В умовах глобальних соціально-економічних трансформацій відбувається потужний тиск численних і різноманітних факторів на життєдіяльність особистості. Інтенсивне культивування ідеологічних доктрин, ідей політичних партій, поглядів релігійних рухів, яке активно здійснюється через засоби масової інформації, справляє іноді гнітючий і пригноблюючий вплив на особистість. Унаслідок посиленого і некритичного сприймання інформації, забарвленої негативними або конфліктними подіями, життєдіяльність пересічної людини може наповнюватися переживаннями, тривогою, фрустрацією та іншими депресивними модальностями поведінки. Суспільство постійно детермінує життя особистості через численні інститути влади, закони, обмеження, які, по суті, зумовлюють не лише законослухняність, але й виступають своєрідною цензурою свідомості, певними табу, які забороняють вільно і самодостатньо жити серед інших людей.
Варто зазначити, що через вікові особливості й закономірності онтогенезу нонконформні підлітки особливо гостро відчувають ситуації групового тиску. Зазвичай діти підліткового віку схильні з метою захисту власного Я або до вдаваного конформізму, або й до справжнього реального пристосування до вимог і тиску довкілля, насамперед статусних однолітків або інших референтних осіб. Побудова образу Я, спроби вилаштування гармонійної Я-концепції, необхідність усвідомлення себе як активного суб’єкта життєдіяльності, прагнення до самореалізації досить часто наштовхуються на опір об’єктивних і суб’єктивних обставин і чинників. Потреба входити в офіційні і неформальні групи як складова процесу особистісного самовизначення є дуже важливою, однак передбачає систему розгалужених владно-підвладних взаємин, тому підліток відчуває вимоги групового тиску й підпорядкування, а отже або намагається відстояти усвідомлення власної неповторності й унікальності, або піддається впливові інших людей.
Соціально-психологічна наукова традиція вивчення психологічних детермінант конформної поведінки особистості посідає важливу роль у працях А. Адлера, С. Аша, В. Васютинського, К. Роджерса, С. Максименка, С. Міліграма, М. Шерифа та ін. Радянська психологія особливості прояву конформної поведінки людини здебільшого трактувала в контексті соціальної (класової, партійної, колективної) детермінованості (Л. С. Виготський, В.В. Давидов, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн та ін.); специфікою адаптації та онто- і соціогенези особистості (К. О. Абульханова-Славська, Л.І. Божович, С.Д. Максименко та ін.); спроможністю до регуляції та саморегуляції людини в ускладнених або кризових ситуаціях життєдіяльності (М.І. Алексєєва, Д.О. Леонтьєв, В.В. Столін, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко та ін.). Феноменологія підлітковості, специфіка закономірностей і парадоксів вікового становлення підлітків, особливості прояву конформізму і нонконформізму висвітлені в дослідженнях таких відомих вчених, як Е. Берн, М. Джеймс і Д. Джонгвард, Е. Еріксон, В. Каппоні, І. Кона, X. Ремшмідта, В. Сатир, Д. Фельдштейна та ін.
Зазвичай науковий ракурс пошуку був зосереджений на питаннях визначення і класифікації конформності особистості, а також різним ракурсам протистояння зовнішньому тиску і навчання опору, психологічного захисту щодо намагань маніпулювати людиною в групі. Окремим вектором досліджень було вивчення проявів конформної поведінки в умовах нервово-психічної напруженості, а також встановлення широкого кола детермінант, які зумовлюють посилену підпорядкованість людини іншим людям. Цікавими і розгалуженими є наукові студії, спрямовані на встановлення психологічних особливостей віку, статі досліджуваних у ситуації посиленої конформності.
Попри доволі численні теоретичні й емпіричні дослідження проблеми конформності людини особливої акутальності набувають наукові підходи щодо пізнання специфіки конформної поведінки дітей старшого підлітківого віку, адже на цьому онтогенетичному відтинку відбуваються знакові і вкрай важливі події в їхньому життєвому шляхові – насамперед становлення образу Я, самооцінки, самоакцептації, Я-концепції та інших складових самосвідомості.
