Постановка проблеми. Процес розвитку в ранній юності – це час спонтанних рішень та виборів, період спостереження за своїм тілом, та пізнання себе в соціальній групі. Юність є важливим періодом у розвитку особистості, адже тоді розвивається самосвідомість, самооцінка та критика до себе та інших. У цей період також формуються воля і характер, кристалізуються інтереси і таланти. Відбувається перехід від зовнішніх вимог, виражених у формі правил поведінки та регламентів, до внутрішніх вимог – тобто системи потреб, моральних порядків, мотивів, що сприймаються індивідом, як внутрішній примус або наказ діяти в певному напрямку. Це є критичний період для багатьох молодих людей, оскільки тоді відбуваються зміни та якісні перетворення, які відіграють дуже важливу роль у направленні подальшого шляху розвитку. Кожен хоче відповісти на запитання «Хто Я?». Тому як допомогти цим «початківцям» знайти свій шлях, напрямок?
Аналіз основних досліджень. Витоки досліджень розвитку пов’язані з такими видатними зарубіжними дослідниками, як К. Дарвін, В. Прейер, А. Бінет, Дж. Балдвін, Г. Голл, А. Гезелл, Дж. Вотсон, Ш. Бюлер, Е. Еріксон, С. Балей, С. Шуман та ін.
Водночас скільки б науковці не намагалися йти в ногу з розвитком людства в цілому, нажаль, це не вдається, адже ця аксіома не стоїть на місці, а постійно змінюється і рухається хтозна куди.
Мета статті. Проаналізувати теоретичне підґрунтя даної теми у зарубіжних учених. Обґрунтувати, що в епоху глобальних змін, які характеризуються загальним доступом до інформації, швидким темпом її передачі, різноманітністю систем цінностей та релятивізмом – формування особистості та її розвиток є ключовим моментом.
Виклад основного матеріалу дослідження. Термін "юність" походить від латинського дієслова adolescere, що означає зростати, досягати повної зрілості. Ми можемо назвати цей етап віком змін. Проблеми періоду юності викликають багато емоцій і живий інтерес з усіх галузей, а саме з психології, педагогіки та соціології. Це пов'язано, зокрема, з тим, що в цей час відбуваються великі перетворення, які сильно впливають, змінюють історичні та культурно-цивілізаційні умови, що породжує необхідність постійно перевіряти гіпотези щодо розвитку молоді – загрози, яким вона піддається та стратегії, за допомогою яких вона бореться. Період юності – це час експериментів, випробувань у нових ролях (недоступні або ще не значущі в дитинстві). Людина випробовує власні межі та своє місце в громаді, а також встановлює цілі та завдання. Рання юність – період життя, коли динамічні зміни в багатьох сферах функціювання молодої людини відбуваються одночасно. Проте важко визначити, коли цей період розпочинається, а коли закінчується. По-перше, різні автори перелічують різні фактори як ключові для встановлення меж. По-друге, у підлітковому віці спостерігаємо велику індивідуальну різницю пов’язану з дозріванням біологічним, когнітивним розвитком, соціальним або розвитком особистості. Але до яких психологічних особливостей особистості ми маємо звернутися?
У наш час це питання, як ніколи актуальне, адже сьогодення – це своєрідна антиутопія. Ми живемо в час, коли твій статус в суспільстві визначаються маркою телефона в руці, денною зарплатнею батьків та кількістю фоловерів в Інстаграмі. Таке слово як розвиток лякає «масу». Адже значно лекше жити стереотипами, бути як всі, а найголовніше не думати, не використовувати свій мозок для аналізу інформації, яку ми зараз отримуємо в рази більше, ніж попередні століття. А. Федорович у статті на порталі для любителів науки Focus.pl припускав, що з 2012 року ми щоденно щось переглядаємо в Інтернеті по кілька годин, тобто щоденно перероблюємо 34 гігабайти даних, а це відповідник приблизно 100 000 слів, тобто більш-менш одна книга. За вісім років до 2020 наш мозок переробив 3000 книг. [1] Але! Що саме ми переглядаємо, можливо, нові опери, що вийшли недавно, чи нові наукові праці на актуальні теми? Ні! Переважно це автоматичне гортання стрічки без якого-небудь сенсу чи призначення.
