МОДЕЛЮВАННЯ СТРАТЕГІЙ УСПІХУ НА ВИКЛИКИ СУЧАСНОСТІ У КОУЧИНГУ ТА НАСТАВНИЦТВІ

У світі немає нічого могутнішого, ніж ідея, час якої настав.

Віктор Гюго

В умовах соціально-економічної нестабільності постає питання підтримки інтересу до громадської та економічної діяльності, налагодження якості життя, подолання соціальної апатії, зневіри. В існуючих економічних умовах добросовісна робота, гарантуюча стабільних дохід в державних, комунальних, комерційних організаціях не завжди достатня для безбідного життя. Інфляційні процеси, соціально-політична нестабільність призводить до розгубленості і навіть внутрішньої спустошеності.

Актуальною постає проблема стратегій вибору стилю життя, яка за різними акцентами формулюється як побудова кар’єри ефективного управління (менеджменту), ефективного управління власним життям або self-менеджменту. У науково-популярній літературі дана проблема найчастіше звучить як концепт «моделювання успіху». Найпоширенішими і ефективними технологіями побудови професійної кар’єри, розвитку бізнесу та стилю життя вважається коучинг та наставництво.

Метою дослідження виступає порівняльний аналіз коучинга та наставництва як соціально-психологічних технологій моделювання стратегій успіху; визначення  мотивації вибору пріоритетної стратегії.  

Коучинг став популярним в кінці 80-х років XX століття завдяки розумінню необхідності активізації потенціалу людського ресурсу при веденні бізнесу і підвищення його ефективності. Коучинг як консалтингова технологія з самоорганізації та управління стала результатом агрегації кращих практик з теорії лідерства, менеджменту, педагогіки та психології, зокрема сфери спортивної психології. Засновниками методології коучингу називають відомих наставників і бізнес-тренерів зі США Т. Леонарда і Дж. Уітмора [1, 2].

Коучинг - це вид консультування, який включає в себе низку технологій впливу, мотивації, саморегуляції емоційних станів, підтримки асертивності. Важливість інтегрованих у коучинг психологічних технік та методів полягає в тому, щоб допомогти людині визначити мету, яку вона прагне досягти, мобілізувати внутрішній потенціал, розвинути необхідні здібності і навички, значно підвищити ефективність планування дій, визначити тактику досягнення результатів. З точки зору досліджень ситуаційного лідерства коучинг визначається як стиль лідерства спрямований на розвиток особистісних якостей ініціативності та незалежності [1].

Коучинг як вид консультування (або метод) використовується для розширення можливостей людей, які усвідомлюють необхідність змін, вирішення проблем професійного та особистісного зростання. Суть такого підходу полягає в розкриті внутрішнього потенціалу, активації системи мотивації людини, усвідомленні внутрішніх бар’єрів, страхів, що перешкоджають бути відкритим до змін.

Історія коучингу – це історія інтеграції різноманітних методів з активізації внутрішньої мотивації, конституювання Я, проектування власного майбутнього. Фокус коучигу – психологічні принципи і моделі, що спряють розумінню і усвідомленню людиною своїх можливостей, які при достатній мотивації вона може успішно реалізувати у своєму житті та діяльності.

Наставництво, на відміну від коучингу, має давню історію з передання досвіду від старшого покоління до молодшого, насамперед професійного, від наставника, майстра до учня, новачка. Воно насамперед передбачає близький комунікативний контакт завдяки якому виникає процес засвоєння учнем досвіду наставника з його своєрідним та особистісним баченням світу, переконаннями та традиціями. Локус наставництва – підвищення професійної майстерності учня за рахунок засвоєння професійного знання наставника. Воно розвиває учня, здійснює його прогрес у межах певного фаху та характеризується тим, що наставник займає більш високий соціальний та професійний статус. Наставник – це майстер, вчитель, ментор, тьютер, керівник.