Недостатня вивченість і особлива актуальність окресленої проблематики зумовили те, що обрана тема була піддана нами поглибленому теоретико-емпіричному вивченню на рівні магістерської роботи. Основний наголос у дослідженні було зроблено на проблемі виокремлення чинників, встановлення психологічних особливостей схильності особистості до конформізму та прийняття нею тиску групи,а також на констатації специфіки конформної поведінки учнів старшого підліткового віку.
За твердженнями З. Фройда, сутність конформної поведінки людини зводиться до цензури свідомості, до впливу різного роду й походження табу (моральних, релігійних, сексуальних та ін.), тобто конфлікт між Я і Воно лише поглилюється впливом Над-Я [4].
А. Адлер, розкриваючи філософсько-психологічну суть виховання дітей та вдаємодію статей, детально висвітлює природу конформізму особистості. Як вважає вчений. сутність зводиться до існування всезагальних владно-підвладних взаємин, згідно з якими одні люди підпорядковуються іншим. Причому це завжди відбувається на всіх рівнях: політичному, сімейному, духовному, емоційному, ідеологічному, поведінковому, релігійному, інтелектуальному та ін. Існують владно-підвладні взаємини між членами сімейної спільноти, тому спроби дитини вирватися з-під авторитету батька можна трактувати як намагання подолати остогидлу власну конформність, як потяг до своєї автономізації та відокремлення від укладів і закономірностей, що усталилися в певній життєвій ситуації. У взаєминах між статями також існують прояви конформізму, причому традиційно зауважується домінування маскулінності над фемінінністю. Міжвікові стосунки теж мають виражену конформну спрямованість, зокрема як підпорядкування молодшого старшому, слабшого сильгішому, тобто існує еволюційна підлеглість одних людей іншим [1].
У класичному підручнику Д. Майєрса детально і повномірно розкрита феноменологія конформної поведінки, розписані численні випадки і науково-психологічні експерименти щодо вивчення цього складного соціально-психологічного явища. Вчений виокремив такі основні причини конформної поведінки людини: 1) насамперед автивна і наполеглива поведінка інших людей, спрямована для того, щоб переконати людину в її неточностях, слабкостях і помилках; 2) особистість мимоволі належить до певної групи і тому несвідомо або й свідомо прагне уникнути покарання, осуду чи засудження; 3) невизначеність або невпевненість в тій інформації, якою оперує людина стосовно інших людей, досить часто може зумовити формування хибної думки, яка може скластися також і в інших людей. Загалом, наведена інформація розкриває загальний фон наукових уявлень про специфіку конформності людини як біосоціальної істоти, яка проживає в певних цивілізаційних і культурологічних нормах певної спільноти, яка в свою чергу знаходиться на певному відрізку історіогенезу людства [2].
На думку К. Г. Юнга, конформність зводиться до архетипного усвідомлення прадавнього впливу Батька/Матері та інших знакових символів, які закладають матриці підлеглості й неусвідомлюваного засвоєння піддатливості волі інших людей і непереборних обставин, які детермінують розвиток усвідомленого життя людини. Аналітична психологічна традиція тлумачить конформність як типову рису особистості, яка в умовах силового або авторитарного впливу явно або вдавано піддається або старається бути вдавано незалежною цінностям і правилам поведінки інших людей і спільнот [5].
Як вважала К. Хорні, сутнісні аспекти конформної поведінки потрібно віднаходити в особистісній невротизації, оскільки численні неврози спонукають людину до підпорядкування іншим, до того ж поглиблений самоаналіз може призвести до надмірного самокопирсання, самобичування, а отже є своєріднною нагодою для впливу інших сильніших постатей на власну життєдіяльність. Внаслідок цього людина стає невротично збудженою або у випадку нокформізму – надмірно пригніченою [3].
