Шановний користувач порталу!
Для вашої зручності ми запустили нову систему відображення формул в тексті. Дана система використовує найновіші технології. Якщо у вас виникли проблеми з відображенням формул спробуйте оновити свій веб-браузер до останньої версії. Або скористайтесь іншим браузером.

Команда проекту INFORUM.IN.UA пропонує використовувати для роботи з порталом браузер Mozilla Firefox.
Ми постійно вдосконалюємось та докладаємо максимум зусиль для Вашої комфортної роботи. Якщо у Вас є побажання чи ідеї з покращення роботи порталу напишіть нам.

СТРУКТУРА ОСОБИСТІСНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ В ПЕРІОД ЮНОСТІ

Гошовський Ярослав
доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри педагогічної та вікової психології, Волинський національний університет імені Лесі Українки
Тороканець Аліна
магістрантка 2 курсу факультету психології, Волинський національний університет імені Лесі Українки

Постановка наукової проблеми та її значення. У психології  особистісного підходу появилось поняття локус контролю, яке дає можливість збагатити та урізноманітнити нашу мову. До даного виду понять ми можемо віднести «локус контроль», «особистісне самовизначення», які на сьогоднішньому етапі надзвичайно широко використовуються в психології. 

Аналіз основних досліджень та публікацій Б.В. Зейгарник і Б.С. Братусь виокремлюють основну площину руху і це відповідно – морально-ціннісна. Їхні положення близькі до положень М.Р. Гінзбурга і дозволяють краще зрозуміти його підхід у самовизначенні. Вчений наголошує це те, що існування у світі смислів є існуванням на власне особистісному рівні (на це відповідно вказував Л.С. Виготський); напрямок смислів та матеріальних цінностей є цією галуззю, де і відбувається взаємодія особи й суспільства; цінності і сенси є, власне, мовою цієї взаємодії. Інший момент - провідна роль цінностей у формуванні особистості: сповідування цінностей закріплює єдність і самототожність особистості, надовго визначаючи собою головні характеристики особистості, її стрижень, її моральність. Цінність міститься в особистості, оскільки “ ... іншого способу поводження з цінністю, крім її цілісно-особистісного переживання, не існує. Отже, набуття цінності є процес набуттям особистістю самої себе. І ще один момент,  Б.В. Зейгарник і Б.С. Братусь виокремили  функції смислових утворень: створення еталона, і оцінка діяльності, з її моральної, значеннєвої сторони [2].

Метою дослідження  є аналіз   основних складових у структурі особистісного самовизначення

Виклад основного матеріалу. Ціннісні орієнтації є елементами у структурі особистості, які відповідно і характеризують змістовний бік її спрямованості. У формі ціннісних орієнтацій внаслідок здобуття цінностей фіксується істотне, найважливіше в людині. Ціннісні орієнтації  - це стійкі утворення (“одиниці”) моральної свідомості, можуть складати основні  ідеї, поняття, “ціннісні блоки”, смислові компоненти світогляду, які виражають суть моральності людини, а відповідно і спільні культурні і історичні умови. Система ціннісних орієнтацій є іноді програмою життєдіяльності, а також основою реалізації певної моделі особистості.  Відповідно спілкування є тієї сферою, де соціальне перетворюється на особистісне і особистісне стає соціальним, а це в свою чергу веде до обміну індивідуальними ціннісно-світоглядними особливостями.

Обуховський  К. зазначає, що цінність є   основним з основних механізмів взаємодії особистості і суспільства, особистості і культури. Таке положення є центральним для так званого гуманістично-аксіологічного підходу до культури, за яким культура тлумачиться як світ втілених цінностей; “сфера застосування поняття цінності - людський світ культури та соціальної дійсності”. Цінності представляють собою уявлення людей про цілі і норми своєї поведінки, які відповідно втілюють історичний досвід минулого і систематизовано виражають сенс культури епохи, певного суспільства загалом і людства зокрема. Такі орієнтири існують у свідомості кожної людини, із ними люди і групи відповідно співвідносять свої дії. У даному підході і відповідно адекватно вирішується питання про співвідношення цінностей і цілей: "Цінність насамперед є тим, що дає ідеальній (тобто реально ще не здійсненій) цілі силу впливати на спосіб і характер людської діяльності, спонукальну силу”. Отже, ми можемо зробити висновок, що цінності, тобто ціннісна свідомість є основою визначення мети. “... Цільова детермінація людської діяльності – це ціннісна детермінація. Цілі мoжуть впливати на людську діяльність не реально-каузально, але як ідеальні цінності, реалізацію яких людина вважає своєю потребою чи боргом” [3].

Існує принципова відмінність у природі елементів уявлення людини про своє майбутнє, з якого випливають і відмінності у їх функціях. Вчений виокремлює у складі життєвого плану два типи цілей: кінцеві (ідеальні) і допоміжні (реальні, конкретні). Кінцеві цілі є ідеалами, які сприймаються і розуміються як цінності; вони в переважній більшості стабільні. Реальні цілі характеризуються конкретністю і досяжністю, тобто можуть змінюватися у залежності від успіхів чи невдач.

