Актуальність проблеми. Актуальні питання професійної адаптації особистості все гостріше ставлять проблему розробки прикладних аспектів вивчення професійного здоров’я, де питання професійної реабілітації займають одне з провідних місць. Адже в реальних умовах трудової діяльності явище погіршення професійного здоров’я є досить розповсюдженим, і його чинники досить різноманітні, як-от порушення режимів праці, хронічна перевтома (синдром хронічної втомлюваності), наслідки впливу екстремальних факторів і умов, перенесені травми і захворювання, і навіть тривала перерва у роботі. Як наслідок усіх цих факторів можна розглядати послаблення професійних навичок, розвиток демобілізацію певних фізіологічних систем або організму в цілому, зниження рівня адаптивності до трудової діяльності. Ось чому у таких умовах соціально і психологічно важливим є комплекс заходів, спрямованих на повернення людини до її спеціальної професійної діяльності.
Метою нашого дослідження є теоретичне обгрунтування психологічних засад професійної реабілітації та їхня систематизація в комплексні блоки практичної роботи психолога з фахівцями соціальних професій.
Класично професійну реабілітацію розглядають як систему державних, соціально-економічних, психологічних, медичних, педагогічних та інших заходів, спрямованих на компенсацію порушень функцій організму, професійної працездатності і соціального статусу людини. Теоретичну основу професійної реабілітації складає низка усталених концепцій в психології, фізіології та медицині, а саме: уявлення про функціональні резерви, межі та механізми професійної мобілізації людини; концепція функціональної системи П.К.Анохіна; уявлення про комплексний характер адаптації людини на психофізіологічному та соціальному рівні [1; 2; 3 та ін.].
Аналізуючи зміст професійної реабілітації, слід виділити такі компоненти, які б деталізували її конкретну цільову спрямованість, а саме:
- відтворення фізичної працездатності, тобто функціонального стану усіх фізіологічних систем, які забезпечують рухову активність, властиву для повсякденних побутових умов і професійної діяльності з повною компенсацією усіх можливих зсувів у стані внутрішнього середовища організму;
- нормалізація психічного статусу, а саме стану функцій, які складають основу психіки: сприйняття, психофізіологічної активності (рівня неспання), уваги, научіння, пам’яті, мислення, мови, емоцій, поведінки, структури особистості, волі, психосоматичних взаємовідношень (психомоторики і психовегетатики), свідомості тощо;
- відтворення здатності у необхідному обсязі у повсякденних умовах життєдіяльності виконувати усі побутові акти;
- відтворення, а при неможливості й створення нового, сприйнятливого людиною певного стану у сім’ї, суспільстві, колективі або соціумі більш ширшого масштабу;
- відтворення усіх знань, умінь та навичок, які необхідні для здійснення на потрібному рівні професійної діяльності.
Професійна реабілітація охоплює широкий спектр станів людини, конкретна сутність яких вимагає певної конкретної програми реабілітації, де обов’язковими повинні бути такі заходи:
- медичні, які найчастіше розуміють як відтворювальне лікування в стаціонарних, санаторних і амбулаторних умовах;
- психологічні, метою яких є психологічна підготовка людини до лікування, а також реадаптація до соціальних, професійних та побутових умов;
- педагогічні, де засобами спеціального відтворювального навчання повертаються втрачені професійні навички;
- технічні – використання різноманітних пристроїв за своєю складністю, які відтворюють функціональну повноцінність спеціаліста і покращують ергономічні характеристики робочого місця;
- правові, які встановлюють організаційні норми, права, обов’язки та відповідальність відповідних посадових осіб або певною мірою – пільги для реабілітованих.
Етапи здіснення професійної реабілітації (етап спеціалізованого стаціонару, етап реабілітаційного відділення, етап санаторно-курортного закладу реабілітаційної спрямованості, амбулаторний етап) є не тільки комплексними, але й містять певну доцільну послідовність реалізації. Ще у складі реабілітаційних заходів, а інколи як самостійний захід виділяють рекреацію як специфічний вид діяльності людини у вільний від роботи час з метою відтворення й укріплення фізичних і духовних сил, а також всебічного розвитку особистості, яка здійснюється в основному із використанням природних факторів, на спеціально призначених територіях, які знаходяться поза межами постійного проживання.
Якщо поглянути на факти проведених досліджень щодо відпочинку працівників соціальних сфер професійної діяльності у відпустці, то 60% з них переживають стрес через нав’язливі думки про роботу і бажання заповнити відпускні дні справами „по саме горло”, 40% - не можуть розслабитися і гасять свою потребу в активній діяльності засобами спорту, наприклад плаваючи у басейні. Кожен десятий з них боїться проспати сніданок в готелі і продовжує вставати за будильником. Їх маніакальна залежність від мобільних телефонів та інтернету не дає можливість повноцінно відпочивати.
В цілому можна сказати, що зміст професійної реабілітації людини є прямо пропорційним рівню її професійного здоров’я. Так званий синдром «хронічної втомлюваності» на початку ХХ століття офіційно визнається захворюванням, тому, виходячи з того, що сучасна працююча людина в кожному другому випадку його переживає, можна вважати, що рівень професійного здоров’я працюючих людей досить низький. Звичка повноцінно відпочивати працюючих людей, і особливо так званих «працеголіків» втрачена. Залишається питання як психологічно грамотно вийти із складеної ситуації? Відповідь існує у вигляді простих на перший погляд рекомендацій щодо організації праці.
