Загальновідомо, що кожна професія накладає специфічний відбиток на особистість людини, деформуючи її в процесі трудової діяльності. Не є винятком і професія медичного працівника – емоційна насиченість, інтенсивність міжособистісних відносин, високий рівень відповідальності за життя і здоров'я пацієнта викликають у медичного працівника психофізичну напругу, що приводить до синдрому професійного вигоряння. Процеси соціально-економічних трансформацій, що відбуваються в нашій країні, сприяють змінам, які відображаються в усіх сферах життя, в тому числі й на ринку праці. Стає необхідним поглиблене вивчення феномену синдрому вигорання та профілактичних заходів щодо запобігання його виникнення. Сьогодні професійне вигорання стало однією з соціально-значущих проблем у сфері сучасної професійної діяльності, що виражається у вигляді емоційного виснаження, негативній зміні соціально-особистісної комунікативності, цинізму, професійної неефективності внаслідок тривалої відповідної реакції на довгочасні стресові фактори в професійному середовищі.
Варто зазначити, що діяльність, яка належить до системи професій «людина-людина», відрізняється тим, що в неї присутня велика кількість ситуацій з високою емоційною насиченістю і складністю міжособистісного спілкування. Це вимагає від спеціаліста значного внеску до встановлення довірливих відносин і уміння управляти емоційною напруженістю професійного спілкування. Важливо вчасно проводити міри профілактики професійного вигорання медичних працівників, а також необхідно здійснювати заходи, що допоможуть зменшити дію основних факторі, які спричиняють вигорання.
Почуття емпатії для медичних працівників, без перебільшення, є необхідною професійною якістю. Та якщо проблеми пацієнтів сприймати як особисті, до того ж відчувати тиск власних проблем, яких у сучасному житті безліч, це виливається у надмірну втомлюваність та невдовзі проявляється у специфічному стані. Цей стан фізичного та емоційного виснаження внаслідок перевантаження та впливу стресів як у професійному, так і у повсякденному середовищі є синдромом вигорання. Останній виражається у підвищеній та хронічній втомлюваності, апатії, деструктивному реагуванні на стреси тощо (Самикіна Н., Сулицький В., 2004). Головною причиною синдрому вигорання вважається психологічна, душевна перевтома. Професія лікаря — одна з найважчих, але й найважливіших в соціальній сфері. Медичні працівники — представники професій «людина — людина», тому досить часто стають жертвами синдрому вигорання. Серед основних професійних чинників, що зумовлюють результати дії тривалого стресу, можна виділити значне емоційне насичення актів взаємодії з пацієнтами.
Профілактичні заходи, що упереджують професійне емоційне вигорання, передбачають особистісно-орієнтовані підходи, спрямовані на покращення здатності особистості протидіяти стресу через зміну своєї поведінки, стосунків. Зокрема, це постійна внутрішня робота над собою, переосмислення поведінки, рефлексія емоційних станів, активний відпочинок, опанування методів саморегуляції. Також важливі заходи, спрямовані на зміну робочого оточення: просвітницька робота щодо сутності та наслідків професійної деформації, створення сприятливого психологічного клімату в колективі, проведення групових тренінгів, реалізація антистресових програм.
Концепція поведінкових профілактичних заходів, представлена в психологічній літературі, фокусується на первинну профілактику. Сюди відносяться такі заходи:
1) поліпшення навичок боротьби зі стресом (дебрифинг (обговорення) після критичного події, фізичні вправи, адекватний сон, регулярний відпочинок та ін.);
2) навчання технікам релаксації (розслаблення) - прогресивна м'язова релаксація, аутогенне тренування, самонавіювання, медитація;
3) вміння розділити з пацієнтом відповідальність за результат, вміння говорити «ні»;
4) хобі (спорт, культура, природа);
5) спроба підтримки стабільних партнерських, соціальних відносин;
6) фрустраційна профілактика (зменшення помилкових очікувань).
