Підготовка фахівців туристичної сфери на сьогоднішньому етапі розвитку є надзвичайно актуальною і важливою у плані трансформації України у єдиний Європейський простір. Упродовж тривалого часу вищі та середні навчальні заклади України не готували спеціалістів для туристичної галузі, то можна вважати, що туристична освіта в Україні є відносно новою сферою. Підготовка фахівців для сфери туризму є, безумовно, важливою складовою вітчизняної системи освіти.
Однак, в історії розвитку нашої країни здійснювалася підготовка фахівців для сфери туризму.
В.К. Федорченко [3] виділив кілька періодів підготовки фахівців для сфери туризму. Першим можна вважати кінець XVII – початок XVIII ст., коли зароджується туристична галузь, а в педагогічній літературі вперше вводиться в обіг поняття навчальні екскурсії (Я.А.Коменський).
Другий період (друга половина XVIIІ – початок XIХ ст.) характеризується поширенням і розробкою ідей країнознавства, що активізує екскурсійний метод навчання (М.І.Новіков, В.Ф.Зуєв).
Наступний період розвитку туризму та підготовки фахівців для галузі – друга половина ХІХ – 20–30 рр. ХХ ст. – це прагнення до ґрунтовного осмислення педагогічних явищ, феноменів, подій та персоналій, пов’язаних із туризмом і його виховним впливом. Характерним для цього історичного етапу є етноцентризм у вивченні туризму, комплексний підхід до організації туризму і краєзнавства.
Ще одним періодом є 40–50 рр. ХХ ст., коли пріоритети надаються відродженню туристської інфраструктури в повоєнні роки, відновленню діяльності Державна політика в туризмі цього періоду спрямування на відродження кращих традицій туристської діяльності попереднього періоду та розробку стратегій розвитку галузі. Головною тенденцією розвитку туризму зазначеного періоду стає ідеологічна робота.
Наступному періоду, що охоплює другу половину ХХ ст., властиве відновлення інфраструктури міжнародного туризму, зростання кількості професійних організаційних туристичних закладів (ВАТ «Інтурист», Українська республіканська рада з туризму і екскурсій (УРРТЕ), Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» та ін.), товариств, що займаються самодіяльним туризмом. З’ясовано, що на цьому етапі здійснюється підготовка і навчання громадських кадрів за різними програмами: початкова, середня та вища туристична підготовка, середня інструкторська підготовка.
Разом із тим, протиріччя, які виникають сьогодні між зростаючими потребами населення у туристичних послугах і можливостями їх задоволення туристичною індустрією, між змінами в конкурентній ситуації та недостатньою компетентністю кадрів у різних сферах туристської діяльності – управлінській, економічній, екологічній, правовій, фаховій, визначили необхідність удосконалення кадрової підготовки і створення системи базової освіти в туризмі.
Важко не погодитись із Л. Лук’яновою, що протиріччя, які виникають сьогодні між зростаючими потребами населення у туристських послугах і можливостями їх задоволення туристською індустрією, між змінами в конкурентній ситуації та недостатньою компетентністю кадрів у різних сферах туристської діяльності – управлінській, економічній, екологічній, правовій, фаховій, визначили необхідність удосконалення кадрової підготовки і створення системи базової освіти в туризмі [2].
Основними завданнями сучасної професійної освіти в галузі туризму можна вважати:
- забезпечення фундаментальної наукової, професійної і практичної підготовки у сфері туристської діяльності;
- здобуття студентами знань і вмінь освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликання, інтересів і здібностей;
- удосконалення наукової і професійної підготовки кадрів для сфери туризму [2].
Існує три аспекти підготовки фахівців, які важливі для будь-якої сфери туризму, зокрема:
- Фундаментальне навчання (знання), яке відповідає за отримання знань згідно навчальному плану спеціальності;
- Технічне навчання (знання як робити), яке відточує майстерність і розробляє навички, необхідні для даної спеціалізації;
- Особисті здібності (знати як бути і як себе поводити), що відображають особисті якості фахівця [1].
