За терміном адиктивна поведінка (від англ. addiction – схильність, згубна звичка) розуміють поведінку особистості, обтяжену хімічною залежністю через вживання певних речовин (алкоголь, паління, наркотики тощо) [3].
Інші під ним розуміють залежну поведінку спричинену бажанням змінити свій психічний стан, добитися появи інтенсивних позитивних емоцій насамперед за допомогою вживання певних речовин (алкоголю, канабіноїдів, опіоїдів та інших)” [4; 5].
Адиктивна поведінка була і буде предметом досліджень багатьох наукових праць. Схильність особистості до такого поводження розглядається вченими як своєрідний прояв внутрішнього стану, що детермінується комплексом умов та факторів й саме вони, за певних умов, викликають різні форми залежності. [3]
Вона уже має місце у підлітковому віці. Цей вік цікавий тим, що саме в цей час відбувається карколомний стрибок із дитинства у дорослий світ, молода людина одномоментно відрікається від наявної атрибутики та намагається за короткий час засвоїти привілеї дорослого світу й про це голосно заявити. При цьому абсолютно не вдаючись до глибокого аналізу й не замислюючись про наслідки власних дій [2].
Для адиктивних підлітків характерні підвищені порівняно з позитивними (в сенсі поведінки і спрямування) однолітками показники схильності до відхиленої поведінки, негативному відношенні до соціальних інститутів суспільства (школа, сім'я) й негативізмі до них; а також занижений інтерес, або його відсутністьі до нових ідей та вражень; зацікавленість творчістю.
Адиктивна поведінка у всіх її різноманіттях також стає об’єктом для наслідування у підлітковому віці, оскільки доволі поширена серед зрілої частини людства. Що спричинює її вибір й мало з’ясувати наше дослідження. У ньому взяли участь 50 учнів 8 класів НВК гімназії № 14 м. Луцьк.
Була складена програма дослідження для вивчення детермінант адиктивної поведінки підлітків. До її складу увійшли: карта «Самооцінка особистих залежностей» (В. Леві) для визначення зорієнтованості дітей в колі їх інтересів, схильностей і залежностей; тест – опитувальник «Діагностика схильності до вживання психоактивних речовин (ВПАР)» (Н. П. Фетискін), з визначення емоційної нестійкості, впливу групи на підлітка і його вміння самостійно приймати рішення і чинити вплив на групу, рівнів ризику, потреби в новизні, ставлення до ВПАР; методика «Внутрішньосімейної адаптованості і задоволеності» (В. С. Торохтій).
Перша дозволила виявити те, що серед 50 обстежених підлітків дуже високий рівень залежності від дружніх стосунків, задоволень та залежності від стосунків з родиною.
Особливо нас насторожив високий рівень залежності дітей від хімічних речовин (тютюн, наркотики, алкоголь), на які вказали самі підлітки у своїх відповідях. Для підтвердження цих результатів ми застосували методику «Діагностика схильності до вживання психоактивних речовин (ВПАР)» Н. П. Фетискіна. Результати засвідчили, що дуже високий рівень схильності до ВПАР у підлітків було встановлено у 20 підлітків із загального числа. Схильність вище середньої проявилась у 10 учнів, низький рівень у 20 осіб.
При більш глибокому аналізі результатів за третьою методикою ми встановили, що прояв схильності (у 20 осіб) до адиктивної поведінки були викликані мінімальним рівнем сімейної уваги, високим рівнем сімейної конфліктності, що чинить на ще повністю несформовану психіку підлітка негативний вплив, підвищує прояви агресивності, а інколи і пасивної позиції під час конфліктів у сім’ї. Відсутність належної уваги зі сторони батьків, невміння створювати комфортні умови для виховання й розвитку дітей у сім’ях, тобто несприятливий мікроклімат у спілкуванні між батьками і дітьми штовхає дітей у прірву адиктивних залежностей.
Чого не можна сказати про решту учнів (30 осіб), у яких був виявлений середній та високий рівень задоволеності родинними взаєминами.
Ці висновки були підтверджені результатами за методом парної кореляції Ст’юдента, які показали, що між рівнем сімейної уваги та схильністю до вживання психоактивних речовин є сильний обернений зв’язок, тобто при зменшенні рівня сімейної уваги – збільшується рівень прагнення до ВПАР.
Нестабільність і конфліктность в сім’ях учнів, стресогенні фактори вплинули на те, що у дітей сформувався високий рівень пасивності в полімодальних ситуаціях. Особливо цей стан за гендерною ознакою в більшій мірі проявлявся у хлопців, ніж у дівчат.
Таким чином, основними детермінантами формування адиктивної поведінки стали: високий показник мінімального рівня сімейної уваги, низький показник середнього рівня адаптованості дитини в сім’ї і високий рівень сімейної конфліктності, все це у комплексі здійснює на ще не повністю сформовану психіку підлітка негативний вплив.
Джерела та література:
- Березин С. В. Психология ранней наркомании / С. В. Березин, К. С. Лисецкий, И. А. Мотынга. – Самара: Изд-во Самарск. ун-та, 1997. – 124 с.
- Карвасарский Б. Д. Психотерапия/ Б. Д. Карвасарский – Москва. Медицина, 1985. – 304 с.
- Корнилова Т. В. Подростки групп риска / Т. В. Корнилова, Е. Л. Григоренко, С. Д. Смирнов. – Санкт-Петербург.: Питер, 2005. – 336 с.
- Максимова Н. Ю. О склонности подростков к аддиктивному поведению // Психологический журнал. – 1996. – Т.17. – № 3. – С. 149-152.
- Реан А. А. Аддиктивное поведение подростков. / А. А. Реан. – Санкт -Петербург: ЕВРОЗНАК, 2006. – С. 382-435.