Отже, ми можемо зробити висновок, що цінності, будучи за своєю природою социально-історичними, є засобом залучення індивіда до роду, а це в свою чергу дозволяє подолати  тимчасовість існування. Зокрема, цінності,  тісно пов'язані з уявленнями про екзистенцію людського життя, що є і  підставою розвитку особистості, і її результатом.

  Самовизначення особистості пов'язане з цінностями, а також потребою формування значеннєвої системи, у якій центральне місце займає проблема екзистенції життя, орієнтації у майбутньому. Визначення людиною себе у суспільстві як особистості є заняття активної позиції у соціальних і культурних цінностях, і тим самим - визначення сенсу свого існування. Визначення себе, як особистості – особистісне самовизначення – має ціннісно-смисловую природу. Цінності впливають на орієнтацію особистості в майбутньому.  

М.Р Гінзбург підходить до вирішення проблеми у віковому аспекті крізь призму ставлення до ціннісно-смислової природи особистісного самовизначення. Немає такого дослідження юнацького віку, у якому не підкреслювалося б, що основною потребою юнака та юнки є прагнення посісти певне місце у суспільстві, однак дане прагнення не є специфічною особливістю юнацького віку.

 Прагнення зайняти нову соціальну позицію притаманно всім міжвіковим групам на перехідному етапі і є, власне, одним із механізмів цих переходів. Однак оригінальність даного підходу полягає не у самому прагненні до певного місця у суспільстві, а зокрема у якісних особливостях цієї системи відносин, які складається на даному віковому етапі між юнаками, юнками та суспільством. Специфіка ця полягає ще й у тому, що з кожним наступним віковим етапом розширюється коло спілкування молодої людини; а це означає, що розширюється адресат цього спілкування, а також представленість у цьому спілкуванні суспільства в цілому. У ранньому юнацькому віці таким адресатом стає суспільство в цілому; юнак виходить на  спілкування з суспільством (ширше - зі світом людської культури) напряму .

М.Р. Гінзбург стверджував, що наявність інтересу до змісту життя та його інтенсивне обговорення, свідчить про те, що активно відбувається процес самовизначення; а його відсутність – свідчить про викривлення цього процесу [1].

 У пошуках екзистенції свого життя найбільше і найповніше проявляється ціннісно-смислова природа особистісного самовизначення. Потреба сенсу життя характеризує дорослі форми поведінки і тому може бути проігнорована, коли ми маємо справу із особами на юнацькому етапі онтогенезу,

В. Франкл розглядає і аналізує прагнення до пошуку та реалізації людиною сенсу свого життя як вроджену мотиваційну тенденцію, притаманну всім людям, і воно  власне і є основним рушієм поведінки і розвитку дорослої людини [4].

У період ранньої юності відбувається відкриття внутрішнього світу, що пов'язане з отриманням його як цінності. Відкриття себе, як неповторної унікальної особистості нерозривно пов'язане з відкриттям соціального світу, у якому ця особистість повинна жити і розвиватись. Рефлексія у юнацькому віці є  усвідомленням власного “я” ( “Хто я?”, “Який я?”, “Які мої здібності?”, “Тож за що можу себе поважати?”), і  усвідомленням  свого положення у світі ( “Який мій життєвий ідеал?”, “Хто мої друзі і вороги?”, “Ким хочу стати?”, “Що маю зробити, щоб і я сам, і світ довкола мене були кращими?”). Якщо  питання, звернені до себе не завжди усвідомлюються, то загальніші, світоглядні питання стають елементом соціально-морального самовизначення.

Основним завданням особистісного самовизначення є спрямованість особистості на досягнення певного рівня у системі соціальних відносин, тому відповідно,  спрямовує і на соціальне самовизначення. На основі соціального самовизначення виробляються і вимоги до визначеної професійної галузі, здійснюється (не без впливу багатьох інших чинників) професійне самовизначення.

 

Список використаних джерел:     

  1. Гинзбург М. Р. Психологическое содержание личностного самоопределения. Вопросы психологии. 2005, №3. С.12-16.
  2. Зейгарник Б. В., Братусь Б. С. Очерки по психологии аномального развития личности. Москва,1980. С. 19-20.
  3. Обуховський К. Психологія потягів людини.  Київ, 2002. С. 88-96.
  4. Франкл В. Человек в поисках смысла. Москва,1990. С. 115-120.
Коментарі до статті:
© inforum.in.ua, 2014 - 2022
Розробка : Limpopo Web Agency
+38 (068) 322 72 67
+38 (093) 391 11 36
43020, УКРАЇНА,
Волинська обл., м. Луцьк,
вул. Електроапаратна, 3 / 336
inforum.in.ua@ukr.net