Постановка наукової проблеми та її значення. У наш час люди все більше віддаляються одне від одного, відчувають себе самотніми, менше довіряють і, як наслідок, є менш щирими у своєму ставленні до себе та до оточення і те саме отримують від цього оточення. Досить гостро проблема щирості постає і для студентів, які саме закінчують вищі навчальні заклади, зокрема це стосується тих спеціалістів, котрі працюватимуть у сфері обслуговування. Адже вони будуть мати справу із людьми, що вимагає певного рівня відвертості та щирості для ефективної взаємодії із клієнтами. Нещире ставлення працівників до своєї роботи може принести збитки організації, в якій вони працюють, це також є суттєвою проблемою на даний час. Саме в умовах конкуренції на ринку питання щирості персоналу стає все актуальнішим; проблема продуктивної та непродуктивної поведінки працівників все більше цікавить працедавців, що є основою для її вивчення загалом та вивчення питання схильності до щирості зокрема, як складової продуктивної поведінки.
Виклад основного матеріалу. У сучасній психологічній науці проблема щирості знаходиться ще на ранніх стадіях дослідження, адже розробка методів виявлення схильності до щирості є вкрай важкою справою, котра потребує знання всіх тонкощів цього поняття та врахування ситуативних факторів, що можуть впливати на прояв щирості людиною, і, як наслідок, спотворювати результати дослідження.
Щирість – це психологічна категорія і стосується вона комунікативної сфери, тобто сфери соціальних, міжособистісних стосунків та має зміст лише стосовно людей, котрі спілкуються один з одним. Г. Фолкенберг говорить про те, що щирість – це особистісний лінгвістичний акт, що виражає думку мовця та одночасно адресується мисленню інших людей, з якими мовець взаємодіє [6]. Під щирістю ми розуміємо вираження людиною її справжніх думок, поглядів, почуттів, намірів та ін., а також повідомлення фактів, котрі відповідають об’єктивній дійсності. Це передбачає цілісність та неподільність особистості. Відповідно нещирістю є навмисне викривлення людиною фактів об’єктивної реальності, приховування відомих їй фактів, свідоме приховування людиною власних думок, почуттів, дій та ін.
На сьогоднішній день у психології питаннями щирості та істини активно займається російський психолог В.В. Знаков. За В.В. Знаковим, щирість – це один з аспектів чесності, правдивості, це відсутність протиріч між тим, що людина насправді переживає, і тим, як вона це виражає. Переважно щирість розглядають як позитивну якість, проте вона суперечить ввічливості, оскільки передбачає, що людина говорить правду в очі, якою б вона не була.
В.В. Знаков також виділяє і причини схильності до щирості: некорисливість, відсутність страху покарання та страху приниження, відсутність прагнення підвищити свій авторитет тощо [1].
Доволі цікаве трактування щирості можна знайти у теорії трансактного аналізу Е. Берна, який протиставляє щирість та ігри. Він говорить про те, що перевага ігор полягає в уникненні прямих та близьких стосунків між людьми. В опозицію до ігор Е. Берн ставив такі трансакції, які він визначав як близькість або щирість. Близькість, за Е. Берном, є щирим неігровим ставленням, яке передбачає взаємний обмін між людьми, що виключає отримання вигоди із цього.
Цікавою також є типологічна модель маніпулятивних характерів Е. Шострома. Він говорить про те, що приховування своїх справжніх глибинних почуттів – це основна риса маніпулятора. Маніпулятор не враховує того, що обрана ним маска не приховує всю його сутність і правда так чи інакше коли-небудь випливе на поверхню. Е. Шостром говорить про те, що в сучасному невротичному світі набагато легше жити маніпулятору, ніж актуалізатору, проте легше ще не означає краще. Справа у тому, що нещирість людини перетворює її життя в ненависну роботу, вона не може розслабитись та просто насолоджуватись життям. Е. Шостром говорить про те, що ми всі є маніпуляторами, просто дехто спрямовує це у конструктивне русло і стає актуалізатором, тобто маніпулює більш творчо[5].