Отож традиційно конформізм вважається таким проявом особистісної активності, який відзначається реалізацією явно помітної пристосовницького відреагуванняї на тиск більшості членів групи насамперед з метою уникнення неприємних, негативних і жорстких санкцій, що типово проявляється в покаранні, осуді або насмішках через прояв незгоди із загальноприйнятою думкою та активним і субєктивним бажанням не видавватися якимось іншим, тобто не таким, як усі.
Зазвичай емоційний і реальний вплив групової більшості відбувається якраз через конформізм як загальновизнаний феномен групового тиску, який проявляється в багатьох вимірах (на роботі, в сім’ї, вікових і професійних групах, субкультуах тощо) і активно впливає на життєві установки иа позначається на поведінкових стратегіях і тактиках.
У численних психологічних дослідженнях коснтатовано, що конформізм відіграє на рівні побутової свідомості як негативне, так і нейтральне або й позитивне значення. Конформізм впливає на переконання людини, тому в неї можуть формуватися в результаті реального або уявного тиску групи нові і видозмінені цінності й установки. Проявляти конформність означає не лише робити так, як роблять інші люди, але й по-справжньому або вдавано піддаватися впливу цих «інших» людей.
Слід зазначити, що конформна поведінка доволі часто є ситуативною поведінкою людини в умовах чітко вираженого групового тиску або інтенсивного і силового та агресивного впливу. Така поступливість може знаходить свій вияв як у справжній і остаточній зміні окремих культурних, етичних, політичних або інших поглядів і поведінки відповідно до поглядів більшості, так і виступати механізмом психологічного захисту як демонстрованого, вдаваного підпорядкування для забезпечення свого спокою, комфорту і безпеки.
Виділяють два основні типи конформної поведінки людини, якаі проявляються як її внутрішнє і зовнішнє підпорядкування групі.
Зовнішнє підпорядкування людини проявляється на рівні свідомого пристосуванні до думки членів групи, підлаштування під їхні цінності, що може супроводжуватися внутрішньопсихологічним конфліктом, а також як свідомому пристосування до думки, цінностей, цілей і авторитету групи, яке немає чітко вираженого внутрішньоособистісного конфлікту або характеру кризи.
Натомість внутрішнє підпорядкування зводиться до того, що частина людей спроможна приймати цінності і думки членів групи як власні та підтримувати їх повсякчасно і всюди. Таке певною мірою бездумне прийняття думки групи без пояснення або з поясненням власної логіки і переваг здійснення такого конформного вибору і обрання підлеглих ролей та статусів.
Здебільшого можна виокремити такітри рівні конформної поведінки людини: 1) підпорядкування (груповий вплиносить зовнішній характер, а тривалість конформно-підлеглої поведінки людини зумовлена коротким часом та обмежується якоюсь конкретною і певною ситуацією); 2) ідентифікація (проявляється зазвичай у двох варіантах: повне або часткове уподібнення себе до іншим членів груп, або ж усі учасники взаємодії демонструюють очікування якоїсь певної поведінки та стараються виправдати ці спільні очікування); 3) інтерналізація (спричинена певною системою особистісних цінностей), внаслідок чого поведінка є значною мірою незалежною від активних зовнішніх впливів, зокрема через те, що думки і погляди інших дуже подібні до систему цінностей самої людини.
У наукових експериментально-психологічних підходах конформізм тлумачиться як функція трьох різниз видів впливу: 1) інформаційна конформність щодо групи, коли тпогляди групи видаються адекватним і точним відображенням реалій дійсності; 2) нормативна конформність щодо групи, внаслідок чого особистість зацікавлена і хоче отримати оцінку групи; 3) нормативна конформність щодо експериментатора, яка проявляється тоді, коли інтереси досліджуваного зосереджені насамперед на оцінку його не всією групою, а лише експериментатором.
Підсумовуючи різномантні погляди на сутність конформної поведінки, можна виокремити низку ключових факторів, які її викликають.
