Феномен емоційного вигорання є однією з найбільш актуальних проблем психологічної науки і практики. Співробітники більшості сучасних організацій, професійна діяльність яких пов'язана з необхідністю здійснення емоційно напружених контактів в тій чи іншій мірі схильні до вигоряння і водночас майже не інформовані з методами його попередження і профілактики. Ніщо так не є для людини сильним навантаженням і таким же випробовуванням, як інша людина», − ця метафора належать Рогінскій Т. І., яка досліджує феномен емоційного вигорання [3].
Вигoрання виникає як захисна реакція на стресові впливи, негативно впливає на психофізичне здоров'я та ефективність у професійній діяльності і проявляється в почутті виснаження, особистісної відстороненості від суб'єктів діяльності та зниження мотивації до виконанню професійних обов'язків.
У вітчизняній і зарубіжній психології проводилися дослідження, пов'язані з феноменом вигорання (Г. Фрейденбергер, К. Маслач, П. Торнтон, К. Кондо, Є. Махер, А. Пайнс, К. Роджерс, В. В. Бойко, Т. В. Форманюк, В. Е. Орел, Н. В. Водоп’янова).
У зарубіжній психологічній науці ця проблеми представлена чисельними дослідженнями таких вчених як Г. Сельє, Р. П. Мильруд, Д. Брайт, Ф. Джонс, Г. А. Робертс ін. До вітчизняних вчених, які досліджували цей феномен ми можемо віднести таких дослідників як: В. Бойко, Н. Водоп'янова, Є. Старченкова, Т. Зайчикова, Л. Карамушка, Л. Малец, О. Марковець, В. Орел, В. Павленко, Л. Китаєв-Смик, М. Скугаревська, Д. Трунов, Т. Ронгінська, В. Богуш, Т. Форманюк та ін.
Даний феномен вивчається більше тридцяти років, опубліковано безліч праць на цю тему, але єдиного визначення синдрому вигорання дотепер не існує. У 1974 році американський психіатр Фрейденберг вперше застосував термін «синдром згоряння співробітників» для опису психологічного стану волонтерів служб психічного здоров'я. Цей синдром проявляється у вигляді виснаження, розчарування та відмови від роботи, «поразки або зношування, що відбувається в людини внаслідок різко завищених вимог до власних ресурсів і сил» [6, с. 159-166].
Що стосується вітчизняної психології – то перші згадки про цей феномен можна знайти у працях Б. Г. Ананьєва (1969). Він вживав термін «емоційне вигорання», для позначення деякого негативного явища, що виникає у людей професій «Людина-людина», і пов'язаного з міжособистісними стосунками [4].
Теоретичні і практичні дослідження вигорання в сучасній психології здійснюються в наступних напрямах:
- Визначення поняття вигорання і його структури.
- Дослідження чинників, що викликають цей феномен.
- Вивчення впливу вигорання на показники поведінки і діяльності суб'єкта.
- Дослідження генезису виникнення структурних компонентів вигорання і його динаміки в процесі професійного розвитку [5].
Емоційне вигорання є формою професійної деформації особистості. Даний стереотип емоційного сприйняття дійсності складається під впливом ряду чинників (зовнішніх і внутрішніх). До зовнішніх відносять: хронічну напругу психоемоційної діяльності, дестабілізуючу організацію діяльності, підвищену відповідальність за виконуючі функції і операції, несприятливу атмосферу професійної діяльності, психологічно «важкий» контингент, з яким має справу професіонал в сфері спілкування. До внутрішніх відносять: схильність до емоційної ригідності, інтенсивну інтеріоризацію (сприйняття і переживання) обставин професійної діяльності, слабку мотивацію віддачі в професійній діяльності.
У багатьох дослідженнях показано важливість «зворотного зв'язку» як значущого елемента профілактики вигорання. Відсутність зворотного зв'язку призводить до підвищення рівня емоційного виснаження і деперсоналізації, зниження професійної самоефективності.
Визначення рівня емоційного вигорання можна здійснити за допомогою методики В. В. Бойко «Методика діагностики рівня емоційного вигорання» та опитувальником виявлення емоційного вигорання MBI К. Маслач і С. Джексон .
Профілактичні заходи мають бути спрямовані на зняття емоційної напруги, підвищення мотивації, встановлення балансу між витраченими зусиллями і одержуваним результатом.
Отож, емоційне вигорання стосується кожного, якщо не роз’ясняться основні проблемні питання і не налагодиться атмосфера міжособистісних стосунків. Важливо усвідомити потребу профілактики перевтомлення, продумати чергування форм праці і відпочинку та інших засобів попередження даного феномену. Потрібно створити курси, проводити тренінги, щоб сформувати навички боротьби з проявами емоційного вигорання.
Джерела та література:
- Зайганов Р.М.Проклятие профессии:бытие и сознание практического психолога. − М.: 2001. − С.5.
- Карпенко О.Г. Професійне становлення соціального працівника // Навчальнометодичний посібник. − Київ: ДЦССМ, 2004. − C. 164.
- Рогинская Т.И. Синдром выгорания в социальных профессиях// Т.И.Рогинская // Психологический журнал – М.: 2002. – № 3 – С. 85–95.
- Про затвердження нової редакції кваліфікаційної характеристики професії «Фахівець із соціальної роботи» за станом від 25.05.2012 № 324 / Міністерство соціальної політики України . − Офіц. вид. − Офіційний вісник України: [Eлектронний ресурс] − Pежим доступу до журн. http://ovu.com.ua/
- Ярема Р.Т. Психотехнологія роботи з кадровим резервом на заміщення керівних посад в огранах виконавчої влади // Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України −2012. − С. 2 // Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського // [Eлектронний ресурс] − Pежим доступу до http://www.nbuv.gov.ua
- Freundberger H.J. Staff burnout / H.J. Freundberger // Social Scienes. – 1974. – P. 159-166.