Успішна профілактики вигорання повинна проводитись на різних рівнях функціювання особистості, зокрема, на:
- Емоційний рівень – це може бути ситуація успіху та комфортні емоційні умови життєдіяльності;
- Фізіологічний рівень – це фізичне здоров’я та правильний режим харчування;
- Світоглядний рівень – це позитивне мислення та диференціація мети;
- Інтелектуальний рівень – це гармонізація роботи півкуль мозку
В рамках профілактики та подолання синдрому емоційного вигорання за доцільне вважається розробка спеціальних корекційних програм. Виділяються основні принципи побудови корекційної програми (діагностичний, психокоректувальний і інформаційний), які в подальшому визначають її напрямки та завдання.
Завдання психологічної корекції:
1) формування навичок адекватного співпереживання.
2) стабілізація емоційного фону зі зниженням рівня тривоги, напруги, занепокоєння;
3) формування адекватної самооцінки;
4) здобуття навичок подолання робочого стресу;
5) активація внутрішніх ресурсів.
Корекційна програма включає три етапи: підготовчий (початковий), основний і завершальний.
Підготовчий етап передбачає діагностику синдрому емоційного вигорання і особистості працівника. На початковому етапі діагностичного дослідження можуть бути використані наступні методики: «Діагностика емоційного вигорання» В.В. Бойко, опитувальник на «вигорання» МВ1 К. Маслач і С. Е. Джексон, адаптований Н.Є. Водоп'янова. Наступним напрямком діагностики є вивчення соціально-психологічних проблем особистості (дослідження морально-психологічного клімату колективу, задоволеності працівника своєю діяльністю в організації), ціннісно-мотиваційної сфери (методика смисложиттєвих орієнтацій Д.А. Леонтьєва, методика діагностики особистості на мотивацію до успіху Т. Елерса). З’ясування причин негативного впливу стресу на працівника в плані розвитку у нього синдрому вигоряння. Далі з урахуванням результатів експериментальних досліджень, проводяться індивідуальні консультації з співробітниками. До завдань таких консультацій входить виявлення причин виникнення.
Основний етап - проведення корекційних занять. У корекційній роботі можна використовувати різні психотерапевтичні напрямки.
- Когнітивно-поведінкова терапія, спрямована на активізацію ресурсів особистості і її оточення, моделювання поведінки особистості. Метод орієнтований на проблему і стимулює до пошуку самостійного її вирішення.
- Арт-терапевтичної методи використовувалися з метою впливу на психоемоційний стан, зниження емоційного напруження за рахунок реакції переживань і їх сублімації.
- Досить ефективними засобами не тільки згладжування і ліквідації клінічних проявів стресу, а й профілактики таких проявів є методи релаксації, в основі ефективності яких, лежить відома зв'язок між напругою м'язів і нервово-психічним напруженням (прогресуюча м'язова релаксація по E. Jacobson, аутогенная тренування, контроль дихання).
Завершальний етап спрямований на запобігання повторного розвитку або послаблення ступеню прояву синдрому емоційного вигорання у фахівця. Ефективним методом профілактики є використання технік саморегуляції і самовідновлення. Також велике значення має розвиток особистісної рефлексії для усвідомлення наявних проблем та адекватної їх диференціації, освоєння конструктивних способів виходу з стресових ситуацій і подолання синдрому емоційного вигорання.
Для запобігання розвитку синдрому емоційного вигорання у медичних працівників необхідно виконувати наступні рекомендації:
- Дотримуватись вимог, викладених в наказах і нормативних документах з охорони праці та забезпечення професійної безпеки в закладах охорони здоров'я;
- Проводити вивчення причин професійної захворюваності медичного персоналу;
- Виробляти навчання медичного персоналу з питань професійної безпеки, психогігієни, методик релаксації в рамках конференцій різного рівня і курсів підвищення кваліфікації;
- Проводити заходи, спрямовані на оздоровлення медичного персоналу:
- Проводити заходи, спрямовані на оздоровлення медичного персоналу: створення кімнат відпочинку, психологічного розвантаження, формування груп здоров'я;
- Створення психологічного комфорту в колективі.
Таким чином, можна говорити про те, що проведення комплексу заходів, спрямованих на профілактику, а за необхідності і корекцію проявів синдрому професійного вигорання, може бути корисним не лише для підвищення ефективності професійної діяльності медичних працівників, а й для гармонізації їхньої особистості та, як наслідок, забезпечення сприятливої атмосфери у лікарнях та інших медичних закладах.