Конформна поведінка виникає лише у конфліктній ситуації, що складається між людиною та групою людей, причому цей конфлікт може бути як реальним, так і уявним
Конформізм постає якраз у випадку тиску і впливу групи, досить часто референтної. Іноді такий силовий тиск здійснюється не як лише у вигляді прямої погрози, залякування, агресії, а якраз власне психологічно, зокрема через прямі або опосередковані оцінки, громадський осуд, спільну думку, кепкування, образливі жарти.
Істотними чинниками конформної поведінки виступають групові особливості, зокремакількісні параметри групи, її ієрархія та структура, міра згуртованості і субординованості.
Зазвичай на конформізм мають істотний вплив індивідуальні та особистісні риси й характеристики членів групи, їхні цінності, наміри, установки тощо.
Нонконформізм постає осноним опонуючим чинником для конформності, проявляючись насамперед як повне й тотальне заперечення чиєїсь думки, якоїсь згоди, нехтуванням та ігноруванням будь-якими типовими й усталеними у певній соціокультурній традиції нормами та цінностями.
Нонконформізм як бажання і прагнення ігнорувати й заперечувати погляди інших, зокрема більшості соціодовкілля, чинити завжди в супротив можна розглядати також як не тільки альтернативу конформізму, але й один з його проявів, адже невмотивована поведінка людини якраз і засвідчує її заперечення нормам і очікуванням, а також домінуючим цінностям певного суспільства.
На підставі узагальнення теоретико-методологічного доробку існуючих науково-психологічних поглядів, теорій, концепцій і підходів щодо вивчення конформізму та конформної поведінки у вітчизняній та зарубіжній психології ми констатували, що конформізм є насамперед некритичним і мало проаналізованим особистістю прийняттям певного існуючого стану і порядку речей, а також підлаштуванням і пристосуванням до нього.
Конформізму притаманні відмова від власної думки і позиції, вичікувальне й пасивне слідування домінуючому способу мислення групи, наслідування тим типам поведінки, які відображають загальні усталені і превалюючі соціальні стандари і стереотип.
Конформізм виступає один з ключових ракурсів міжособистісної комунікації внаслідок формування владно-підвладних взаємин й найтиповіше проявляється в піддатливості, підпорядкуванню тискові групи, щоб засвоїти її нормативну базу. Зауважуються зміни установок, думок і вчинків, які тепер відбуваються й реалізуються згідно до позиції домінуючої спільноти, до якої людина вважає себе причетною.
Конформність як одна з рис особистості проявляється на рівні активізації механізмів узгодження думок і поведінкових актів людини з тими думкками і вчинками, які переважають у певній групі або її більшості. Конформність можна розглядати як одну з умов особистісної соціалізації.
Типовими рисами й ознаками конформного типу особистості можна вважати такі: некритичність, боязкість, тривожність, постійне намагання і готовність підкоритися тиску більшості, стандартність мислення, шаблонність міркувань, психоемоційна банальність, а також постійна схильність до неанаталітичного світосприйняття, консерватизму, надмірна поступливість і спрощеність у ставленні до свого безпосереднього звичного довкілля, недовірливість, настороженість, пенва фрустрованість, нереалізований рівень домагань тощо.
Вважається, що конформні люди демонструють дещо слабший інтелект, ніж ті, що проявляють незалежні типи поведінки, їм більше притаманні спрощеність когнітивних процесів, деяка догматичність, стереотипність і банальність мислення, розмитість, нечіткість і недостатня адекватність думок, поведінки і висловлювань.
Мотиваційна сфера, спонукальні наміри, афективні функції конформної конформної людини характеризується певними акцентуаціями, недостатньою гнучкістю і силою характеру, невмінням опанувати кризові події, володіти собою у конфліктних і стресових випадках і ситуаціях.
Конформісти у сфері самосвідомості досить часто мають амбівалентне ставлення до себе, переживають через імовірність прояву своєї слабкості і комплексів неповноцінності, а у взаєминах з іншими людьми демонструють як тривожну невпевненість, так і авторитарність, заклопотаність абстрактними справами інших незнайомих людей, громади і держави загалом.