Причина маніпулювання полягає у тому, що людина ніколи не довіряє собі повністю, вважає Ф. Перлз, вона думає, що її спасіння в інших людях, але й іншим людям вона повністю не довіряє [3]. Е. Фромм висуває іншу причину маніпулювання: він вважає, що нормальні стосунки між людьми – це любов, яка передбачає, що ми знаємо людину такою як вона є і приймаємо цю її істинну сутність. Більшість людей не можуть любити ближнього свого, бо не люблять себе, внаслідок цього вони є нещирими. Ми вважаємо, що кращими ми є, то більше нас люблять, але це є протилежним до істини, адже що вищим є рівень нашої готовності визнати свої людські слабкості, то більше нас люблять оточуючі [4].
На противагу маніпулятору, щиру людину Е. Шостром визначає як актуалізатора. Якщо маніпулятор зайнятий тим, що контролює інших, втрачаючи здатність радіти по-справжньому, виходячи із брехні, контролю та цинізму, то актуалізатор керується в своїх діях чесністю та довірою. Актуалізатор є чесним у будь-яких почуттях, якими б вони не були, він є щиросердечним. Він здатен добре усвідомлювати власні почуття та почуття інших, самостійно формувати свою думку про будь-що. Актуалізатор є відкритим, спонтанним, тому інколи імпульсивний у прояві своїх почуттів. Він вірить собі та іншим, вірить в себе та в інших, намагається створити міцний зв'язок із життям та вирішувати проблеми тут і тепер. Актуалізаторам набагато легше встановити соціальні контакти, адже ці контакти у них базуються на чесності.
Важливою рисою самоактуалізованих людей є схильність до щирості. Оскільки вони розкривають свій потенціал, отримуючи від цього задоволення, їм хочеться ділитись своїми позитивними емоціями, вони є більш відкритими, менше рівняються на інших і більше зосереджуються на покращенні власного результату. Все це сприяє більш щирій поведінці стосовно оточення та самого себе; щирість же в свою чергу сприяє тому, що людина відкривається іншим, чим налаштовує їх на таке ж ставлення і через інших вона може розвивати себе, пізнаючи весь час щось нове в інших людях та відкриваючи щось нове в собі [2].
Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, щирість – це один з аспектів чесності, правдивості, це відсутність протиріч між тим, що людина насправді переживає, і тим, як вона це виражає. Поняття щирості є суперечливим і пов’язаним із різними соціально-психологічними характеристиками. Схильність до щирості пов’язують із аутентичністю, чи конгруентністю. Щирість це фактично є близькість, якщо опиратись на погляди Е. Берна. Також щирість залежить від показників самоактуалізованості людини, позиціонується як спрямованість на співпрацю з іншими, а не споживацьке ставлення. Щира людина є актуалізатором, а не маніпулятором.
Опираючись на теоретичні дані, можна скласти психологічний портрет людей, котрі схильні бути щирими: їм приписують наполегливість, низький рівень конформності та невротичності, прагнення бути оригінальними, високий рівень стресостійкості та рефлексивності, високий рівень мотивації досягнення успіху. Також показники самоактуалізованості у них є вищими і відповідно вони є більш задоволені власним життям.
Щирість не можна розглядати як антипод брехні, тому дана тема є перспективною в плані практичних досліджень з подальшим виявленням соціальних і психологічних корелятів такої здатності як схильність до щирості.
Список використаних джерел:
- Знаков В.В., Романова И.А. «Истина» и «правда» в христианстве и психологии понимания. Психологический журнал. 2008. № 6. 62-72.
- Козулева А.А. Подходы к пониманию лжи и ее проявления на психофизическом, психологическом и социально-психологическом уровнях функционирования психики . Текст научной статьи по специальности «Психологические науки». Электронный ресурс; режим доступа: https://cyberleninka.ru/article/n/podhody-k-ponimaniyu-lzhi-i-ee proyavleniya-na-psihofizicheskom-psihologicheskom-i-sotsialno-psihologicheskom-urovnyah
- Перлз Ф. Опыты психологии самопознания. Москва : 1993. 240 с.
- Фромм Э. Иметь или быть?; [пер. с англ]. Киев: Ника-Центр, 1998. 400 c.
- Шостром Э. Человек-манипулятор. Внутреннее путешествие от манипуляции к актуализации. Москва : Апрель-Пресс, Психотерапия, 2008. 192 с.
- Falkenberg G. Insincerity and disloyalty. Argumentation. 1988. V. 2, N 1. P. 89-97.