М. Дорофєєв указував, що реалії нашого життя такі як перевтома, гіперзайнятість і стрес стають соціально визнаними атрибутам успішного життя. Вони діють як наркотик, примушуючи нас прокидатися вже зі смартфоном у руці, перевіряти пошту, ще не вийшовши з убиральні, а засинаючи, переглядати свіжі звіти про щось, зовсім наразі не важливе [2].
На що варто звертати увагу батькам, виховуючи юну особистість? Згідно з когнітивною традицією, яка домінує в сучасній психології, розвиток особистості в підлітковому віці описують з погляду розвитку концепції Я або ширшої системи Я (self-concept; self-system) [3]. Дитина до підліткового віку вже має сформоване Я, але цього не усвідомлює. Можливість охопити себе свідомою думкою з’являється у зв’язку з психічним розвитком на рівні формальних операцій. Поняття Я можна визначити як суму талантів, установок, цінностей, які суб'єкт приписує, характеризуючи самого себе.
Поняття Я близьке до самооцінки. Самооцінку зазвичай трактують, як оцінювальний аспект Я-концепції. Уже в ранній юності підлітка, порівняно з дитиною, характеризують власні особливості в більш психологічному плані, орієнтуючись на міжособистісні стосунки, емоції чи переконання, а не лише на фізичні аспекти. Саме в цей період зростає усвідомлення наявності суперечливих характеристик, які можуть проявлятися в різних соціальних контекстах: можна бути екстравертом удома, інтровертом у школі чи навпаки. І тоді маємо ситуацію, коли приходить мама до школи із зауваженнями до педагогічного колективу, адже її син спокійний та врівноважений, але чомусь учитель написав на нього догану. Нестабільність настрою, особливо характерна для раннього підліткового віку, може також змусити молоду людину зосередитися на своїх позитивних характеристиках в один момент свого життя, а на негативних в інших. Таким ваганням може сприяти відсутність визнання того, ким ти є насправді. Відсутність повної інтеграції протилежних рис може підтримуватися, особливо в ранньому підлітковому віці, суперечливими сподіваннями, які підліток бажає представити – бути слухняним сином, з одного боку, і лідером, «крутим хлопцем» у класі. Приховування власних справжніх почуттів та переконань і водночас висловлення тих, яких середовище очікує від підлітка, може ще більше поглибити плутанину ідентичності та сприяти послабленню Я-концепції.
Зазвичай, прийнято вважати, що в підлітковому віці ми вже маємо справу з ієрархічно упорядкованою концепцією Я , з глобальною самооцінкою (global self-esteem) на вершині та її наслідками у вигляді окремих сфер самооцінки або концепцією Я (domian specific self-esteem) [3]. Глобальна самооцінка окреслена, як усвідомлення добра, яким володіє Я і стосується загальної оцінки своєї цінності чи цінності як особистості.
Характер уявлень дітей та підлітків про себе змінюється з віком, значною мірою внаслідок когнітивних змін у розвитку. Я-концепції маленьких дітей обмежуються конкретними уявленнями (наприклад, я можу швидко бігати, я знаю цифри). У середньому та пізнішому дитинстві самоописи дітей представляють такі характеристики, як, наприклад, я кмітливий, бо добре працюю в соціальних дослідженнях, мистецтві та математиці. У підлітковому віці самоописи стають дедалі абстрактнішими (наприклад, я розумний, атлетичний). На додаток здатність оцінювати загальну цінність людини, як особистості з’являється в середньому дитинстві. Рівень такої глобальної самооцінки надзвичайно різниться в дітей і визначається тим, наскільки вони адекватно почуваються у важливих сферах, а також мірою, наскільки значущі інші (наприклад, батьки та однолітки) схвалюють її як особистість. Низька самооцінка пов'язана з багатьма психологічними зобов'язаннями, включаючи пригнічений афект, відсутність енергії та безвихідь щодо майбутнього. Однак зусилля з просування позитивної самооцінки можуть бути проблематичними, якщо вони базуються на нереально позитивних судженнях, а саме на завищенні своїх компетенцій. Більше того, треба враховувати міжкультурні відмінності в характері самооцінки. На це звертають увагу в 1988 році Х. Тріандіс і його співробітники над індивідуалізмом та колективізмом.
