Старість, її сприймання людиною як періоду життя, який несе нове світовідчуття і світосприйняття, – все це здавна займало думки людства. Перед кожною людиною в старості постають питання про смисл і спосіб подальшого життя, про вироблення власного ставлення до старості, власної установки: як бути старим? Відомий вислів М. Монтеня про те, що «небагато людей уміють старіти», містить у собі питання: що ж лежить в основі достойного старіння? У деяких старих людей спостерігається різке неприйняття старості: вони ненавидять її і вважають важкою ношею.
Сутність мистецтва старіння полягає в поєднанні пристосування та вміння перебудувати своє життя. З впевненістю можна сказати, що адаптивність старіння визначається тим, наскільки людина виявляється підготовленою до вступу у нову фазу свого життя, до специфічних для старості важких ситуацій, прийняття свого нового місця в суспільстві та зміни соціального статусу.
Через неправильні установки та передумови, які заважають ввійти (вписатися) у старість, існує різноманіття індивідуальних типів старіння.
Американські психологи виділяють такі типи старіння:
- регресія – повернення до минулих форм поведінки, яке проявляється у формі "дитячого" вимагання допомоги у повсякденному житті, незалежно від стану здоров’я. Змирившись із своєю участю, вони шукають підтримки, уваги, опіки в оточуючих;
- втеча, або зміна місця проживання, як форма звільнення у важкій ситуації;
- добровільна ізоляція від оточуючих, пасивність та мінімальна участь у суспільному житті;
- прагнення викликати інтерес до себе в оточуючих;
- спроба включитися в життя суспільства, не зважаючи на вік і стан здоров’я, прагнення приховати специфічні недомагання.
Численні спостереження дозволяють прийти до такого, на перший погляд, дивовижного висновку: вдається не старіти саме тим, хто не хоче старіти. Як би парадоксально це не звучало, але старіння починається з першого дня народження і триває до самої смерті. У цьому контексті старість - це обов'язок, який потрібно виконати і виконати його потрібно з користю для інших, але й не на шкоду собі.
Старість неминуча, але можна зробити дуже багато для того, щоб залишатися і в літньому віці духовно і фізично молодим. Потрібно тільки, щоб людина навчилася правильно будувати своє життя. І навіть якщо повністю спростувати приказку «Старість - не радість» все ж не вдається, то вже додати радості власній старості - завдання цілком здійсненне для кожної свідомої у своєму прагненні людини. Існує перехідний етап між роботою (зайнятістю) і пенсійним періодом, у якому проблеми адаптації стоять особливо гостро.
При проведенні клінічного інтерв'ю у слухачів Волинського Акме-університету було виділено три групи літніх людей стосовно життя.
Перша група - пенсіонери з групи ентузіастів які про своє життя відгукуються навіть дуже позитивно. Минуле оцінюють як щасливий шлях, на якому були і труднощі, але вони їх долали а майбутнє бачать прекрасним, щасливим, в допомозі людям, будують плани наперед. Старість для них - це радість, друга молодість, можливість відчуття життя, пожити для онуків. Вихід на пенсію сприйняли позитивно, з радістю, бачать у цьому можливість пожити активним життям, щоб займатись або навчатися новій справі, спілкуватися з близьким людьми, допомагати їм, виховувати онуків, ділитися життєвим досвідом з однолітками і підростаючим поколінням, спілкуватися з природою і займатись самоосвітою. Негативних змін у своєму житті після виходу на пенсію вони не відзначають. Деякі з них намагаються попрацювати ще. У них є сім'я і близькі люди, Спілкування з якими допомагає їм жити и відчувати собі улюбленими і потрібними.
