Постановка проблеми та її наукове значення. Феномен психологічної залежності, що є однією з найбільш актуальних і хворобливих проблем сьогодення, стає атрибутом сучасного життя. Якщо раніше проблеми психологічних залежностей переважно пов’язувалися із різного роду хімічними залежностями, то сьогодні зростає інтерес науковців до дослідження інших форм залежності [3].
Термін «ургентна адикція» вперше ввів до наукового тезаурусу зарубіжний вчений Н. Тассі в 1993 р. Слід зазначити, що автор не здійснює точної дефініції поняття «ургентна залежність», однак інтерпретує його як залежність від постійної нестачі часу. Стан зумовлений зайнятістю, потребою бути залученим до різноманітних видів діяльності, пришвидшенням темпу життя [3].
Значний внесок у вивчення феномену ургентної залежності здійснили такі зарубіжні й вітчизняні науковці, як Н. Тассі, В. Гросс, В. Міллер, Є. Ільїн, Ц. Короленко, В. Менделевич, Н. Моргунова, В. Ляудіс, О. Шибко Н. Дмитрієва, І. Зеленко, К. Стволигін, А. Єгорова, А. Єгоров, А. Артемчук, А. Голева та ін.).
Ургентна адикція – вид залежності, що виявляється в суб’єктивному відчутті постійного браку часу й страху «не встигнути». Людині з такою залежністю властиві такі особистісні характеристики, як бажання контролювати час і усвідомлення неможливості підпорядкувати собі хід подій; реалізація професійних обов’язків на шкоду задоволенню потреб у відпочинку і міжособистісних стосунках; прийняття абсолютно всіх вимог, що стосуються професійної діяльності; втрата здатності радіти життю в сьогоденні, «зацикленість» на завданнях майбутнього або невдачі в минулому; ігнорування минулого, витіснення в несвідоме емоційно насичених переживань; страх майбутнього; прагнення відкладати на майбутнє, зазвичай невизначене, реалізацію своїх цілей і бажань у поєднанні з почуттям того, що час минає [3; 5].
Виклад основного матеріалу та результатів дослідження. Активність особистості у відношенні до часу життя стала предметом всебічного вивчення. Очевидною є необхідність введення понять, які відкривають шляхи до емпіричної верифікації реальних форм активності особистості по відношенню до її життєвого шляху, засобів реалізації позиції та сенсу життя в часовій перспективі. До числа таких відносяться введене В. Ляудіс поняття організації часу життя. Воно характеризує міру визначення життєвої позиції особистості по відношенню до сенсів життя та часових перспектив [2].
Іншим інструментальним компонентом у психологічному підході до вивчення умов організації самостійної роботи студентів є ургентна залежність особистості чи схильність до неї [2].
Причинами ургентної залежності можуть бути висування великої кількості задач при незавершенні попередніх; потрапляння у ситуації, коли необхідно вирішити декілька задач при обмеженні часу; часта зміна цілей; безплідне фантанзування та невдалі прогнози щодо розвитку ситуації, які заганяють людину у цейтнот.
Ургентна адикція відноситься до категорії так званих негативних адикцій. Психологічні механізми, що лежать в основі залежності від суб’єктивно неприємного стану важко з’ясовні, проте, вони стають зрозумілішими при порівнянні стану нестачі часу з протилежним, при якому цей чинник відсутній. Перебування в постійному стані браку часу сприяє розвитку у людини відчуття дискомфорту і відчаю [1].
Суспільство керується формулою: «чим, швидше тим краще». Людям нав’язується модель успіху, заснованого на виконанні все більшої кількості завдань у все коротші тимчасові інтервали [4].
Дослідження проводилось на базі Волинського обласного спортивного клубу «Магістр». У дослідженні взяли участь 34 особи, які займаються таким видом спорту як рукопашний бій (стаж занять цим видом спорту становить від 3 до 14 років). Вікові показники варіювали від 16 до 21 років. Середній вік досліджуваних склав 18 років. Усі досліджувані юнаки.
З метою виявлення загального рівня ургентної залежності використовувалась методика «Діагностика ургентної залежності» О. Шибко.
Рис. 1. Відсотковий розподіл рівня прояву ургентної адикції у спортсменів
Результати, отриманні за допомогою методики О. Шибко, показали, що в переважної більшості досліджуваних (38,2%) діагностується помірний рівень ургентної залежності, слабкий рівень прояву адикції у 53% та відповідно 8.8% мають сильно виражені ознаки ургентної залежності (рис.1).
Середній рівень вираженості ургентної залежності спортсменів свідчить про помірний рівень бажання контролювати час і усвідомлення неможливості підпорядкувати собі хід подій, часткове прийняття вимог, часткову втрату здатності радіти життю в сьогоденні, прагнення відкладати актуальні (поточні) завдання на майбутнє, тривогу з приводу, що час минає.
Спортсмени, які відчувають постійний брак часу і страх «не встигнути», виявляють високий рівень прагнення до планування часу, визначення цілей в поточній та наступній діяльності і стосунках. Такі особи спрямовані на реалізацію обліку та корекції темпу та ритму виконання системи щоденних справ, їх трансформування у процесі реалізації цілей і завдань, на облік витрат часу на виконання усіх цілей та завдань у запланованому часовому відрізку, співвідношення реальних витрат часу з реальними та прогнозованими витратами та результатами.
Висновки та перспективи подальших досліджень. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів цієї багатогранної проблеми. Отримані результати доводять необхідність подальшого вивчення означеної проблематики.Джерела та література:
- Короленко Ц. П. Психосоциальная аддиктология / Ц. П. Короленко, Н. В. Дмитриева. – овосибирск, 2001. – 251 с.
- Ляудис В.Я. Методика преподавания психологии / В.Я. Ляудис. – М. : УРАО, 2000 –128с.
- Мудрик А.Б. До питання професійних адикцій особистості /А.Б. Мудрик // Психологічні перспективи. Випуск 27. – Луцьк : СНУ імені Лесі Українки, 2016. – С. 113-125.
- Шибко Е. Л. Особенности внешних и внутренних механизмов психологических защит лиц с ургентной зависимостью / Шибко Е. Л. // Сборник научных статей по материалам Международного научно-образовательного форума «Европа-2002». – Минск, 2003. – С. 481–485.
- Шибко О. Л. Ургентная аддикция как форма аддиктивного поведения личности / О. Л. Шибко // Психологический журнал. – 2006. – № 3 (11). – С. 65−69.