Однак слід памятати, що конформність як міра певного підпорядкування людини груповим цінностям, нормам і вимогам є не стільки усталеною особистісною рисою, скільки параметром і властивістю міжособистісних взаємин, пов’язаних з рівнем розвитку комунікативно-перцептивної єдності в групі, специфікою та характером її фахової і дозвіллєвої діяльності, вмінням вирішити конфліктні ситуації, присутністю в групі осіб, які мають свої упередження, акцентуації, тобто дещо відхиляються від загальної думки тощо.
В усталених поглядах конформізм вважається здебільшого негативним явищем, якому притаманні свідоме підлаштування під думку і нших, пристосування до чужих ціннісних орієнтацій і установок, тобто загальне пристосовницьке відношення до реалій дійсності. Досить часто конформізм трактується як таке явище, що за своєю суттю є не стільки психологічним, скільки етичним.
Цілком слушними є науково-психологічні погляди, згідно з якими конформізм виконує вкрай важливі функції у процесах перманентної соціалізації людини, у життєвих колізіях її становлення як особистості, тобто допомагає швидшій і глибшій інтеграції її у певну ціннісно-нормативну канву соціальної спільноти.
Ознакою внутрішньої конформності виступає помітна зміна системи цінностей людини, зокрема в підлітковому віці, адже якраз на цьому етапі онтогенезу діти рецептують і пропускають крізь призму власного Я, через усвідомлення і прийняття/неприйняття себе базові погляди свого соціального оточення, роблячи їх частиною своїх думок, цінностей, намірів і переконань.
Конформізм трактується як усвідомлене підлаштування до інших, як пристосування до домінуючих думок, уподобань і смаків, як свідома (апбо вдавана) спрямованість на те, щоб відповідати деякому визнаному чи потрібному стандартові. Здебільшого конформна поведінка проявляється у випадку конфліктності взаємин між особою і групою, між особистістю і колективом, причому насамперед за умови групового тиску і впливу. Конформізм вважається таким проявом особистісної активності, який відзначається реалізацією явно помітної пристосовницького відреагуванняї на тиск більшості членів групи насамперед з метою уникнення неприємних, негативних і жорстких санкцій, що типово проявляється в покаранні, осуді або насмішках через прояв незгоди із загальноприйнятою думкою та активним і субєктивним бажанням не видавватися якимось іншим, тобто не таким, як усі.
Теоретичний аналіз наукової джерелознавчої бази з окресленої тематики, зокрема в ракурсі психології підлітковості, дозволив констатувати, що однією з типових і визначальних рис і ознак поведінки сучасного старшого підлітка є висока підлеглість тискові інших, тобто чітко виражена конформність. Встановлено, що для підлітка досить важливим мірилом особистісного статусу є думки і мірківання про нього однолітків або представників інших груп. Попри вікову закономірність демонструвуати нонконформізм у взаєминах з рідними та іншими дорослими підліткам усе ж притаманний високий рівень конформізму, що лише підтверджує необхідність і актуальність дослідження такого ракурсу проблем.
На підставі результатів емпіричного дослідження вдалося вичленувати основні соціально-психологічні детермінанти конформної поведінки, які є виступають характерологічними ознаками і поведінковими рисами сучасного підлітка. Серед визначальних ознак і чинників можна виокремити такі: прагнення і високі потреба та запит щодо підтримки від групи; нагальна реалізація потреби у спілкуванні з однолітками як провідний вид діяльності на цьому віковому етапі, а також прагнення підтримки міжособистісних стосунків з ними як референтними членами групи; бажання гармонізувати неадекватну самооцінку, риси відповідальної поведінки, намагання до самоствердження через формування впевненості (іноді самовпевненості) в собі; тиск групової мотивації та цінностей та особистісні вартості і уподобання; доброта, афектомія, соціальна сміливість та ініціатива у спілкуванні, універсалізм, прийняття моральних норм тощо.
