Кардинальна зміна уявлень про розподіл гендерних ролей в сучасній культурі викликала низку проблем. Одна з них стосується ролі жінки в сьогоденному суспільстві. Під впливом феміністичного руху, який розпочався в ХХ-му столітті, відбулося зміщення соціальної позиції жінки в напрямі до загальноприйнятого соціального статусу чоловіка. Цей вектор зміни місця жінки в соціумі зумовлений загальним станом сучасного суспільства, яке для досягнення успіху «вимагає» від людини маскулінності та андрогінії. Домінуючими та соціально виправданими для жінки стали риси, притаманні чоловікові, тоді як фемінні риси відійшли на задній план як соціально недоцільні.
Таке зміщення спричинило появу жінки активної у соціальному середовищу, яке почало змінюватися завдяки її участі і зумовило перехід жінки із сфери приватної до соціальної. Це відповідно відобразилося на зміні особистісних цінностей все маскулізованої жінки, що привело до зміни уявлень жінки про чинники внутрішнього комфорту, які визначають рівень задоволеності життям.
Усі процеси у соціальному вимірі мають своє відображення у змінах уявлень окремого індивіда. Світоглядна інертність та ригідність сприяють відторгненню нових ідей. Проте гендерні зміни в соціальному контексті є незворотними, а тому продовжують впливати на індивіда, що зумовлює певний психологічний дисонанс. В таких умовах труднощів, пов’язаних з переходом жінки до ролі активного учасника, в соціальному середовищі стає більше. По-перше, ці труднощі зумовлені тим, що жінка набуває нових ролей, до того їй не властивих, що вимагає від неї відмови від прийнятої ідентифікації себе як фімінної. По-друге, освоєння нових ролей відбувається в умовах постійного зовнішнього тиску, що ускладнює адаптацію жінки до мінливих умов у суспільстві.
Багато сучасних жінок, що мають сім’ю і працюють поза домом, відчувають перевантаження, пов’язане з необхідністю виконання одночасно сімейних та професійних ролей. Така ситуація може призводити до виникнення у жінки рольового конфлікту, який може стати причиною психологічного дискомфорту.
Гендерна ідентичність як переживання відносно власної належності до чоловічої чи жіночої статі багато в чому впливає на стан психічного і соматичного здоров’я людини, а відповідно може впливати на особистісну самореалізацію, і професійну зокрема. Також в поняття гендерної ідентичності входять уявлення, знання особистості про гендерні ролі, тобто про набір очікуваних зразків поведінки (або норм) для чоловіків і жінок, які можуть бути достатньо адекватними, недостатніми або і зовсім не відповідати реальній ситуації.
Гендер визначає сукупність соціальних, психологічних, біологічних характеристик статі людини, особливості її соціальної поведінки, що проявляються в спілкуванні й взаємодії. Гендерні відмінності з’являються з об’єктивної неоднаковості представленості чоловіків і жінок у соціумі, існуючих рольових функцій, відмінностей їх статево рольових стереотипів, тому завжди визначення, розуміння, опис самореалізації людини в професії потребують гендерного підходу.
Людина, яка самореалізується, актуалізує власний потенціал, сукупність знань, умінь, навичок, евристичні можливості, інтуїцію, здібності, оскільки усвідомлює свою цінність, має цілі діяльності і плани для її здійснення. Кожна людина володіє тими чи іншими «технологіями» реалізації свого потенціалу, розвиваючи його потягом усього життєвого шляху. Самореалізація при цьому є найважливішою характеристикою внутрішнього розвитку і рівня зрілості особистості.
В психологічній літературі накопичена значна інформація про вікові особливості, научуваності, переважних способах розумової діяльності, характеристиках поведінки, спілкування, вибору соціальних ролей, спрямованості, здібностей, відмінностей дійового потенціалу на різних етапах розвитку та інших особливостей статей. Зокрема, дослідниками винайдено, що для кожної статі характерні певні особливості, які утруднюють процеси самореалізації, - це специфічні психологічні проблеми, порушення поведінки, стреси і реакції на них. Так, чоловіки частіше страждають від алкоголізму і наркотичної залежності, вони більш схильні до самогубств і асоціальної поведінки. Типово жіночими психічними розладами є фобії, тривожні стани, зловживання медикаментами, розлади травної поведінки і депресії.
Відмінності між чоловіком і жінкою – інтелектуальні, емоційні, вольові, - існують, але вони носять якісний, а не кількісний характер. Чоловіки і жінки по-різному сприймають оточуючу дійсність, а також по-різному її оцінюють. Жінки шукають постійності і визначеності, і при цьому постійно змінюються, щоб пристосуватися до ситуації. Чоловіки прагнуть до новизни, але їх основні особистісні характеристики не змінюються і вони пристосовують наскільки це можливо обставини до себе.