У колективістській культурі потреби та бажання особистості та те до чого вона прагне є другорядними для потреб, бажань та цілей більшої групи до котрої індивід належить. Тоді як в індивідуалістичних культурах добро і досягнення особистості цінуються більше, ніж потреби та цілі більших груп [4].
Свої думки щодо сучасного українського суспільства й індивідуалістичних та колективістських цінностей висловили О. Калиняк та А. Колядко [5]. Дослідження достатньо переконливо продемонструвало тенденції до зростання ваги індивідуалістичних цінностей із зменшенням віку сучасних українців, що проявляється як у наданні більшої ваги окремим індивідуалістичним ціннісним показникам, так і в підкресленні індивідуальних особливостей під час визначення власної ідентичності. І навпаки – чим старші люди, тим більш значущими для них є колективістські цінності та соціальні аспекти власної ідентичності.
Самооцінка є рисою особистості, для якої є важливі соціальні відносини. Саме завдяки участі в соціальній мережі ми будуємо образ себе. Представляючи себе іншим в різних контекстах, під час виконання завдань або вирішуючи проблеми, ми, зазвичай, отримуємо зворотній зв'язок. Ті, що надходять від особливо важливих людей (у підлітковому періоді вони пов'язані з однолітками, авторитетами) спонукають, мотивують до зміни поведінки або навпаки.
Крім того, для формування самооцінки є важливим те, що кількість і якість оцінки конкретного індивіда, залежать від його індивідуальних потреб, ієрархії цінностей, особистого досвіду, моментів розвитку та відповідних завдань. Таким чином, ми можемо побачити, що на етапі підліткового віку значущою мірою глобальної самооцінки підлітка будуть: належність до групи однолітків і місце в ній, фізична привабливість, рівень незалежності від сім'ї тощо.
Результати досліджень щодо самооцінки підлітків не є остаточними. Деякі дослідники, що використовують категорію глобальної самооцінки та її вимірювання (найчастіше з використанням методу Розенберга), бачать таку закономірність: у ранній період спостерігають зниження самооцінки порівняно з її нереально високим рівнем у пізньому дитинстві, а потім поступовим повільним підвищенням самооцінки, особливо у хлопців [3].
У наступному дослідженні, авторами якого були W. Richard, M. Holly, Н. Kali Trzesniewski та ін., проведеному через Інтернет, узяло участь 326 641 особи та обрані групи респондентів віком 9-90 років. Їх продіагнозтовано за однобуквеною шкалою самооцінки (SIZE – Single-Item Self-Esteem Scale). Рівень самооцінки був високим у дитинстві, знижувався в підлітковому віці, поступово піднімався в дорослому віці й різко знизився в старості. Як виявилось, хоча самооцінка в підлітковому віці значно знижується, у дівчат вона вдвічі сильніша, ніж у хлопців, особливо в групі дівчат від 13 до 17 років [6].
Готовність вступати до соціальних ролей і подальше будування планів на основі минулого досвіду, образ себе, який збудували до цих пір у відносинах із соціальним середовищем та тиском, що виникає внаслідок з середини. Цей новий і якісно значущий етап життя вимагає створення нових стратегій адаптації. Все, що нове, непередбачуване, невідоме, зінтерпретоване як складна ситуація, руйнує впевнений образ себе та світу.
Погляд на світ є системою вірувань або суджень стосовно природи, суспільства, людини, стосовно якої існують відповідні вказівки щодо людської поведінки. Підлітки, спостерігаючи за реальністю, підкреслюють її три принципові елементи: страждання, нерівність і несправедливість щодо чесних людей. Песимістичне бачення реальності часто спонукає молодих людей до ризикових дій (суїцидальні думки, втечі в світ наркотиків та алкоголю). Спостерігають те, що молоді люди відчувають себе безпорадними перед реальністю й тягнуться лише до наявного способу подолання. З іншого боку, молодь намагається боротися в мирній формі (демонстрації, допомога тим, хто цього потребує), але також неконструктивним (насильство та інші форми відкритої агресії).
Час юності – це час інтенсивного пошуку власної особистості й спроби розширення її границь. Однак розвиток особистості є довгим процесом, початок якого пов'язаний із явищем почуття власної роздільності ще в ранньому дитинстві.
