Досвід організації проблемного навчання накопичувався у світовій практиці протягом багатьох десятиліть. Розробці методики і технології проблемного навчання значною мірою сприяли наукові праці в галузі психології навчальної діяльності (А. Н. Леонтьєв, П. Я. Гальперін, В. В. Давидов, Н. А. Менчинська, Н. Ф. Тализіна та ін.).
Основне дидактичне призначення проблемного навчання – в педагогічному керуванні активною пошуковою діяльністю студентів. Воно виражається в системі проблемних ситуацій, задач, завдань, які необхідно вирішити студентам.
Ален наявність теоретичних і експериментальних завдань сама по собі ще не робить навчання проблемним.
Завдання стає пізнавальною проблемою, якщо воно відповідає таким вимогам: вимагає роздумів над проблемою; викликає пізнавальний інтерес у студентів; опирається на попередній досвід і знання за принципом аперцепції.
Проблемне навчання розглядається як технологія розвиваючої освіти, спрямована на активне одержання студентами знань, формування прийомів дослідницької пізнавальної діяльності, залучення до наукового пошуку, творчості, виховання соціально значущих рис особистості. Проблемне навчання засноване на конструюванні творчих навчальних завдань, що стимулюють навчальний процес і підвищують загальну активність студентів. Воно формує пізнавальну спрямованість особистості, сприяє виробленню психологічної установки на подолання пізнавальних труднощів.
Проблемне навчання – це інтегроване поняття, що поєднує принципи розвивального навчання, принципи й методи диференційованого підходу, інноваційність.
І. Лернер і М. Скаткін, відомі дидакти й ініціатори впровадження технологій проблемного навчання у школах колишнього Радянського Союзу, розглядали проблемне навчання як таке, під час якого студенти систематично включаються у процес пошуку доказового рішення нових для них проблем, завдяки чому вони навчаються самостійно здобувати знання, застосовувати раніше набуті, опановувати досвід творчої діяльності [1, с. 32].
Теоретичні розробки питання проблемного навчання досить різнобічні. Саме поняття «проблемне навчання» вчені відносять до різних категорій, включаючи в нього різний зміст. Одні вчені вважають, що воно (проблемне навчання) є принципом дидактики, другі вчені вважають його методом навчання (Оконь В., Брушлинський А. Н.) [4, с. 17], треті – типом навчального процесу (Алексюк П. В., Махмутов М. І.) [5, с.32], четверті – психолого-педагогічною системою в організації навчально-пізнавального процесу (Максимова В. Н.), п'яті – особливим підходом до навчання, що виявляється насамперед у перетворюючому характері пізнавальної діяльності студентів (Скаткін М. Н.) [3, с. 45].
Вважаємо, що всі ці теорії, всі ці підходи до визначення місця проблемного навчання в теорії і практиці вищої школи не позбавлені змісту, проте їх потрібно розглядати не як самих по собі, а лише в сукупності, тобто у взаємозв'язку всіх цих сфер діяльності, у їх гармонійній взаємозалежності. Тому обговорючи питання проблемного навчання, як особливого способу діяльності студентів, необхідно також зауважити, що особливості такого навчання є фактором вдосконалення творчих здібностей самого викладача.
Принцип проблемного навчання потребує переорієнтації навчання з предметного на процесуальне й мотиваційне. Сучасна концепція комплексного вивчення життя людини, за якою проблема індивідуального життя особистості висвітлюється на основі інтеграції філософського, соціологічного та соціально-психологічного підходів, що дає змогу відтворити картину життя особистості в її цілості, передбачає реалізацію її творчого потенціалу.
Розбудова незалежної Української держави не можлива без посилення ролі педагогічної і психологічної наук у формуванні громадянина українського суспільства, утвердження освіти як реальної соціальної цінності та культу знань, що є важелем суспільного прогресу. Інтегруючись у світову цивілізацію, українська освіта має перебудувати не лише свій зміст, а й способи його донесення до особистості – педагогічні технології, зокрема особисто-розвиваючого навчання.
Джерела та література:
- Бабанский Ю. К. Проблемное обучение как средство повышения эффективности учения школьников. П.: Ростов-на-Дону, 1990. – 32 с.
- Гез Н. І. Формування комунікативної компетенції як об'єкт зарубіжної методики дослідження. / К.: Вища школа, 1995. – 131 с.
- Дорно И. В. Проблемное обучение в школе. М.: Просвещение, 1984. – 73 с.
- Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. К.: Вища школа, 1984. - 175 с.
- Матюшкин А. М. Проблемные ситуации в мышлении и обучении. М.: Просвещение, 1988. – 45 с.