Результати психодіагностичних замірів продемонстрували деякі статево-гендерні відмінності між детермінантами конформної поведінки у старших підлітків. Зазначимо, що найістотніші статистичні відмінності констатовано у процесі вивчення мотивації досліджуваних. Нами встановлено такі ключові тенденції: дівчаткам більше властивий мотив прагнення до успіху, тоді як хлопчикам більше притаманний мотив уникнення невдачі. Для встановлення найістотніших чинників конформної поведінки старших підлітків було здійснено факторний аналіз отриманих даних, в якому було використано раніше оброблені шкали. Вдалося вичленувати такі три найважливіші фактори: перший фактор (F І) – мотивація, відповідальність, доброта, універсалізм, увпевненість в собі, афектомія; другий фактор (F ІІ) – соціальна сміливість, ступінь прийняття моральних норм, ініціатива у спілкуванні; третій фактор (F ІІІ) – досягнення та влада і гедонізм. Завдяки кореляційному аналізові вдалося встановити чітку наявність від’ємного значення кореляції (-0,335), що загалом дає підстави стверджувати про те, що збільшення рівня впевненості досліджуваних старших підлітків у собі зумовлює помітне зменшення певного рівня конформності.
З метою оптимізації стану справ з підлітковою конформністю для досліджуваних було задіяно тренінгову програму «Кроки до дорослості». Тренінгова програма зоірєнтована насамперед на активізацію особистісних ресурсів підлітків, на розвиток впевненості у собі, на підвищення рівня самооцінювання, самоприйняття, саморегуляції, тобто на поштовх до саморуху всіх конструктів самосвідомості. Підсилення траекторій особистісної впевненості, рішучості. автономності і самодостатності посприяли зниженню показників конформності у поведінці учасників Т-групи. Визначальним показником і основним критерієм формування контрольної та експериментальної груп була констатована конформність респондентів.
Здійснене нами порівняння отриманих емпіричних результатів за двома тестуваннями в експериментальній та контрольній групах дало підстави стверджувати про те, що істотне підвищення рівня впевненості підлітка в собі значно впливає на зменшення конформності його поведінки. Отримані результати отримані в експериментальній групі такі: конформізм – показники зменшилися (1-е вимірювання – 100 % у, 2 –е вимірювання – 13 %); рівень впевненості в собі - (1-е вимірювання – достатній рівень діагностовано у 6 % досліджуваних, 2 –е вимірювання – 82 %). По суті, зафіксовано істотне покращення стану справ. Зауважимо, що рівень конформізму і показники впевненості в собі у контрольній групі майже не змінилися, що лише підтверджує ефективнцість задіяння тренінгової програми.
Перспективи подальших досліджень у тематичному ракурсі нашого дослідження вбачаємо насамперед у проведенні розширених і поглиблених порівняльних зрізів за таким диференціалом як «норма – депривація», тобто вимірювання рівня і психологічної специфіки проявів конформності у дітей з повної сім’ї та у дітей, позбавлених батьківського впливу (вихованців шкіл-інтернатів). Цікавими для подальшого дослідження вважаємо крос-культурні аспекти проблеми, зокрема проведення емпіричних студій за порівняльною віссю «українські підлітки – польські підлітки».
Список використаних джерел:
- Адлер А. Воспитание детей. Взаимодействие полов / А. Адлер : пер. с англ. А. А. Валеева и Р. А. Валеевой. – Ростов н/Д. : Феникс, 1998. – 448 с.
- Майерс Д. Социальная психология / Д. Майерс. – СПб.: Питер, 2005. – 794 с.
- Хорни К. Невротическая личность нашего времени. Самоанализ / К. Хорни. – М. : Айрис-пресс, 2004. – 464 с.
- Фрейд З. «Я» и «Оно». Труды разных лет / Зигмуд Фрейд. – Кн. 1. – Тбилиси : Мерани, 1991. – С. 193-392.
- Юнг К. Г. Символическая жизнь / К. Г. Юнг. – М.: «Когито-Центр», 2003. – 326 с.