У ділових стосунках чоловіки і жінки не можуть не демонструвати особливостей і відмінностей когнітивних, емоційних і вольових реакцій і поведінкових стилів. Так у вітчизняній психології є доступної інформація про відмінності в вербальному і невербальному спілкуванні; в само презентації, демонстрації і розпізнаванні емоційних станів співрозмовників; про гендерні особливості ставлення до влади і уявлення про неї. Так, узагальненими, типовими характеристиками ділової жінки є: яскрава індивідуальність і жіночність, високий рівень активності, колегіальність в прийнятті рішень, готовність ризикувати, вміння переключатися в ролях, впевненість у сімейній підтримці. На відміну від цього опису ділового чоловіка характеризують високий інтелект і амбіційність, схильність до лідерства, готовність до ризику, уміння повністю концентруватися на вирішуваній проблемі.
Проблематика гендерних відмінностей є широкою у плані знаходження нових, ще не вивчених аспектів самореалізації людини. Архетип жінки супроводжується такими ознаками як сім’я, шлюб, діти. Однак якщо говорити про чинники успішної самореалізації жінки, то до них обов’язково потрібно додати друзів, соціальні взаємовідносини, професійний успіх.
Дослідження професійного росту і розвитку кар’єри жінки – сфера порівняно нова, навіть якщо взяти до уваги те, що самій психології професійної діяльності всього трохи більше дев’яносто років. Переважно психологи вважають, що ставлення до кар’єри жінок – результат двох широко розповсюджених переконань.
Перше з них – уявлення про пріоритетність материнських обов’язків (тобто головна життєва цінність жінок – їх домашні клопоти і виховання дітей). В історичній ретроспективі, якщо жінки й виконували роботу за межами дому, то вони займали непрестижні посади і не мали можливості просування по кар’єрі, або така можливість була рідкісною. Було прийнято вважати, що жінка просто працює, а не робить кар’єру. Їх розглядали як таких, які не мають суттєвого значення і впливу в колективі, оскільки зазвичай вони виконували незначущу роботу.
Друге поширене переконання пов’язане з психологією професійної діяльності жінок і полягає втому, що теорії, які описують кар’єрне пристосування чоловіків, автоматично застосовують в аналізу кар’єри жінок. Зазвичай не враховують той факт, що більшість жінок мають малолітніх дітей, тому вони можуть не працювати на повну ставку, бо займаються їх вихованням. Також вони можуть працювати неповний робочий день, поєднуючи роботу з навчанням. Оскільки в більшості закладів звичною нормою є те, що людина працює на повну ставку і без перерви, то для багатьох жінок професійний кар’єрний ріст стає важкодоступним.
У психології кар’єри з самого початку як предмет дослідження розглядали професійний ріст чоловіків, але вже в перших роботах з психології кар’єри жінки дослідники звернули увагу на гендерні розбіжності. Вони полягають у такому:
1) жінки частіше працюють в традиційно жіночих сферах, де статус і ринкова цінність їх праці досить низькі;
2) жінки мало представлені на вищих професійних рівнях;
3) жінки частіше, ніж чоловіки, відвідують публічні навчальні заклади тимчасово чи з перервами;
4) у жінок відносно обмежений вибір можливостей зробити кар’єру порівняно з набагато більшими можливостями чоловіків;
5) типові жіночі професії пропонують обмежені можливості росту.
Болісна і деструктивна присутність у свідомості успішної жінки консервативних гендерних стереотипів та сучасних ідей гендерної рівності спричиняє рольовий конфлікт (комплекс негативних переживань жінки через труднощі узгодження виконання ролей у професійній та сімейних сферах). Розв’язання цього конфлікту – вибір між кар’єрою та сім’єю (так званий «рольовий конфлікт працюючої жінки») – найчастіше відбувається на користь саме сім’ї. Цей суто жіночий феномен у соціальній психології названо «відмовою жінки від кар’єри» або «відмовою від успіху» внаслідок страху «втратити» жіночність через невідповідність стереотипними очікуваннями (жінка, яка перемагає чоловіка, вже не є жінкою).
Наведені приклади допомагає дати визначення самореалізації особистості як здійснення можливостей розвитку Я за допомогою власних зусиль, співдіяльності, співтворчості з іншими людьми (ближнім і дальнім оточенням), соціумом і світом у цілому.
Самореалізація припускає збалансований і гармонійний розвиток різних аспектів особистості шляхом надання адекватних зусиль, які спрямовані на розкриття генетичних, індивідних і особистісних потенціалів. У найзагальнішому вигляді самореалізація як процес реалізації себе – це здійснення самого себе в житті і повсякденній діяльності, пошук і утвердження свого особливого шляху в цьому світі, своїх цінностей і сенсу існування кожної миті. Самореалізація досягається тільки тоді, коли у людини є сильний спонукальний мотив особистісного зростання [2, 52].
