Сприймання й розуміння іншої людини — дуже складний процес взаємодії як особистості індивіда, що сприймає, так і особистості суб'єкта сприймання. При цьому потрібно пам'ятати, що, незважаючи на певні особливості сприймання і розуміння фізичного вигляду, психічних станів, мімічних проявів, — це завжди цілісний, синтетичний акт, що залежить від життєвого досвіду, структури особистості і особливостей ситуації. Уся система ставлення людини до інших людей реалізується у спілкуванні. Специфіка спілкування визначається тим, що в його процесі суб’єктивний світ однієї людини розкривається для іншої. У спілкуванні людина самовизначається і самопред'являється, показуючи свої індивідуальні особливості. За формою впливів можна судити про комунікативні вміння і риси характеру людини, за специфікою організації мовного повідомлення – про загальну культуру і грамотність. Однією з суттєвих ознак міжособистісного розуміння є його адекватність, під якою розуміють точність і об’єктивність відображення психологічного образу іншої людини. Під час комунікації кожна людина повинна навчитись виражати доречно свої емоції та почуття, зважаючи на ставлення інших та ситуацію, а також розпізнавати почуття інших людей, давати їм можливість виразити себе та допомагати в прояві почуттів. Вироблення таких навичок є складним завданням, навчитися спілкуватися важко, але потрібно, оскільки вдале спілкування, успішне досягнення своїх цілей та позитивне ставлення до нас інших осіб залежить саме від цього. Це засіб духовного розвитку і вдосконалення особистості.
Для забезпечення психологічного комфорту в сім'ї та успішного її функціонування суттєве значення має те, як складаються взаємини і взаємодія принаймні у трьох складових: між самим подружжям, між батьками й дітьми, між братами й сестрами, якщо в родині зростають двоє і більше дітей. У працях із психології сім'ї виділено чотири типи ставлення: прийняття — неприйняття; взаємодія — уникнення контактів; визнання свободи активності — надмірна опіка; повага до прав кожного в сім'ї — надмірна вимогливість. Позитивні типи ставлення — прийняття, взаємодія, свобода активності, повага до прав кожного забезпечують партнерські стосунки та егалітарний устрій життя сім'ї. Виникнення порушень у сімейних стосунках, як правило, пояснюється наявністю значної дистанції між членами родини, пов'язаної з прагненням уникнути контакту, неприйняттям особистості партнера або надмірною емоційною зосередженістю на ньому, що виявляється в опіці, захисті, надмірній вимогливості та спробі будь-що підігнати його під уявлюваний образ чоловіка, дружини або дитини. Реалізація тих чи інших установок подружжя в сімейних взаєминах створює певну соціально-психологічну картину родинного життя, яка виявляється у специфічному її укладі.
Виявилося, що присутні статистично значимі відмінності між показниками дітей та матерів в оцінці тривожності в сімейній ситуації. Діти оцінюють тривожність в сімейній ситуації вище, ніж матері. Можливо, причиною такої відмінності є більша залежність дитини від матері, що і спричиняє підвищену тривожність у стосунках з точки зору дитини. Отже, перша гіпотеза нашого дослідження підтвердилася. В цілому сімейна ситуація оцінюються нашими респондентами (дітьми та матерями) як сприятлива, з великим відривом інших симптомокомплексів. Найменш вираженим в сім’ях респондентів є симптомокомплекс ворожості. У матерів переважають такі стилі поведінки в конфлікті як пристосування та компроміс, найменш вираженим стилем поведінки є співробітництво. Пристосування та компроміс є типово жіночими стилями поведінки, а співробітництво – найбільш складним стилем, отже, результати є цілком закономірними. У взаємодії матерів і дітей переважають такі тенденції, як вимогливість, суворість та прийняття. Найменш популярними тенденціями є емоційна близькість та авторитетність, також достатньо низькою у порівнянні з іншими показниками є задоволеність стосунками з дитиною. Вимогливість, суворість і прийняття є достатньо сприятливим поєднанням, а менш виражені тенденції є ненабагато меншими, ніж більш виражені, отже, можна сказати про достатньо сприятливу, у більшості випадків, картину взаємодії матерів і дітей.
