рівня емоційної напруженості.
Список використаних джерел:
- Бойко В.В. Синдром «эмоционального выгорания» в профессиональном общении\ В.В. Бойко – Санкт-Птербург. Питер, 1999. - 105 с.
- . Вчимося вирішувати проблеми / Азарова Т.В., Барчук О.І., Беглова Т.В., Бітянова М.Р., Корольова Е.Г., Пяткова О.М.; під аг. ред..Бітянової М.Р. –Київ: Главник, 2007.–144 с.
- Емоційне вигорання. – Упоряд.: В. Дудяк – Київ: Главник, 2007. – С.128. (Серія «Психол. інструментарій»).
- Михайлов Б.В. Синдром «выгорания», его причины и способы коррекции / Михайлов Б.В., Гавриленко М.А. // Арх. психиатрии. - 2001. - № 4 (27). - С. 32-36.
- Синдром «професійного вигорання» та професійна кар’єра працівниківосвітніх організацій: гендерні аспекти. / За ред. С.Д. Максименка, Л.М. Карамушки, Т.В. Зайчикової – Київ. 2006. - 365 с.