Досить впливовою є теорія психосоціального розвитку Е. Еріксона, яка описує його розвиток протягом життя. Стосовно класичного психоаналізу ця пропозиція була революційна. Ключовим моментом Е. Еріксон назвав формування ідентичності в часі юності. Його теорія описує вісім переломних моментів у розвитку людини. Кожен з них має свої специфічні завдання, які вимагають кардинальних змін його функціювання. Сам Е. Еріксон (1997) вказував, психосоціальний розвиток проходить через певні критичні етапи – при цьому критичні, означає переломні моменти, тобто вирішальні між прогресом та регресом, інтеграцією та затримкою. Адаптивні елементи цього прориву впливають на спосіб вирішення наступної кризи. У юності людина зустрічається з викликом кризи ідентичності, шукає відповіді на питання про те, хто вона, формує провідну ціннісну орієнтацію. Чесноту, що формують на цьому етапі, називають вірністю (Еріксон, 2002). Описуючи ці етапи кризи розвитку, Еріксон підкреслює роль психосоціального контексту [7].
Поняття "особистість дифузійна" стосується осіб, які не взяли на себе зобов'язань у пошуку та тестуванні альтернативних варіантів, вони також не розробили своїх зобов'язань, не взяли їх від влади. Люди зі статусом дифузна ідентичність ще не встановили питання про те, ким вони є, або ким вони хочуть стати, навіть не робили спроб отримати відповідь на нього.
Результати досліджень M. D. Berzonsky показують, що особи з дифузною ідентичністю мають низький рівень автономії, низьку самооцінку, є не сміливими та конформістичними [8].
Характерне для ранньої юності, як стверджував Еріксон, явище негативної ідентифікації (negative identity). Воно включає сильну ідентифікацію з тим, кого не сприймає найближче соціальне оточення підлітка (батьки), однак в іншій соціальній групі може бути оцінене позитивно. Інколи саме негативна ідентифікація – це спосіб відокремлення від батьків [9].
Висновки. На основі теоретичного аналізу доведено, що розуміння розвитку юного покоління є важливим етапом до більш якісних змін майбутнього.
Розкрито, що молоді люди часто стикаються з необхідністю багаторазової перевірки власних життєвих цілей залежно від нових соціальних умов. Цей факт може сприяти більш поширеним, ніж у попереднього покоління, переживанням, досвід екзистенційних проблем в характері загроз, що пов’язані зі страхами формування власної ідентичності, пошук свого місця в світі, досягнення, як професійні так і особисті.
Вважаємо, що проблема особистісного зростання у юнацькому віці і в подальшому не буде втрачати своєї актуальності, адже в епоху глобальних змін, дуже важко віднайти себе.
Список використаних джерел
1. https://www.focus.pl/artykul/mozg-przeladowany-jak-wplywaja-na-nas-gigabajty-danych-ktore-pochlaniamy-kazdego-dnia.
2. Дорофєєв М. Джедайские техники/ М. Дорофеев. – Москва : Манн, Иванов и Фербер, 2018. – с. 56.
3. Janusz Trempała Psychologia rozwolu człowieka /redaktor Iza Kaczorowska. – Wydawnictwo Naukowe PWN SA Warszawa, 2011. – 269 s .
4. Roger R. Hock 40 prac badawczych które zmienily oblicze psychologii / Roger R.Hock [przekład Ewa Wojtych]. – Gdańsk, 2005. –263 s .
5. http://habitus.od.ua/journals/2020/11-2020/9.pdf
6. https://www.researchgate.net/profile/Richard-Robins-2/publication/271767734_Measuring_global_self-esteem_Construct_validation_of_a_single-item_measure_and_the_Rosenberg_Self-Esteem_Scale/links/5c112814a6fdcc494feecc38/Measuring-global-self-esteem-Construct-validation-of-a-single-item-measure-and-the-Rosenberg-Self-Esteem-Scale.pdf
7. Janusz Trempała Psychologia rozwolu człowieka /redaktor Iza Kaczorowska. – Wydawnictwo Naukowe PWN SA Warszawa, 2011. – 270 s.
8. file:///C:/Users/Leonid/Desktop/BerzonskyPPB05_Prime.pdf
9. Piotr Oleś Wprowadzenie do psychologii osobowości / Wydawnictwo Naukowe „Scholar” Sp.z o.o., Warszawa, 2003. – 96 s.
