Постановка проблеми. Сучасні реалії економічних, соціальних та політичних змін в суспільстві диктують складні умови адаптації особистості в суспільстві. З кожним роком збільшується кількість людей, які перебувають психологічного, а подекуди й психотерапевтичного втручання для відновлення та збереження психічного здоров’я. Одним із таких методів допомоги є психодрама. Це, та багато інших чинників зумовили актуальність дослідження.
Мета дослідження полягає у теоретичному аналізі поняття психодрами як одного із методів сучасної психотерапії, узагальненні та систематизації основних структурних елементів, завдань і та прогнозованих результатів даного виду діяльності в психологічній практиці.
Виклад основного матеріалу.
Психодрама – це метод психотерапії, за допомогою якого люди пізнають себе через театралізацію, рольові гри, драматичне самовираження. Психодраматичні прийоми і техніки часто використовуються у груповій та індивідуальній психокорекційній роботі.
Автором психодрами є видатний австро-американський психотерапевт, мислитель, поет і вчений Якоб Морено. Історія психодрами починається з 1 квітня 1921 року, коли глядачам була представлена постановка під назвою «На злобу дня». Під час гри актори не дотримувалися чіткого сценарію і задіяли в процес публіку із залу. Не дивлячись на те, що постановка повністю провалилася, цей день прийнято вважати днем зародження психодрами.
В основу свого методу Морено поклав дію, яку поєднав з театральними постановками. Психологічне підґрунтя психодрами – це внутрішні переживання, що є у всіх людей. Не рідко ми навіть ведемо внутрішні діалоги і монологи, у нашій уяві розігруються сцени з минулого і ймовірні події, що могли трапитись або можуть трапитись у майбутньому. Психодрама ж має вивести ці внутрішні хвилювання назовні.
Через сценічне розігрування епізодів із власного життя (минулого, теперішнього, майбутнього) людина отримує можливість, використовуючи свою спонтанність і креативність, увійти в контакт із власним минулим і отримати навички, які стануть йому необхідними їй в майбутньому.
Сьогодні його метод психотерапії знайшов широке поширення і ефективно використовується по всьому світу. Визначаючи значення психодрами Морено писав: «Театр спонтанності став розкріпаченням ілюзії, а така ілюзія, зіграна людьми, які прожили її в реальності, є розкріпаченням життя. Повтор того, що сталося одного разу, доводить до сміху. Людина вдруге так само розмовляє, приймає їжу, п'є, занурюється в сон, прокидається, б'ється, конфліктує, набуває, втрачає, вмирає, але психодраматичний способом. Тепер стара біль не діє на актора, як біль, колишнє бажання не діє на нього як бажання, та ж сама думка не чинить на нього того ж впливу. Все трапляється на рівні підсвідомості. Це безболісно, нерозважливо, безсмертне. Життя і психодрама компенсують один одного і тонуть в сміху. Це вища форма театру» [3, 4].
Розглядаючи тему псходрами увагу привертає те, що в умовах сьогодення велике значення мають ролі людей, «маски», а також сценарії які нав’язує нам суспільство, однак на відмінну від театру, де все відбувається строго по написаній п’єсі, у психотерапевтичній психодрамі все відбувається природньо, цілющій ефект від якої не одноразово був доведений і самим Якобом Морено.
У Якоба Морено було багато послідовників. Д. Кіппер, Г. Лейтц, А. Шутценбергер та інші.[1, 2, 5, 6] Виходячи з аналізу науково-практичних розробок зазначимо, що у психодрамі застосовується такі основні структурні елементи: протагоніст, директор, допоміжні (додаткові) «Я», глядачі і сцена.
Протагоніст – «головний герой» психодрами, йому не потрібно грати роль, варто бути лише самим собою, розповідати свою історію, яку одразу ж будуть грати. Цей вид психотерапії спрямований на одну людину, на допомогу їй, в той час, як групова психодрама спрямована на вирішення міжособистісних групових конфліктів. Тому психодрама застосовується навіть в робочих колективах.