Порівнюючи коучинг та наставництво більшість авторів зосереджується на тому, що коучинг – метод розвитку, а наставництво – метод навчання [2]. З цього порівняння, що зосереджується на характері діяльності та її локусі визначимо і інші критерії – суб’єктивний внутрішній простір комунікаторів, міжособистісний простір комунікації, тип мотивування до змін.

Порівняльна таблиця 

Аналіз наставництва і коучигу за критерієм субєтивний внутрішній простір комунікаторів може бути проведений з точки зору трьох основних складових: етичної (концептуальної) компетенції, професійної компетенції та соціальної компетенції, що забезпечують комунікативну діяльність. До вимог особистості коуча відносять: толерантність до невизначеності, стресостійкість, самодиференціацію, системне мислення, позитивне мислення, орієнтацію на досягнення, вміння вибудовувати партнерські відношення, прагнення до саморозвитку; до важливих здатностей – активне слухання, здатність до емпатування, безпристрастність, проектування дій, високий рівень самоусвідомлення [3, 115]. До наставника висувають вимоги до досвіду та авторитету, загального та професійного знання.

Розглядаючи успіх як процес досягнення результату, слід зазначити, що результат у коучингу визначається як мета, що поставлена власно людиною і досягнута. При наставництві успіх, переважно, результативна діяльність що схвалюється наставником та соціальним оточенням. Людина створює образ успіху на підставі власного уявлення та уявлення соціального оточення, схвалення якого вона очікує. При цьому важлива ідея успіху як результату діяльності і мотивуючого образу, до якого виникає прагнення. Прагнення зароджується в просторі комунікації, спонукаючи досягати, не упускаючи можливостей та мінімізувати втрати. Зароджена в комунікативному акті мотивація до успіху одночасно з уникненням невдач ґрунтуються на потребах у турботі та безпеці. Підтримуюча позиція значимого іншого спонукає наповнювати своє життя позитивом, рухатися вперед та розвиватися. Реалістична, логічна, правдива позиція – спонукає уникати небезпеки, невдачі, виконувати зобов’язання, бути відповідальним [4].

Підтримка автономії, стилів контролю, насамперед самоконтролю вважаються важливими умовами мотивації змін. Згідно теорії самодетермінації внутрішнє мотивована поведінка до діяльності супроводжується інтересом, натхненням, закоханістю в неї. Така діяльність приносить задоволення та відчуття свободи, незалежності, творчості, готовність приймати відповідальність за результати. Внутрішня мотивація відкриває перед людиною часову перспективу: бачення свого майбутнього, свого місця в ньому, організацію і планування дій [5].

Зосереджуючись на процесі передання досвіду наставництво утворює модель переваги, спонукаючи учня до прогресу. Процес навчання конструюється згідно лінійної моделі успіху, за якою прогрес можливий тоді, коли учень досягає вершин наставника та випереджає його у майстерності. Коучингова модель орієнтована, насамперед, на створення умов для прояву і формування особистісної здатної до аутентичної цілестрямованості, розвитку творчого потенціалу особистості як суб’єкта з актуалізацією процесів і механізмів саморегуляції, самореалізації, самоактуалізації.

Список використаних джерел:     

1. Бессер-Зигмунд К., Зигмунд Х. Самокоучинг: Культура личности менеджеров и руководителей. М.: Издательство Вернера Регена, 2010. 176 c.
2. Бизнес-коучинг в реализации проектов различных отраслей экономики и образования: российская и международная теория и практика. СПб: Изд-во «КультИнформПресс», 2018. 147 с.
3. Консультироане и коучинг персонала в органзации : учебник и практикум для бакалавриата и магистратуры / под ред. Н.В. Антоновой, Н.Л Ивановой. М.: Издательство Юрайт, 2017. 370 с.
4. Хэлворсон Х.Г., Хиггинс Т. Психология мотивации. Как глубинные установки влияют на наши желания и поступки. М.: Издательство Манн, Иванов и Фербер, 2014. 272 с.
5. Шелдон К.М. Введение в теорию самодетерминации и новые подходы к мотивации роста / Сибирский психологический журнал. 2016. № 62. С. 7-17