Систематизація основних теоретико-методологічних положень феномену якості життя особистості та емпіричних конструктів самореалізації жінки в період зрілості дає змогу скласти програму емпіричного дослідження їх взаємозв’язку.
Психологічну основу змісту якості життя особистості складають індивідуально-типологічні характеристики людини, які відображають її психосоціальні резерви самореалізації. Сфера самореалізації особистості стосується забезпечення її соціально-психологічної компетентності та представляє поєднання певних характерологічних властивостей, які об’єднані внутрішніми взаємозв'язками у психологічний комплекс особистісної гнучкості, за допомогою якої відбувається успішне вирішення широкого спектру життєвих проблем у різноманітних умовах соціуму.
Тому цікавим видається дослідження змісту якості життя як умови самореалізації жінки зрілого віку, які відрізняються за соціальним статусом. На нашу думку, якщо якість життя є мірою реалізованості повноцінного функціонування, то безумовно вона зумовлена змінливими умовами життя і діяльності. Самореалізація як специфічна ознака потенціального розкриття людини у різноманітних варіантах соціальних взаємовідносин, групового функціонування і ототожнення себе з фрагментами соціального Я, який припускає свідоме й активне сприйняття навколишнього світу, а також активне внутрішнє відтворення особистістю прийнятих норм і цінностей у своїй діяльності, визначається особливостями соціального включення людини у міжособистісну взаємодію. Крім того, саме зміст самореалізації припускає прийняття на себе відповідальності, інтерпретацію значущих подій як результату власної життєдіяльності.
З цього стає зрозуміли зв'язок якості життя та міри самореалізації особистості, якому властива орієнтація на соціальні контакти в мікро- і макросередовищі, які за словами С. Максименка конституюють особистісний простір, який по-перше, чітко визначає, що є Я і що є не-Я, тобто це є своєрідним народженням суб’єктивності, по-друге, окреслює соціальну ідентичність людини, за допомогою якої особистість самовизначається та отримує можливість активно обирати способи самовираження і самоствердження, які не порушують особистої свободи, по-третє, встановлюючи межу, суб’єкт створює можливість та інструмент рівноправної взаємодії у соціальному середовищі, і по-четверте, створює можливість селекції зовнішніх впливів, а також захист від його руйнівних впливів та формує особистісну відповідальність, яка сприяє конструктивній взаємодії з соціумом та виступає умовою її інтеграції в суспільство [1].
Тому є зрозумілим, що якість життя фактично зумовлює ефективну самореалізацію жінки у соціальних зв’язках складає основу її соціального здоров’я людини, яке знаходить відображення в таких характеристиках як адекватне сприйняття соціальної дійсності, адаптація до фізичного й соціального середовища; спрямованість на суспільну справу, культура споживання, альтруїзм, емпатія, відповідальність перед іншими, безкорисливість, демократизм у поведінці.
Стрижень дієвої самореалізації особистості складають соціально-моральні якості особистості, такі як прийняття себе та інших, спонтанність, вміння концентруватися на проблемі, автономія, скромність і повага до оточуючих, самостійність дій, незалежність суджень, відповідальність за зроблений вибір, інтелектуальна розвиненість, здатність до творчості та саморозвитку. І, саме важливе, що незмінним критерієм здорової (зрілої, гармонійної, повноцінної) особистості є особистісна зрілість, яка вміщує такі характеристики: широкі межі «Я», активна участь у трудових сімейних і соціальних взаєминах; здатність до теплих і відвертих соціальних контактів (дружня інтимність і співчуття); емоційна стійкість і сприйняття; реалістичне сприйняття людей, об’єктів, ситуацій; вибудовування реальних цілей, досвід і рівень домагань; здатність до самопізнання і наявність почуття гумору; цілісна життєва філософія, яка об’єднує основу життя.
Оскільки структура особистості є функціональним утворенням, а в нашому випадку йдеться про жінок зрілого віку, то це передбачає її специфічні прояви в реальному функціонуванні, в реальній взаємодії із середовищем, зразки якого формуються в ході онтогенезу і набувають форму диспозицій (установок), які визначають сприйняття характерних ситуацій, осіб та речей. Коли йдеться про жінку, яка виховує дитину з обмеженими фізичними можливостями, то зрозуміло, що кожна з таких диспозицій являє собою складне об’єднання різноманітних аксіологічних функцій і фундаментальних потреб індивіда, які за змістом суттєво відрізняються від системи потреб і цінностей жінок, які виховують здорових дітей.