Друга група - пенсіонери що сумують. Минуле для них - це боротьба за існування, хвороби, втоми, жаль про те що не зробив за життя. Майбутнє ці пенсіонери теж бачать у негативних барвах. Старість оцінюють як самотність, втому, неминучість, страх. Вихід на пенсію сприйняли трагічно, важко, з жалем. З негативних змін бачать матеріальні проблеми, шлюб спілкування, наближається старість. Вільну годину проводять сидячи вдома, іноді спілкуються, дивляться телевізор, працюють на дачі, ведуть замкнутий спосіб життя. Лякає їх самотність, смерть наближається, матеріальні проблеми. У більшості своїй це самотні люди, яких можна віднести до малозабезпечених громадян.
Третя група - це оптимісти. Минуле оцінюють як вдало прожитий час, багаті спогадів, вражень і радісних, і сумних, є й негативні. Майбутнє бачать у допомозі близьким, трудовій діяльності, бажанні померти з доброю пам'яттю. Старість-це відпочинок від роботи, період осмислення, страх, можлива самотність. До виходу на пенсію себе готували поступово, сприйняли як неминучість, заслужений відпочинок. З позитивних змін відзначають: з'явилася вільна година, можливість займатись або навчитись новій справі, можливість спілкуватися з однолітками, онуками, природою, займатись рукоділлям. З негативних змін - це хвороби, втрата професійного статусу, мало годин для виправлення помилок. Турбує їх здоров'я і благополуччя близьких людей, що наближаються хвороби та самотність. У більшості своїй це люди сімейні з дітьми, одинокі з дітьми і без них.
При дослідженні ступенів адаптації у взаємозв'язку з особистісними факторами були виділені наступні групи.
Літні люди з групи з високим рівнем адаптації схильні розраховувати на власні сили, вони володіють оптимальним рівнем самооцінки (середнім і високим), приймають себе як особистість, впевнені в собі, незалежні, намагаються не йти від проблем, а йти їм назустріч, вирішувати їх . Ці люди володіють якостями лідера, переможця, вони сильні духом, сміливі, працьовиті, наполегливі, тобто прагнуть бути на вершині світу. Вони вважають, що більшість важливих подій у їхньому житті є результатом їх власних дій, що вони можуть ними керувати, і, таким чином, вони відчувають відповідальність за ці події і за те, як складається життя в цілому. Їм не властиво бути невпевненими, слабовільним, стурбованими, боязкими, песимістами. І як результат все це сприятливо впливає на їх процес адаптації в суспільстві.
У літніх людей з низьким рівнем адаптації пенсійний період характеризуються низьким і середнім рівнем самооцінки. Найчастіше вони критично ставляться до себе, не задоволені власною поведінкою, рівнем досягнень, стривожені, стурбовані, відчувають байдужість до навколишнього. Люди цієї групи вважають, що більшість подій їхнього життя є результатом випадку або дій інших людей. Ця категорія пенсіонерів намагається йти від проблем, жити так як виходить, тобто плисти за течією, вони воліють бути обраними, а не самим вирішувати, планувати, робити вибір у житті. Їх позиція бути веденими. У людей цієї групи переважає екстернальний локус контролю.
Літні люди з середнім рівнем адаптації у пенсійний період виявляють оптимальний рівень самооцінки, тобто вони приймають себе як особистість, задоволені собою. У деякого відсотка людей даної групи спостерігається завищена або занижена самооцінка, що говорить про особистісну незрілість, невміння правильно оцінювати себе, результати своєї діяльності. Опитувані даної групи не вважають себе здатними контролювати події у своєму житті, відповідальність за них приписують обставинам, іншим людям. Вони оцінюють себе, як людину з привабливою зовнішністю, іноді відчувають себе безпорадними, потребують в комусь, хто був би поруч, іноді бувають всім незадоволені, періодично вибиті з колії: не можуть зібратися, взяти себе в руки, організувати себе.
Таким чином, літні люди характеризуються різним рівнем і способами адаптації до пенсійного статусу, по-різному ставляться до життя а особистісні особливості виступають як фактор успішності процесу адаптації. Особистісні особливості виступають як чинники процесу адаптації: особливості самосвідомості, самооцінки й емоційної сфери особистості визначають адаптацію літньої людини до пенсійного статусу.
