Проблема конфлікту та її глобальний характер робить її предметом уваги найрізноманітніших областей знань. До того ж її актуальність істотно зросла у зв’язку із значним загостренням конфліктів. За сучасними поглядами конфлікт вважається неминучим у найрізноманітніших аспекти буття окремої людини та суспільства[2]. Не зважаючи на велику кількість наукових досліджень у різних галузях науки (психологія, соціологія, менеджмент організації, педагогіка тощо), можна констатувати, що проблему конфлікту досліджено недостатньо, починаючи від його сутності і закінчуючи особливостями в різних видах [1].
Конфлікти як повсякденний фактор життя охоплюють усі його сторони. Прагнення проникнути в природу даного явища привело до появи великої кількості наукових публікацій, серед яких варто виділити дослідження теорії конфлікту: О. О. Єршова, Л. О. Петровської, Н. В. Грішиної, Ф. М. Бородкіна, Н. М. Коряка, О. В. Первишевої, Т. М. Титаренко, Г. В. Ложкіна, М. Н. Корнєва, В. О Татенка, А. Т. Ішмуратова, М. І. Пірен, М. С. Корольчука, серед зарубіжних: Л. Козера, М. Дойча, Д. Скот та ін. [2].
Виходячи з актуальності та суспільного значення проблеми, нами було визначено, що поведінкова діяльність студентів є метою дослідження і полягає у науково-теоретичному та експериментальному обґрунтуванні психологічних чинників конфліктної поведінки студентів, шляхів його розв’язання, управління та попередження.
У дослідженні використано комплекс теоретичних та емпіричних методів, що відповідають змісту та етапам проблематики, яка розглядається:
теоретичні (аналіз та узагальнення психолого-педагогічної та методичної літератури з теми дослідження; систематизація наукових літературних джерел, порівняння та узагальнення даних)
емпіричні (спостереження; методика діагностики способів реагування на конфліктну ситуацію К. Томаса; методика діагностики типу міжособистісних відносин Т. Лірі; методи математичної статистики для обробки отриманих даних).
Узагальнення теоретичних та експериментальних результатів вивчення особливостей поведінки студентів у конфліктних ситуаціях дозволяють зробити наступні висновки:
- на основі аналізу наукових підходів до проблем конфліктів та методів їх дослідження у сучасній психологічній науці було з’ясовано, що вона вирізняється різноманіттям, недостатньою цілісністю, чіткістю термінології та незначною практичною спрямованістю і спроможністю[1];
- аналізуючи підходи до визначення причин виникнення міжособистісних конфліктів, ми провели їх систематизацію, розробили модель детермінації міжособистісних конфліктів, які обумовлюються об’єктивними і суб’єктивними факторами, низкою організаційних, ситуативних та особистісних чинників, які не виступають ізольовано один від одного, а існують у певних взаємозв’язках та взаємодоповненнях;
- конфліктна поведінка може проявлятися у вигляді загострених форм (стилів), а також проявлятися у вигляді певного комплексу рис, які існують на тлі нормальної адаптивної поведінки у цілому. Одначе, стресові ситуації чи виникнення гострих конфліктів можуть активізувати типи поведінки як стійкі тенденції;
- дослідження особливостей усвідомлення студентами соціально-психологічних чинників виникнення міжособистісних конфліктів показують, що ранньому юнацькому віку властиве розуміння конфлікту переважно як негативного явища; достатньо адекватне усвідомлення міри власної схильності до конфліктності та її спрямованості на певні об'єкти; бажання розширити свої знання і набути умінь і навичок щодо попередження конфліктів;
- психологічні особливості студентів, які можуть призводити до виникнення міжособистісних конфліктів, проявляються у рівні конфліктності, особистісної тривожності, ригідності, виборі форм агресивних реакцій у фруструючих ситуаціях. Ранньому юнацькому вікові властиві висока тривожність, неадекватна самооцінка, особистісна ригідність, застосування різних форм агресивних реакцій, основними серед яких є вербальна агресія, наявність почуття провини, роздратування, фізична агресія та підозрілість;
- експериментальне дослідження довело детермінованість конфліктної поведінки особистості стилями міжособистісної взаємодії. Прослідковується значущий позитивний зв’язок між суперництвом, як найбільш конфронтальним типом поведінки в конфлікті та протилежний зв’язок між співробітницьким і підозрілим стилями міжособистісної взаємодії;
- проведений аналіз кореляційних зв’язків між шкалами методик, які визначають конфліктність поведінки особистості та індивідуально- психологічними якостями особистості, дозволив виявити психологічну детермінацію конфліктної поведінки особистості, а також встановити зв’язки між ними;
- порівняння результатів експериментальної та контрольної груп наочно продемонструвало позитивні зміни в першій з них, що свідчить про ефективність проведеної нами тренінгової роботи, адже саме завдяки їй у експериментальній групі почалися позитивні зміни у зменшенні показників ворожості у напрямку доброзичливості, дружелюбності, а також з’явилася тенденція до зменшення суперницького стилю взаємодії у конфліктних ситуаціях. Отже, можна сказати, що розроблена нами програма корекційних заходів щодо профілактики конфліктів дала свій позитивний результат.
Джерела та література:
- Васильєв Г.Ю., Герасіна Л.М., Осипова Н.П. Конфліктологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів юридичної спеціальності. Харків: Прапор, 2002.
- Нагаєв В.М. Конфліктологія: Курс лекцій (модульний варіант): Навч. посіб. для студентів вищих навчальних закладів. К.: Центр навч. літ., 2004. 198 с.
