Досліджувана проблема знаходиться на стику фундаментальних областей загальної психології. Воля дозволяє ставити цілі і досягати їх. Виникнення волі пов’язане зі становленням індивіда як суб’єкта що самовизначається, який сам вільно визначає свою поведінку і відповідає за неї. Більшість сучасних психологів, трактують поняття воля, як здатність людини досягати свідомо поставлену мету, долаючи при цьому зовнішні і внутрішні перешкоди.
На думку В. Слободчікова та Є. Ісаєва [1], саморозвиток є фундаментальною здатністю людини ставати і бути справжнім суб’єктом свого життя, перетворювати власну життєдіяльність в предмет практичних перетворень.
Отже, саморозвиток це здатність людини ставати і бути справжнім суб’єктом свого власного життя. Процес саморозвитку неможливий без труднощів, криз, що вимагають від людини певних вольових зусиль, сили волі. Адже воля – це найактивніша сторона свідомості, що впливає на створення зусилля задля досягнення цілей. Воля проявляється в здатності до саморегуляції та самодетермінації особистості. Завдяки їй людина здатна за власною ініціативою виконувати дії в певній послідовності та з необхідною інтенсивністю на оптимальному рівні.
Так Г. Кравцов [6] правомірно стверджує, що «розвиток особистості, представлений як оволодіння власною психікою, як розширення під контрольної свідомості психологічної реальності, можна зрозуміти лише якщо прийняти, що магістральною лінією розвитку особистості в дитячому онтогенезі є розвиток вольової сфери. Тоді становлення особистості як «суб’єкта волі в дорослому житті» вибудовується у вигляді ланцюжка психічних новоутворень, центральні з яких відносяться до вольової сфери психіки …».
Л. Божович [2] й О. Леонтьєв [2] надавали великого значення розвитку волі в процесі становлення особистості. Як і всі психічні процеси, воля розвивається не сама по собі, а у зв’язку із загальним розвитком особистості людини. Л. Божович виділяє два критерії сформованості особистості: ієрархія мотивів, здатність долати власні безпосередні спонукання соціально значущими мотивами; здатність до свідомого керування власною поведінкою, яке здійснюється на основі усвідомлення мотивів, свідомого підпорядкування мотивів.
Процес саморозвитку – це процес цілеспрямованої діяльності особистості безперервної самозміни, процес свідомого, вольового управління своїм розвитком, вибір цілей, шляхів і засобів самовдосконалення згідно життєвим установкам. До вольових якостей особистості належать: цілеспрямованість, рішучість, сміливість, мужність, ініціативність, наполегливість, самостійність, витримка, дисциплінованість.
Основною функцією волі є підвищення ефективності діяльності через вибір дії при конфлікті цілей і мотивів, свідома зміна сенсу дій, регуляція психічних станів і психічних процесів. Наявні сьогодні дані дозволяють трактувати волю як системну якість, в якій виражається вся особистість в аспекті, що розкриває механізми її самостійної, ініціативної активності. За цим критерієм всі дії людини можна розглядати як послідовно ускладнюваний ряд від мимовільних (імпульсивних) до довільних і власне вольових дій.
Згідно з інтелектуалістичною теорією (Меймана) джерела волі – в уявленнях людини, які є необхідною складовою всіх психічних процесів. Свідомість людини сповнена уявленнями різної складності. Кожне з цих уявлень бореться за своє переважне становище у свідомості. Перемагають найбільш чіткі і ясні уявлення, які й дають початок вольовим процесом. Вольові прагнення виникають в процесі боротьби уявлень. Таким чином, уявлення, відіграють роль мотиву вольової дії. Головне у волі – зв`язок, який встановлюється між уявленням і самою дією. Воля розвивається в процесі переходу мотиву в дії. Отже, виховання волі – закріплення шляхом повторних вправ асоціативних зв`язків, між уявленнями і діями.
До мотиваційного підходу в дослідженні волі належать уявлення про волю як здатність до свідомого умисного подолання перешкод. Якщо мотивація є лише чинником, ініціатором дії, то існування перешкод на шляху до виконання дії та умисне їх подолання стає формуючим чинником вольового акту. Так, одну з однак волі - подолання перешкод, розглядають Л. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн.
Загалом в усіх варіантах мотиваційного підходу наголошується саме на спонукальній функції волі, тобто акцентується мотиваційна її складова.
Так Г. Челпанов [3] у вольовому акті виділяв три елементи: бажання, прагнення і зусилля. Л. Виготський [2] у вольовій дії виділяв два окремих процеси: перший відповідає за рішення, замикання нового мозкового зв’язку, створення особливого функціонального апарату; другий, виконавчий, полягає в роботі створеного апарату, в дії по інструкції, у виконанні рішення.
Багатокомпонентність і поліфункціональність вольового акту зазначається і В. Селівановим [5]. Виходячи з розгляду волі як довільного управління, останнє повинно включати в себе самодетермінацію, самоініціацію, самоконтроль і самостимуляцію. У процесі досягнення мети самоконтроль забезпечує панування провідних мотивів над другорядними.
Розпоряджаючись особистісними ресурсами, людина отримує можливість будувати відносини зі світом і в цьому процесі формувати самого себе. Через управління подіями стає можливим управління змінами самої особистості – саморозвиток. Поняттям «саморозвиток» описуються такі феномени розвитку, які представлені актами довільної, цілеспрямованої, керованої особистістю самозміни. Саме вольові процеси впливають на здатність вести себе незалежно від будь-яких обставин (і навіть всупереч їм), керуючись при цьому власними, свідомо поставленими цілями.
Встановлено, що зовнішніми результатами вольової регуляції є конкретні досягнення людини: перемоги, досягнення, успіхи тощо. Внутрішніми результатами є зміни, що відбулися в самій особистості: з’являються певні вольові якості, нове ставлення до себе, розвиток власних можливостей, підвищення власної компетентності, професійності, емоційної стійкості у професійній діяльності, в досягненні змін власної особистості. Людина, яка досягає успіху в діяльності, долаючи труднощі, не тільки розвивається і створює нові результати, але й самореалізується в житті, прагне до саморозвитку.
Джерела та література:
- Божович Л. И. Проблемы формирования личности: Избранные психологические труды / Под ред. Д. И. Фельдштейна. 3-е изд. – М. : Московский психол-соц. инс-т, Воронеж : НПО «МОДЭК», 2001. – С. 18-56.
- Бочавер А. А. Исследования жизненного пути человека в современной зарубежной психологии // Вопросы психологии. – 2008. – № 5. – С. 54-62.
- Ильин Е. П. Психология воли / Ильин Е. П. – СПб. : Питер, 2000. – С. 17-195.
- Kuhl J., Beckmann J. Historical perspectives in the study of action control// Action control: From cognition to behavior / Ed. by J. Kuhl, J. Beckmann. Berlin. N.Y. – 1985. – Р.178-185.
- Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія . – К.: МАУП, 2000.
- Селиванов В. И. Основные подходы к психологическому исследованию волевой активности личности / В. И. Селиванов // Экспериментальные исследования волевой активности. – Рязань, 1986. – 138 с.