Тому логіка науково пошуку буде розгортатися у форматі порівняння впливу змісту якості життя на самореалізацію жінок зрілого віку, диференційованих за критерієм «здоров’я дитини». Ще раз підкреслимо специфіку цього вікового етапу розвитку особистості, який вкладається у часовий діапазон від 33 до 56 років, і визначається як період зрілості із нижніми та верхніми межами прояву. Усереднений варіант цієї вікової модальності отримав назву «середини життя», який для жінок часто є періодом значущих змін та переоцінки цінностей [3]. Поряд з широкими індивідуальними відмінностями у реакціях жінок на досягнення ними середнього віку існують й загальні тенденції, а саме, традиційно жінки в більшості визначають себе в межах сімейного, а не професійного циклу. І, пов’язано це переважно із специфічним ставленням до жінки у суспільстві. В цей віковий період важливим є наявність домагань щодо самовизнання, тобто наявність самоприйняття (під цим феноменом традиційно розуміється позитивне оцінювання своїх здібностей, енергії, самостійності, можливості контролювати власне життя, віра в свої сили та ін.). При загрозі зниження самоповаги за тими чи іншими обставинами, деякі люди можуть звертатися до використання захисних механізмів. Тривале перебування в ситуації загрози збереженню позитивного самоставлення може призвести до появлення у жінки депресивних переживань, психосоматичних захворювань. На наш погляд, це ще раз підтверджує проблематичність розв’язання проблемних питань періоду зрілості у жінок, які безпосередньо пов’язані з перетворенням жіночності, самовтілення, професійним, духовним та особистісним зростанням, а отже загалом й рівнем її дієвої самореалізації.
У нашому дослідженні по-особливому закцентовано увагу на фактор, який впливає на успішну соціалізацію жінки у суспільстві, а саме фактор впливу переживання стану народження дитини, який вибудовує в житті жінки нову соціальну модель поведінки матері. Адже ситуація народження дитини є для жінки відповідальною подією і загалом, саме ця подія кардинально зміню її життя загалом, перебудовує взаємини в усіх його аспектах від сімейного, побутового до професійного і особистісного. Особливо питання формування материнської ідентичності актуалізується тоді, коли народилась дитина із відхиленнями. Народження дитини із відхиленнями у розвитку найчастіше переживається батьками як несподівана подія. Але переважно, серед батьківських реакцій виокремлюються заперечення, гнів, почуття провини, емоційна адаптація.
Загалом систематизуючи матеріал щодо специфіки переживань батьків, і особливо матерів, у яких народилась дитина із відхиленнями, можна виокремити низку закономірностей, презентованих у роботі С. Тулегенової, а саме: 1) порушення взаємодії із соціумом (рідні, знайомі, лікарі та інші фахівці), замикання у своїй родині, неадекватні реакції на лікарські і педагогічні рекомендації, конфронтація з дитячими дошкільними закладами; 2) порушення внутрішньо сімейних відносин, особливо подружніх (як правило батько починає знаходитися в ситуації «занедбаного» або може й повністю відмовитися від сім’ї); 3) порушення репродуктивної поведінки (часто подружжя приймає рішення не мати більше дітей); 4) формування невірних установок на лікування і виховання дитини (незворотність діагнозу і наслідки, які з нього витікають, приймаються не усіма батьками і не відразу [2]. Для того щоб гідно пережити усі тяготи складених обставин народження дитини з відхиленнями у розвитку, жінці потрібні неабиякі зусилля як фізичного, так й психологічного і морального плану. І, при цьому жінка повинна зберегти цілісність і конструктивність внутрішнього досвіду як матері, що буде сприяти її психологічному здоров’ю та благополуччю, а відповідно буде сприяти й фізичному та психологічному комфорту хворої дитини.
Список використаних джерел:
- Максименко С.Д. Генеза здійснення особистості. Київ : Видавництво ТОВ «КММ», 2006. 240 с.
- Тулегенова С.Ю., Тулегенова Г.К., Кудайбергенова С.К. Психологический климат в семье и особенности родительського отношения к детям с ограниченными психическими возможностями. Психологичсекие проблемы современной российской семьи; [под общ. ред. В.К.Шабельникова, А.Г. Лидерса]. Москва, 2005. Ч.2. 261-263.
- Jaromowic M., Worchel S., Morales J., Paez D. Self -We-Others schemata and social identifications. Socials identity: International perspective. N. Y., 1998. 44-52.
