Спектр емоційних порушень в дитячому та підлітковому віці надзвичайно великий. Це можуть бути важкі невротичні конфлікти, неврозоподібні стани у дитини внаслідок органічного ураження ЦНС, преневротіческіе стану та ін.
Під емоційними порушеннями розуміється афективні порушення, що створюють труднощі у формуванні в дитини адекватного образу світу, активної позиції, стійкості і рухливості у відношенні з цим світом. Емоційні порушення згодом ведуть до дезадаптації особистості [2].
Діти можуть постійно відчувати протиборство різноспрямованих емоцій і якщо боязнь, тривожність, страхи стають провідними, то, як правило, вони починають грати роль спонукальної сили в конфліктній ситуації впливати на успішність дитини в навчальній діяльності. Постійні негативні переживання призводять до гіпертрофованого розвитку мотиву самозбереження, самообереження. Стійкі негативні переживання є найбільш небезпечним для розвитку психіки дитини, перешкоджають розвитку активної внутрішньої позиції, формуванню адекватної самооцінки [1].
У літературі з психології емоційне неблагополуччя у дітей розглядається як негативний стан, що виникає на тлі важковирішуваних особистісних конфліктів (А. В. Запорожець та ін; А. І. Захаров та ін.) До власне психологічних причин виникнення емоційного неблагополуччя у дітей автори відносять особливості емоційно-вольової сфери дитини, зокрема порушення адекватності реагування на впливи з зовні, недолік у розвитку навичок самоконтролю поведінки та ін [2].
Умовно можна виділити 3 найбільш виражені групи так званих важких дітей, що мають проблеми в емоційній сфері:
- Агресивні діти. Безумовно, в житті кожної дитини бували випадки, коли дитина проявляла агресію, але, виділяючи дану групу, ми звертаємо увагу насамперед на ступінь прояву агресивної реакції, тривалість дії і характер можливих причин, часом неявних, що викликали афективний поведінку.
- Емоційно - розгальмовані діти. Відносяться до цього типу діти, які на все реагують дуже бурхливо: якщо вони виявляють захоплення, то своєю експресивною поведінкою «заводять весь клас»; якщо вони страждають - їх плач і стогін будуть занадто гучними і зухвалими.
- Занадто сором'язливі, ранимі, образливі, боязкі, тривожні діти. Вони посоромляться голосно і явно проявляти свої емоції, будуть тихо переживати свої проблеми, боячись звернути на себе увагу.
Безсумнівно, характер прояву емоційних реакцій пов'язаний з типом темпераменту. Як ми бачимо, діти, які відносяться до другої групи, є скоріше холериками, а представники третьої групи - меланхоліками або флегматиками [2].
Аналіз емоційних порушень у дітей з точки зору порушення системи відносин, запропонований В. Н. Мясищевим і продовжений в роботах його учнів, дозволяє нам виділити три основні групи дітей з емоційними порушеннями:
- У першу групу входять діти, емоційні проблеми яких в основному виявляються в рамках міжособистісних відносин. Вони відрізняються підвищеною збудливістю, що виражається в бурхливих афективних спалахах в процесі спілкування, особливо з однолітками. Негативні емоційні реакції у цих дітей можуть виникнути з будь-якого незначного приводу.
- Друга група дітей відрізняється вираженими внутрішньоособистісними конфліктами. У їх поведінці простежується підвищена повільність, слабовиражена товариськість. Ці діти глибоко переживають образу, більшість з них схильне необгрунтованим страхам.
- Третя група дітей характеризується вираженими внутрішньоособистісними і міжособистісними конфліктами. У поведінці дітей цієї групи переважали агресивність, імпульсивність. В анамнезі у більшості з них зауважувалася енцефалопатія [3].
В даний час існує декілька трактувань поняття тривожності. Представниця психодинамічного підходу К. Хорні використовувала термін тривожність (тривога) як синонім терміну «страх», вказуючи таким чином на спорідненість між ними. Пізніше вона розвела ці два поняття по простому і точному розпізнаванню ознак: «страх є реакцією, пропорційної готівкової небезпеки, в той час як тривога є невідповідною реакцією на небезпеку або навіть реакцією на уявну небезпеку». Отже, під тривожністю К.Хорни розуміла емоційну реакцію на приховану і суб'єктивну небезпеку, що супроводжується певними фізичними відчуттями (тремтіння, прискорене дихання і т. д.).
Прихильник теорії диференціальних емоцій К. Є. Ізард визначає тривожність як комплекс фундаментальних емоцій, що включає страх і такі емоції, як горе, гнів, сором, провину і іноді інтерес - збудження. Може включати потребностное стану та біохімічні фактори.
А. І. Захаров вважає, що тривожність - це схильність до занепокоєння, недостатня внутрішня узгодженість почуттів і бажань[2].
Страх - емоційний стан, що виникає в разі усвідомлення, що насувається. Підліток, який відчуває страх, виглядає боязким, переляканим, замкнутим.
Апатія - байдуже відношення до всього що відбувається, яке поєднується з різким падінням ініціативи.
Апатичнук дитину можна описати як мляву, байдужу, пасивну.
Емоційна тупість - в 1-у чергу втрата тонких альтруїстичних почуттів при збереженні елементарних форм емоційного реагування.