Насамперед, дослідження в області наукової організації праці підтверджують важливість врахування в професійній діяльності біоритмів людини. Тому при плануванні робочого часу і особливо часу щодо прийняття рішень потрібно враховувати найбільш сприятливий для здоров’я сезон (вирішення найбільш складних проблем перенести на осінь-зиму; кінець лютого – початок березня, кінець червня – початок липня, кінець серпня – початок вересня, кінець жовтня – початок листопада – найнебезпечніші періоди для здоровя, вони супроводжуються спадом усієї енергетики людини, тому на цей час краще не планувати «трудових подвигів», які вимагають напруження фізичних і фізичних сил); особливості добового розподілу енергетики людини (7-11 ранку – період «спокійного режиму», коли не рекомендується здійснювати напружену трудову діяльність; 11-15 годин – активний період, коли організм готовий працювати й в екстремальних умовах; 15-19 годин – час розміреної та спокійної роботи; 19-23 години – можлива активна робота; 23-03 години – малосприятливе для плідної діяльності; 03-07 годин – час завершення будь-якої діяльності, так в цей час в організмі протікають відтворювальні обмінні процеси); щотижневі біоритми (понеділок – тяжкий день, час підвищеної ймовірності конфліктів, інфарктів, інсультів; вівторок, середа, четвер – дні активних дій; п’ятниця – день розміреної, спокійної роботи, яка не вимагає напруження і навантаження); щомісячні біоритми (останні дні місяці найменш сприятливі для ефективної трудової діяльності; активні дії краще всього проводити у другу декаду місяця); планування роботи на рік (максимальне робоче навантаження можливе в період з вересня по середину лютого; з середини лютого до середини березня рекомендується робота у повільному режимі; з середини березня до початку червня – нормальне робоче навантаження; червень потрібно присвятити поступовому зниженню трудової активності; липень – серпень - відпочинок).
Загальні рекомендації щодо ефективної організації праці (переважно працівник соціальних сфер) можна звести до наступних [4]:
- мати в тиждень хоча б один вихідний день, повністю вільний від роботи;
- під час відпустки відключатися від усіх турбот, пов’язаних з роботою;
- виділяти на кожний прийом їжі не менше 30 хвилин;
- дотримуватися правила відпочивати, слухаючи легку релаксаційну музику;
- періодично проходити курс загального масажу;
- мінімум 15 хвилин в день займатися фізичною зарядкою ( краще на свіжому повітрі);
- резервувати частину часу для улюбленої справи (хобі);
- не концентруватися на минулих неприємностях – потрібно жити „тут і тепер”;
- прямо виражати почуття, уникаючи ворожості і агресивності;
- добре попрацювавши, обов’язково потрібно похвалити себе;
- відходячи до сну, згадати 2-3 успішних справи, які були зроблені за день;
- не забувати, що тільки сама людина за будь-яких обставин відповідальна за своє здоров’я і життя.
Досить ефективним засобом щодо усвідомлення працюючою людиною необхідності дотримання дій, спрямованих на збереження й укріплення здоров’я, є відвідування нею психологічних навчальних занять. Спробуємо їх систематизувати у комплексні блоки:
- підвищення компетенції в області здоровя (адекватне уявлення про фактори, які надають негативний і позитивний вплив на здоров’я);
- вироблення навичок здорової поведінки;
- профілактика професійних захворювань;
- зниження джерел робочого стресу;
- навчання ефективним стилям комунікації та вирішення конфліктних ситуацій;
- антистресові програми, програми підвищення емоційної стійкості;
- тренування психіки, розвиток психічних процесів (пам’яті, уваги, волі, мислення тощо);
- тренінги для стимулювання мотивації саморозвитку, особистісного і професіонального росту;
- заохочення відвідування співробітниками спортивних секцій, сауни;
- організація корпоративних спортивних змагань;
- організація корпоративних свят, які підтримують здоровий спосіб життя;
- заборона на паління, вживання алкоголю у приміщеннях організації;
Висновки. Слід відзначити, що для керівників продовження професійного довголіття, інвестування в здоров’я персоналу представляють собою питання стратегічного управління, і як більшість стратегічних зусиль, вони не дають швидкої віддачі. Ефект проявляється як правило, через декілька років. Тому кожна працююча людина повинна у якості свого життєвого та професійного кредо використовувати гасло „Будь здоровим, слідкуй за собою, інакше тебе обійдуть більш здорові й сильні конкуренти”.
Список використаних джерел:
- Анохин П.К. Очерки по физиологии функциональных систем. - Л.: Наука, 1975. - 280с.
- Апанасенко Г.Л. О возможностях количественной оценки здоровья человека. – Гигиена и санитария. – 1985. - №6. – С. 55-58.
- Березин Ф.Б. Психическая и психофизиологическая адаптация человека. – Л.: Наука, 1988.
- Психология профессионального здоровья. Уч. пособие // Под ред. Г.С.Никифорова. – СПб.: Речь, 2006. – 480с.