Директор – «ведучий» психодрами. Він безпосередньо не бере участі в ній, проте він дає важливі інструкції і коригує хід постановки вже походу її проведення. Може впливати безпосередньо на протагоніста, наприклад жартами та порадами. Якщо протагоніст бере на себе активну роль і починає сам вести психодраму, директор може виконувати пасивну роль або впливати на учасників опосердковано.
Допоміжні (додаткові) «Я» – «актори» психодрами, люди, що виконують ролі з історії протагоніста. Як вже згадувалось раніше правдивість гри не потрібна, крім того, що ролі можуть бути різні, навіть символічні. Вони розігрують в реальному житті все те, що відбувається у протагоніста в його внутрішньому світі.
Глядачі – учасники групи терапії, що не беруть активної участі в психодрамі, проте теж можуть впливати на протагоніста – критикою, підтримкою, бурхливими оваціями, адже чим пригніченішим той себе відчуває, тим більше він потребує чужої підтримки. Інколи глядачі можуть самі стати «пацієнтами» цього методу, чужі проблеми сприймаються ніби власні, аналогічні.
Сцена – теж досить важлива деталь у психодрамі – будь-яке просторе приміщення, в якому б допоміжні «Я» могли вільно переміщатись.
Залежно від того на що спрямована психодрама, виділяють такі види цього методу – центрована на протагоністі та центрована на групі.
На початку психодрами проводиться стадія розігріву, для чого найчастіше використовуються тілесні вправи і медитаційні техніки, що дозволяють підвищити енергетику в групі, згуртувати її та налаштувати на плідну роботу.
Після цього починається діяльний етап. Одну сцену за одною протагоніст, якому допомагають інші учасники психодрами, програє важливі і незавершені для нього ситуації. Протагоніст визначає, хто з акторів виступить у його ролі тоді, коли він опиниться в ролі когось іншого. Потім вибираються актори, яким належить зіграти ролі значущих для нього персонажів (ними можуть бути не тільки люди, а й емоції, риси характеру, почуття і т. п.). Розігруватися можуть як справжні події, що відбувалися в дійсності, так і символічні сцени, яких насправді ніколи не було. Етап дії вважається завершеним, коли у протагоніста з'являється відчуття, що його проблемна ситуація вирішена або він розуміє, що повністю в ній розібрався.
Висновки. На сьогоднішній день методика психодрами залишається актуальною і знайшла широке використання по всьому світу, що доводить її ефективність і цінність для всієї наукової спільноти у галузі психології. Окрім цього, база знань розширюється і поповняється новими теоріями і гіпотезами, зокрема послідовниками Якоба Морено. Також потрібно не забувати про дуже вагому історичну базу теорії, що дає змогу сучасним вченим більш якісно вивчати не тільки психодраму, але і її витоки і прояви у минулому. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у емпіричному вивченні даної наукової теорії.
Джерела та література:
- Кіппер Д. (Клинические ролевые игры и психодрама: Пер. с англ. – М.: Класс, 1993. – 222 с. ISBN 5-86375-003-0)
- Лейтц Г. (Психодрама. Теория и практика. Классическая психодрама Я. Л. Морено / Пер. с нем. А. М. Боковикова. – Издание 2-е, испр. и доп. – М. : «Когито-Центр», 2007. – 380 с. ISBN 978-5-89353-200-5
- Морено Я. Л. Психодрама / Пер. с англ. Г. Пимочкиной, Е. Рачковой. – М.:Апрель Пресс: ЭКСМО-Пресс, 2001. – 528 с. ISBN 5-04-008402-1
- Морено, Дж. Театр спонтанности / Пер. с англ., авт. вступ. ст. Б. И. Хасан. – Красноярск: Фонд ментального здоровья, 1993.].
- Психодрама: вдохновение и техника / под ред. П. Холмса, М. Карп. ; пер. сангл.– М. : Класс, 1997. – 288 с.
- Шутценбергер А.( Психодрама / Пер. с франц. – М. : Психотерапия, 2007. – 448 с. ISBN 978-5-903182-33-6
