Довіра – це інтегральна модель соціального впливу, вона є одним із найважливіших факторів, що визначає характер не тільки міжособистісних, а й усіх соціальних взаємин.
Дослідниця Т. Скрипкіна [3] визначає довіру як певний механізм, спрямований на об’єднання людини, з одного боку, зі своїми внутрішніми цінностями, потребами, інтересами і бажаннями, тобто із власною суб’єктністю, з іншого ж боку – із тією частиною світу, з якої він збирається вступити у взаємодію.
Мета статті полягає в теоретичному вивченні феномену довіри в психологічній літературі.
В сучасних дослідженнях довіру класифікують як соціально-психологічне явище, психологічний механізм, в основі якого лежить соціальна установка, що формується завдяки одночасній спрямованості психіки людини у світ та на саму себе і є багаторівневим утворенням, що складається із первинних установок (які виникають на ранніх стадіях онтогенезу із потреби у безпеці) та вторинних установок («вторинну довіру» спрямовану на світ і на себе).
Довіра – це вид стосунків, що складається із трьох компонентів: 1) когнітивний компонент (включає прогноз передбачуваного вчинку, що ґрунтується на знаннях і уявленнях про світ, людей, типах взаємин, а також на знаннях про себе і припущеннях щодо своїх можливостей, заснованих на власному досвіді); 2) емоційно-оцінний компонент (включає з одного боку припущення про рівень безпеки об’єкта, з яким суб’єкт збирається вступити у взаємодію, і оцінку значущості ситуації взаємодії в цілому, а з іншого – оцінку власних можливостей у певній ситуації та їх наслідків); 3) поведінковий компонент (виявлє формально-динамічні сторони довіри, такі як міра, вибірковість в кожній конкретній ситуації). В результаті кожної ситуації взаємодії людина отримує новий досвід, що може впливати на зміну минулих установок [1. 2, 4].
До вивчення і осмислення категорії довіри та різних її соціальних аспектів зверталися у своїх роботах такі дослідники, як Ф. Фукуяма (довіра як очікування, які виникають в межах певної спільноти, що її члени будуть діяти нормально і чесно, демонструючи готовність до взаємодопомоги відповідно до прийнятих норм, культурних традицій, звичаїв, спільних етнічних цінностей) [5]; Дж. Роттер (довіра в людських взаєминах (міжособистісна довіра) як «узагальнені очікування людини щодо того, наскільки можна покластися на обіцянки, слова, висловлювання або письмові заяви іншої людини/групи); Р. Шо (довіра як надія на те, що люди, від яких ми залежимо, виправдають наші очікування); Д. Руссо (довіра може ґрунтуватися на зважуванні та розрахунках, «емоційному ставленні», а також на їх поєднанні (інституційна довіра, де очікування ґрунтуються на неформальній домовленості, формальних положеннях або нормах багатолітньої практики, або нормах, створенню яких сприяє організаційна культура, які підкріплюють цю довіру); теоретичні напрацювання з відповідної тематики представлені також в роботах Т. Федотової, О. Кихтюк та А. Кульчицької [1,4].
Н. Луман, Р. Левицькі, Д. Макалистер, Р. Бісс, Л. Хосмер та ін. свої дослідження спрямовували на вивчення довіри як дії на основі очікування, пов’язані з ризиком; очікування безпечної та сприятливої реакції іншої людини; очікування чесності в поведінці інших; очікування передбачуваності, надійності та чуйності, турботи про добробут іншої людини; упевненість у підтвердженні очікувань та доброзичливості іншого. Д. Левіс і А. Вейгерта характеризували довіру як «вчинення ризикованої дії на основі впевненого очікування, що всі, хто залучений в цю дію, будуть діяти компетентно і з усвідомленням обов’язку» [2,3]. А. Кульчицька пропонує вивчати соціально-психологічні особливості взаємозв’язку ціннісних орієнтацій особистості та довіри до реклами з метою унеможливлення маніпулятивних впливів з боку рекламодавців [1].
С. Робінсон вказував, що довіра є певним «очікуванням, припущенням або вірою (переконанням) в ймовірність того, що майбутні дії іншого будуть вигідними, сприятливими і не завдають шкоди інтересам іншого» [4].
Д. Руссо, С. Сіткін, Р. Берт і К. Камерер пропонують наступне визначення довіри, як психологічного стану, що включає в себе намір прийняти власну вразливість і заснований на позитивних очікуваннях щодо наміру або поведінки іншого. Б. Барбер описував довіру як сукупність «соціально обґрунтованих і соціально підтверджених очікувань щодо інших людей, організацій, установ і природних, моральних і соціальних порядків, які становлять фундаментальний зміст життя» [2].
У теорії особистості К. Роджерса, під довірою до себе розуміють довіру до свого життєвого досвіду, або «цілісне відчуття ситуації». Феномен довіри особистості до себе базується на почутті автентичності і пов’язаний із розширенням можливостей особистості, підвищенням її творчої активності, і спрямований на більш успішне саморозвиток.
Отже, не зважаючи на велику кількість праць науковців, присвячених феномену довіри, й досі постає питання вироблення єдиного підходу щодо вивчення цієї проблеми [1,2,3,4,5]. Перспективу нашого подальшого дослідження вбачаємо у вивчення довіри як одного з чинників успішного функціонування колективу.
Джерела та література:
- Кульчицька А. В. Соціально-психологічні особливості взаємозв’язку ціннісних орієнтацій та довіри до реклами // Психологічні перспективи. Луцьк: Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Випуск 23. 2014. С. 159-168.
- Купрейченко А.Б. Психология доверия и недоверия. Москва : Изд-во «Институт психологии РАН», 2008. 564 с.
- Скрипкина Т. П. Психология доверия. Москва : Просвещение, 2000. 264 с.
- Федотова Т.В., Кихтюк О.В. Довіра як складова психічного здоров’я підлітка // «Сучасні соціокультурні та психолого-педагогічні координати розвитку дитини: Матеріали Всеукраїнської (з міжнародною участю) науково-практичної конференції (19-20 квітня 2018 року). Тернопіль, 2018. С.54-56.
- Фукуяма Ф. Доверие: социальные добродетели и путь к процветанию / Ф. Фукуяма. Москва : АСТ, 2004. 730 с.
