Термін «Синдром емоційного вигорання» вперше був введений в 1974 р лікарем-психіатром Х. Дж. Фрейденбергом для опису деморалізації, розчарування і крайньої втоми, які він спостерігав у працівників психіатричних установ. [1] На думку багатьох дослідників, психічне вигорання більшою мірою властиве представникам соціальних професій, чия робота пов'язана з інтенсивним, тісними стосунками з людьми, емоційним перенапруженням. Від цих працівників потрібні такі якості як комунікабельність, емпатія, прийняття особистих прагнень, ініціатив та індивідуальних особливостей клієнтів, гуманізм і милосердя. Праця представників соціальних професій супроводжується досить інтенсивним і тривалим спілкуванням. Все це вимагає великих психологічних і фізіологічних витрат, а отже, рано чи пізно представники даних професій починають відчувати велику напругу, а в наслідок великих перевантажень емоційне, фізичне і розумове виснаження [2; 3; 4].
Узагальнений аналіз вітчизняних і зарубіжних досліджень показує, що сприяють вигоранню у представників соціальних професій: високе робоче навантаження; відсутність або брак соціальної підтримки з боку колег і керівництва; недостатня винагорода за роботу; високий ступінь невизначеності в оцінці виконуваної роботи; неможливість впливу на прийняття рішень; двозначні, неоднозначні вимоги до роботи; постійний ризик штрафних санкцій; одноманітна, монотонна і безперспективна діяльність; необхідність ззовні виявляти емоції, які не відповідають реаліям; відсутність вихідних, відпусток та інтересів поза роботою. Істотний вплив робить дестабілізуюча організація діяльності і неблагополучна психологічна атмосфера в колективі [3; 4].
Заходами профілактики професійного вигорання можуть бути наступні умови організації діяльності:
- працівник не повинен знаходитися довгий час один на один зі своєю професійною або особистою проблемою, у нього завжди повинна бути можливість звернутися за допомогою, порадою до колег, супервізору;
- важлива загальна дружня атмосфера підтримки і взаєморозуміння в колективі;
- створення і впровадження навчальних програм з подолання вигорання і розвиваючих програм, спрямованих на усвідомлення і розкриття творчого потенціалу співробітника, підвищення його відчуття самоефективності.
Крім цього, з метою спрямованої профілактики професійного вигорання слід намагатися розраховувати й обдумано розподіляти свої навантаження; вчитися перемикатися з одного виду діяльності на інший; простіше ставитися до конфліктів на роботі; не намагатися бути кращим завжди і у всьому. А також пам'ятати, що робота це не все життя, а лише його частина.
Джерела та література:
- Фрейденбергер Х. Дж. Вигорання персоналу // Журнал соціальних питань. 1974. В. 30. С. 159–165.
- Гришина, Н.В. Допомагаючі відносини: професійні та екзистенційні проблеми // Психологічні проблеми самореалізації особистості. СПб .: Изд-во СПб. ун-ту, 1997 - С.143 - 156.
- Елдишова О.А. Професійне вигорання в допомагаючих професіях. // Роль служб екстреної психологічної допомоги по телефону в рішенні проблеми сирітства: I Міжнародна конференція дитячих телефонів довіри 17-18 листопада 2006 р .: Збірник статей виступів. - Москва, 2006. -С. 38-41
- Ронгінская, Т. І. Синдром вигорання в соціальних професіях / Т. І. Ронгінская // Психологічний журнал, 2002. - том 23. - № 3. - С. 19 - 24.
inforum.in.ua@ukr.net