Паратіміі, або неадекватність емоцій - розлад настрою, при якому переживання однієї емоції супроводжується зовнішнім проявом емоції протилежної валентності.
Агресивна дитина тримається зухвало, непосидюча, ініціативна, не визнає за собою провини, вимагає підпорядкування оточуючих. Її агресивні дії - це засіб досягнення конкретної мети, тому позитивні емоції випробовуються дитиною по досягненні результату, а не в момент агресивних дій.
Пасивно - агресивна поведінка характеризується примхами, впертістю, прагненням підпорядкувати оточуючих, небажанням дотримуватися дисципліни.
Інфантильна агресивність проявляється у частих сварках дитини з однолітками, непослухом, виставленням вимог батькам, прагненням ображати оточуючих.
Захисна агресія - це вид агресивної поведінки, яка проявляється як в нормі (адекватну відповідь на зовнішній вплив), так і в гіпертрофованої формі, коли агресія виникає у відповідь на самі різні впливи.
Виникнення гіпертрофованої агресії може бути пов'язано з труднощами декодування комунікативних дій оточуючих.
Демонстративна агресія - різновид провокаційної поведінки, спрямованого на привернення уваги дорослих або однолітків. У першому випадку дитина використовує в непрямій формі вербальну агресію, яка проявляється в різних висловлюваннях у вигляді скарг на однолітка, в демонстративності, направленому на усунення однолітка. У другому випадку, коли діти використовують агресію як засіб залучення до себе уваги однолітків, вони найчастіше використовують фізичну агресію - пряму або непряму, яка носить мимовільний, імпульсивний характер (безпосереднє напад на іншого, погрози і залякування - як приклад прямої фізичної агресії або руйнування продуктів діяльності іншого дитини у випадку непрямої агресії).
Цілеспрямовано - ворожа агресія - це вид дитячої агресивності, де бажання завдати шкоду іншій - самоціль. Агресивні дії дітей, що приносять біль і приниження одноліткам, не мають будь-якої видимої мети - ні для оточуючих, ні для них самих, а мають на увазі отримання задоволення від заподіяння іншому шкоди. Діти використовують в основному пряму фізичну агресію, при цьому дії відрізняються особливою жорстокістю і холоднокровністю, почуття каяття зовсім відсутні [2].
Порушення емоційного розвитку обумовлені двома групами причин:
- Конституціональні причини (тип нервової системи дитини, біотонус, соматичні особливості, тобто порушення функціонування будь-яких органів).
- Особливості взаємодії дитини з соціальним оточенням. Досвід взаємодії може бути несприятливим:
1) якщо дитина систематично піддається негативним оцінками з боку дорослого, він змушений витісняти в несвідоме велика кількість інформації, що надходить з навколишнього середовища. Нові переживання, що не збігаються зі структурою його «Я концепції», сприймаються ним негативно, в результаті чого дитина опиняється в стресовій ситуації.
2) При неблагополучних відносинах з однолітками виникають емоційні переживання, що характеризуються гостротою і тривалістю: розчарування, образа, гнів.
3) Сімейні конфлікти, різні вимоги до дитини, нерозуміння його інтересів також можуть викликати у нього негативні переживання. Несприятливими для емоційного та особистісного розвитку дитини є наступні типи батьківського ставлення: відкидання, гіперопіка, поводження з дитиною за принципом подвійного зв'язку, надвимогливість, ухилення від спілкування та ін. Серед емоційних рис, що розвиваються під впливом таких батьківських відносин, наголошується агресивність, аутоагресивною, відсутність здатності до емоційної децентрації, почуття тривожності, недовірливості, емоційна нестійкість у спілкуванні з людьми. Тоді як тісні, насичені емоційні контакти, при яких дитина є «об'єктом доброзичливого, але вимогливого, оцінного ставлення, формують у нього впевнено - оптимістичні особистісні очікування» [1].
У вітчизняній психології виділені несприятливі фактори виховання, супутні розвитку невротичного конфлікту у дитини (Гарбузов; Захаров; Ісаєв, 1977; Ейдеміллер, 1980; Мамайчук, 1996 і ін.) Так, В. І. Гарбузов з співавторами виділили три типи неправильного виховання, що практикуються батьками дітей, хворих неврозами. Виховання по типу А (неприйняття, емоційне відкидання). Виховання по типу Б (гіперсоціалізуюче), проявляється в тривожно - недовірливою концентрації батьків на стані здоров'я дитини, її соціального статусу серед товаришів, очікування успіхів у навчанні. Виховання по типу В (егоцентричні), коли увага всіх членів сім'ї культивується навколо дитини, який є «кумиром» сім'ї. Кожен стиль виховання привертає до певної форми неврозу. Наприклад, при егоцентричному вихованні формується істеричний невроз, при гіперсоціалізуючому - психостенічний, а при відкиданні – неврастенія [1].
Список використаних джерел:
- Гарбузов В. И. Неврозы у детей и их лечение/В. И. Гарбузов, А. И. Захаров, Д.Н. Исаев. – Л., 2007.
- Захаров А. И. Неврозы у детей и психотерапия/А. И. Захаров. – СПб., 2008.
- Мамайчук, И. И. Психологическая помощь детям с проблемами в развитии / И. И. Мамайчук. – СПб. : Речь, 2001. - 220 с.