Найбільш сприятливими комунікативними особливостями діади «мати – дитина» є низький показник конфліктності в сімейній ситуації з точки зору дитини, низька схильність матері до пристосування в конфліктній ситуації, прийняття дитини матір’ю. Найбільш сприятливими комунікативними особливостями діади «мати – дитина» з точки зору матері є низький рівень тривожності в сімейній ситуації з точки зору дитини і матері, низький рівень конфліктності та ворожості в сімейній ситуації з точки зору дитини, схильність матері до співробітництва в конфліктній ситуації, вимогливість, прийняття згода, послідовність та авторитетність у взаємодії з дитиною. Також важливим моментом є узгодженість оцінок сприятливої сімейної ситуації матір’ю і дитиною, що свідчить про взаєморозуміння
Діти гостро реагують на конфліктність в сімейних стосунках (як на відкритий вияв ворожості та непорозуміння), але водночас відчувають, що позиція пристосування в конфліктній ситуації, яку займає матір не дозволяє позбутися конфліктності, не вирішує задач взаєморозуміння, які стоять перед конфліктуючими сторонами. Знижена потреба матері у спілкуванні, небажання спілкуватися з дитиною, мала вимогливість матері у взаємодії з дитиною може сприйматися дитиною як відкидання, ігнорування і підсилювати її тривожність. Водночас, надмірний контроль матері у взаємодії з дитиною підвищує оцінку тривожності в сімейній ситуації, оскільки є прямим відображенням тривожності самої матері. Дитина чітко сприймає конфлікти в родині як вияв ворожості (хоча, можливо, не завжди це так, але такими є особливості дитячого сприймання сімейної ситуації). Нездатність матері до співробітництва підвищує рівень конфліктності в сім’ї, в точу числі і у стосунках з дитиною. Можливо, вимогливість сама по собі і не спричиняє до підвищення конфліктності (оскільки, як ми побачили раніше, вона є однією з ознак добре налагодженої комунікації в діаді матері і дитини), але саме у поєднанні з нездатністю матері до співробітництва (наприклад, невмінням або небажанням піти на зустріч дитині у формуванні вимог або допомогти дитині виконати поставлені перед нею вимоги) однозначно погіршує комунікативну ситуацію. Нездатність або небажання матері враховувати інтереси дитини та інших членів сім’ї під час конфліктних ситуацій, неприйняття дитини матір’ю призводять до погіршення комунікації в діаді «мати – дитина». Ворожа сімейна ситуація так само сприяє формуванню у дитини почуття власної неповноцінності, комплексу меншовартості. Чим менше мати здатна створити атмосферу прийняття під час взаємодії з дитиною, тим більше дитина схильна переживати ворожість в сімейній ситуації, і, відповідно, збільшується імовірність формування комплексу меншовартості в дитини. Здатність матері до співробітництва вагомо впливає також і на оцінку сприятливості сімейної ситуації самою матір’ю. Нездатність матері до такої складної взаємодії в конфлікті як співробітництво підсилює її тривожність. Матерями конфліктність теж у великій кількості випадків сприймається як відкритий вияв ворожості. Чим більш матір здатна і хоче приймати дитину, тим менше конфліктів виникає в сім’ї, причому не тільки в стосунках матері і дитини, але і в стосунках батька і дитини, і в стосунках подружньої пари. Отже, прийняття дитини є важливим чинником досягнення згоди в сімейних стосунках. Схильність матері до суперництва в конфліктній ситуації зменшує імовірність застосування матір’ю інших стилів взаємодії в конфлікті, спричиняє до ригідності її поведінки. Прямим наслідком є непослідовність матері у взаємодії з дитиною, оскільки в такому випадку вибір того, як поводитися з дитиною залежить від того, з ким на даний момент матір перебуває в конфліктних стосунках. Пристосування матері в конфліктній ситуації іноді дає їй можливість бути гнучкою, пристосовуватись до обставин, знаходити різні варіанти рішень в залежності від ситуації, що пов’язано із послідовністю у взаємодії з дитиною. Водночас, занадто швидке пристосування без пошуку і застосування можливостей більш повного врахування інтересів конфліктуючих сторін спричиняє до того, компроміс в спілкуванні не досягається. Чим більше мати схильна приймати дитину, тим більше вона схильна так само враховувати інтереси дитини під час конфлікту. Занадто часті компроміси у стосунках з дитиною можуть спричинити до незадоволеності матері стосунками з дитиною, оскільки більшість матерів прагнуть все ж таки бути вимогливими та суворими у взаємодії з дитиною. До компромісів в конфліктних ситуаціях з дитиною прагнуть переважно матері, які є тривожними і невпевненими в собі. Насправді авторитетна матір взагалі намагається не вступати в конфлікт з дитиною, оскільки її слово має бути законом і виконуватися беззастережно. В такому випадку конфлікти в стосунках з дитиною просто не виникають, хоча достатньо складно уявити таку ситуацію. Чим більш авторитетною є матір, тим більше вона може вимагати від дитини. Оскільки матір знає, що все буде зроблено як слід, потреба в контролі зникає. Послідовність і суворість матері у вихованні є простим і ефективним шляхом досягнення згоди у взаємодії з дитиною, оскільки тут для думки самої дитини майже не залишається місця, отже, міра згоди залежить від внутрішньої узгодженості вимог самої матері, а її послідовність у взаємодії з дитиною є свідченням такої узгодженості. Співробітництво у взаємодії з дитиною передбачає здійснення контролю, проте не сприяє авторитетності матері, можливо, тому, що надмірний контроль з боку матері сприймається дитиною як невпевненість (і тут дитина, безперечно, має рацію). Авторитетність матері сприяє задоволеності матері стосунками з дитиною, оскільки дає можливість відчути владу над нею, особливо якщо поєднується із здатністю зберігати емоційну близькість з дитиною, а таке можливе лише за умов повного прийняття цієї влади матері дитиною. Надмірне прийняття дитини не сприяє авторитетності матері у взаємодії, оскільки знижує вимогливість, передбачає ліберальність у стосунках, яка часто буває несумісною з авторитетом. Авторитетною в очах дитини є така матір, яка чітко знає, чого вона хоче від дитини, завжди дотримується певної лінії в поведінці, є такою ж вимогливою і до самої себе. Чим більш авторитетною є матір для дитини, тим більше її задовольняють ці стосунки, оскільки така оцінка дитини підтверджує уявлення матері про власну значимість, підвищує її самооцінку, збільшує впевненість в собі, що сприяє оптимізації взаємодії в діаді мати – дитина. Третя гіпотеза нашого дослідження повністю підтвердилася.