Кожна країна розробляє свою систему туристичної освіти, яка б відповідала вимогам сучасності та поєднувала всі три вищевказані аспекти.
Аналіз наукових джерел показав, що висвітлення теоретичних, методологічних, загальнометодичних питань конкурентоздатності майбутніх фахівців зробили О. Грішнова, М. Кримова, О. Кузьміна, Л. Лісогор, О. Мельник, О. Романовський, М. Семикіна, О. Цимбал та інші дослідники.
Конкурентоздатність особистості забезпечує швидку адаптацію до навколишнього світу, готовність успішно виконувати професійну та інші види діяльності за найвищими стандартами, а також здатність генерувати нові оригінальні ідеї, аргументувати їх важливість для соціального, професійного, особистісного розвитку й створювати умови для їх ефективного втілення [2].
Конкуренцію як рушійну силу розвитку суспільства можна розуміти як процес, за допомогою якого люди отримують та передають знання, як суперництво нового інноваційного зі старим, традиційним. Позитивне ставлення до конкуренції сприяє формуванню потреби ставати або залишатися конкурентоздатною особистістю.
Л.М. Карамушка, О.А. Філь виділяють основні характеристики конкурентоздатної особистості. До них належать: потреба в досягненнях (подальшому розвитку), потреба в незалежності (автономії), вміння йти на розумний (зважений) ризик, цілеспрямованість та рішучість, схильність до творчості (творчі здібності/нахили) [1].
Як вважають сучасні дослідники, на основі аналізу наукової літератури, враховуючи сутність конкурентоздатності особистості, конкурентний характер розвитку туристичної галузі та психологічні характеристики фахівця туристичного бізнесу можемо зазначити, що конкурентоздатність майбутніх фахівців туристичної галузі це здатність швидко й безболісно адаптовуватися до постійних змін суспільно-економічних умов, бути спрямованим на досягнення, мати потребу в автономії, бути цілеспрямованим та рішучим, вміти йти на розумний ризик [2].
Особливий вплив на досягнення успіху має гнучкість особистості, яка дає можливість вийти за рамки соціальних обмежень, стереотипів, розкрити свій потенціал, виявити креативність у вирішенні визначених завдань. Мотивація досягнення спонукає людину шукати нові способи застосування своєї енергії, здібностей та сил, якщо ті, хто навколо, заохочують успішність такого пошуку.
Досягнення успіху регулюють певні фактори. до них належать особистісні та соцієтальні фактори.
До особистісних факторів віднесено
- індивідуально-психологічні фактори (індивідуально-психологічні та ділові якості, потреби, інтереси, соціальні установки, цінності особистості, мотивація досягнення, здібності особистості, психологічна гнучкість, рівень домагань, активність) та статусні характеристики особистості (стать, вік, рівень освіти, знань та досвіду, професіоналізм, моделі поведінки, дохід, статус особистості в суспільстві);
- соцієтальні фактори (економічна та політична ситуація в країні, правове та соціокультурне середовище, інститут освіти, особливості ринку праці).
Соцієтальні фактори, які регулюють досягнення успіху у професійній діяльності в значній мірі забезпечує держава.
Конкурентоздатність персоналу туристичної галузі визначається не тільки рівнем освітньої або професійної підготовки, стажем роботи, ступенем задоволеності працівником своєю працею, а й відповідністю психофізіологічних та соціально-психологічних особливостей людини до вимог, зайнятого нею робочого місця чи посади.
Список використаних джерел:
- Карамушка Л. М., Філь О. А. Формування конкурентоздатної управлінської команди (на матеріалі діяльності освітніх організацій): монографія. Київ: Фірма «ІНКОС», 2007. 268 с.
- Лук’янова Л. Г. Освіта в туризмі: навчально-методичний посібник для студ. вищих навч. закл. Київ : Вид-во «Вища школа», 2008. 719 с.
- Федорченко В. К. Теоретичні та методичні засади підготовки фахівців для сфери туризму: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук 13.00.04 – теорія та методика професійної освіти. Київ, 2005. 47 с.