Також доцільним є виділення уявлення про самореалізацію особистості як світоглядну систему, модель життєвого шляху чи то життєвих перспектив у соціальній психології [1]. При розгляді цих питань основне місце відводиться життєвому шляху, життєвому вибору, сенсу життя, життєтворчості та долі, просторово-часовим моделям життєвого шляху, представленим в культурологічному аспекті із використанням принципу гетерохронності функцій людини в онтогенезі. Основна частина питань, що стосуються самореалізації особистості, може бути віднесена до вивчення смисложиттєвих та ціннісних орієнтацій, розвитку самосвідомості особистості.
Метою самореалізації за К. Роджерсом, є бажання людини стати «самою собою», до того ж це прагнення закладено в кожній людині від народження, і в кожній є сили, необхідні для розвитку своїх можливостей. Практично усі актуальні потреби людини підкорені їй – розвивати усі свої здібності, щоб зберігати і розвивати власну особистість [3]. При цьому розходження уявлень особистості між «Я ідеальним» та «Я реальним» сприяє саморозвиткові і самоудосконаленню. Однак норми суспільства можуть перешкоджати процесу самореалізації, примушуючи людину приймати цінності, які нав’язуються іншими.
Подібні ідеї ми зустрічаємо в гуманістичному психоаналізі Е. Фрома [4]. Описаний ним «феномен відчуження» розкриває труднощі людського існування – люди прагнуть до свободи і автономії, але сама по собі ця боротьба викликає почуття самотності від природи і суспільства, подолання якого може здійснюватися шляхом відмови від свободи та придушення своєї індивідуальності або шляхом абсолютного підкорення соціальним нормам.
Уявлення про самореалізацію за Е. Фромом, передбачають наявність продуктивної активності, пов’язаної із задоволенням низки потреб: у встановленні зв’язків, прив’язаності, єднання із світом; в трансценденції, пов’язаній із почуттям свободи і власної значущості; «в укоріненні» як здатності відчувати себе частиною світу; в ідентичності із самим собою та іншими; в системі орієнтацій, необхідної для здійснення можливості діяти цілеспрямовано. При цьому любов і праця є ключовими моментами особистісної реалізації.
Автор логотерапії В. Франкл протиставляє теорії самоактуалізації свій погляд на природу людини, де заявляє що самоактуалізація важлива, але не як інтенція, намір, автономна ціль, а лише як другорядний результат творчої діяльності. Він доводить, що людина первісно спрямована не на себе, а на світ. В оточуючому світі, у суспільстві, в інших людях вона й може знайти головний смисл (основний мотив) свого життя [5]. В пошуках смислу люди повинні трансцендувати, виходити за межі себе. Смисл свого буття можна віднайти у справі, якій вони віддані, і яка відповідає їх покликанню, в турботі про інших людей. Лише мірою того як люди забувають про себе у справі, приносять себе у жертву світу, його вимогам і задачам, вони здійснюють й себе.
Самореалізація передбачає збалансований та гармонійний розвиток різноманітних аспектів особистості шляхом докладання адекватних зусиль, спрямованих на розкриття генетичних, індивідних та особистісних потенціалів. Це в свою чергу, дає змогу осягнути синергетичний ефект пояснення самоорганізації системи, адже самореалізація як процес реалізації себе – це здійснення самого себе в житті та повсякденній діяльності, пошук і ствердження свого шляху у цьому світі, свої цінностей та сенсу свого існування в кожен даний момент часу.
Проведений теоретичний аналіз проблеми дає змогу зробити висновок, що феномен самореалізації жінки демонструє чіткий зв’язок із сутнісними характеристиками людини, які проявляються у реалізаційному комплексі самовизначення, самовираження, самоідентифікації, самоактуалізації тощо. Детермінантами її здійснення є дія мотиваційно-смислових механізмів, які визначають здатність реалізації особистості, головним смисловим критерієм самореалізації слід вважати дієвість та значущість результатів діяльнісного самоздійснення особистості.
Список використаних джерел:
- Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. Ленинград : Изд-во ЛГУ, 1977. 380с.
- Кон И.С. Жизненный путь как предмет междисциплинарного исследования. Человек в системе наук. Москва : Наука, 1989. 471-483.
- Роджерс К. Искусство консультирования и терапии. Москва : Апрель Пресс, 2002. 976 с.
- Франкл В. Человек в поисках смысла. Москва : Прогресс, 1990. 482 с.
- Фромм Э. Душа человека. Москва : Республика, 1992. 430 с.
- Холл К.С. Теории личности / К.С.Холл, Г.Линдсей. [пер. с англ. И.Б.Гришун]. - М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. - 592с.
- Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. Санкт-Петербург : Питер, 2001. 608 с.
- Шульц Д., Шульц С. Психология и работа. Санкт-Петербург : Питер, 2003. 560 с.
