Аналіз наукових досліджень [6] свідчить про зростаючий інтерес учених до проблеми соціалізації особистості на різних вікових етапах її становлення. Сучасна наука розглядає соціалізаційні процеси у філософському напрямі (С. Батенін, Г. Батищев, Б. Гершунський, Я. Глинський, М. Каган, В. Орлов, В. Шепель); соціально-педагогічному (Н. Бібік, Н. Головіна, І. Звєрєва, А. Капська, Л. Коваль, О. Караман, М. Лукашевич, Л. Міщик, А. Мудрик, І. Печенко, О. Савченко, С. Савченко, С. Харченко); соціально-психологічному (І. Бех, Л. Божович, Л. Виготський, Д. Ельконін, О. Кононко, В. Кудрявцев, С. Куліковська, О. Леонтьєв, Т. Піроженко). Однак, вони по-різному пояснюють зміст, інституції, чинники та фактори соціалізації, а також критерії її успішності.
Важливим фактором соціалізації особистості в різний віковий період є ігрова діяльність. Із стародавніх часів і до наших днів гра використовується людиною для розвитку творчості, фантазії, а значить для розвитку прогресу в усіх галузях життєдіяльності. Гра є природним способом виразу людських думок і відчуттів. Стаючи дорослим, кожний із нас вибудовує відносини з оточуючими, вносячи в них якийсь елемент власної дитячої гри, проявляючи свою індивідуальність і, таким чином, впливаючи на загальні соціальні відносини. Ігрові групи для студентів з інвалідністю, як і для студентів загалом, також необхідні для розвитку соціальних і комунікативних навичок, для навчання ігрової діяльності та для навчання соціально-культурних норм в ігровій формі. Ігрова терапія є процесом спільного з особистістю проживання й осмислення будь-якої життєвої ситуації, що подана в ігровій формі: це процес співтворчості, співдії [7]. Отже, необхідність детального вивчення процесу соціалізації студентів з інвалідністю та недостатня розробленість цієї проблеми зумовили вибір теми дослідження.
Мета дослідження – на основі теоретичного аналізу специфіки соціалізації студентів з інвалідністю розробити цикл ігрових занять для соціалізації студентів з інвалідністю та методичні рекомендації щодо їх проведення.
Досягнення поставленої мети передбачало розв’язання такого завдання:
- розкрити сутність та особливості соціалізації особистості студентів з інвалідністю й проаналізувати методики ігротерапії.
Виклад основного матеріалу. На сьогоднішній день в Україні застосовують різноманітні методики соціальної реабілітації. Серед сучасних напрямів соціальної реабілітації людей з інвалідністю найбільш поширеними є такі: арттерапія, дельфінотерапія, іпотерапія, нейрон-розвивальна терапія, Монтессорі-терапія, Війта-терапія, метод Петьо.
Аналіз наукових джерел [4, 5, 7] свідчить про те, що у практиці ігрової терапії існує багато методів. Вони використовуються різними науками і знаходяться в міждисциплінарних зв’язках з психологією, педагогікою, спеціальною педагогікою, логопедією та дифектологією. Поширеними у роботі з дітьми є такі методи: пісочна ігротерапія, пальчикова ігротерапія, ґудзикова ігротерапія.
У контексті даної роботи актуальним є визначення специфіки застосування елементів ігротерапії в соціалізації студентів з інвалідністю. Першою такою особливістю є те, що в студентське середовище закладів вищої освіти (ЗВО) приходить людина юнацького віку з певними відхиленнями в психо-фізіологічному розвитку, що слугує бар’єром у її соціалізації. Зауважимо, що студент є сформованою особистістю з певним рівнем соціалізованості. Завданням освітнього середовища ЗВО є активізація процесу соціалізації студентської молоді, формування соціальної активності студентів, їхньої життєвої позиції. Зрозуміло, що звичайне освітнє середовище для осіб з інвалідністю не є тим соціалізаційним чинником, як для всіх студентів. Саме тому ігрову терапію розглядають як засіб динамічної корекції розбалансованої емоційно-вольової, комунікативної й опорно-рухової сфер студентів з інвалідністю.
Доцільність використання ігрової терапії в організації тривалого відновного періоду для поліпшення самопочуття студентів з тими чи іншими вадами зумовлена, по-перше, тим, що гра для них залишається найбільш освоєним і органічним видом діяльності і спілкування, по-друге, тут наявна єдність психологічної природи гри і спілкування, по-третє, у грі така особа може вільно виражати себе, звільнитися від напруженості й повсякденного життя. До того ж, ігрова терапія надає унікальний досвід для соціального і психологічного розвитку студента з інвалідністю (і не лише), відкриваючи йому можливість для вступу в значущий особистісний зв’язок з іншими студентами. Особливості її проведення, підбір методик і технічних засобів залежать від категорії студентів з обмеженими можливостями, тому методи, які застосовуються, різняться між собою.
Практика діяльності ЗВО показує, що найбільш поширеними серед студентів є вади, пов’язані з дитячим церебральним паралічем. Тому рухливі та малорухливі ігри є найбільш прийнятною формою занять фізичними вправами з цією категорією студентів. Студент, включаючись у сюжет гри, стає її безпосереднім учасником, веселиться і радіє, забуваючи про свої дефекти. Розмаїтість рухів, із яких складається рухлива гра, впливає на психофізичний та емоційний стан, що створює позитивні передумови для корекції.
Для студентів, які перенесли ДЦП (а це студенти, в яких збережено інтелект), пропонують сюжетно-рольові ігри, ігри-драматизації, в яких вони не лише відтворюють минулий і дійсний досвід, а й моделюють новий. Здатність студента входити в роль – це важлива умова, необхідна для корекції не лише емоційного дискомфорту, а й негативних характерологічних проявів [2].
Фахівці пропонують проводити заняття на основі тематичної гри, що складається із взаємозв’язаних ситуацій, вправ, заснованих на повторноколовому методі, для відтворення етапів рухового розвитку. Використання музики вчить студентів адекватно реагувати на звуки, формувати почуття ритму, емоційно-позитивне ставлення і мотивацію до діяльності. В іграх-вправах вагоме значення має текст, зазвичай він наповнений глибоким змістом, часто веселий, іноді навіть бешкетний. Такі вправи використовуються у фізкультхвилинках як елемент гри руху пальців, кистей рук. Ці вправи розвивають також пам’ять, увагу [3].
Досить важливими є рольові ігри, під час яких студенти з інвалідністю вчаться аргументувати й переконливо доводити власну думку, виступати в ролі опонентів до вирішення тієї чи іншої ситуації. Саме ці вправи найбільше сприяють формуванню життєвої позиції студентів, їх соціальної зрілості та підвищенню самооцінки.
Заклади вищої освіти орієнтовані не лише для професійної підготовки осіб з інвалідністю, а й для їх успішної соціалізації. Саме в цьому контексті важливою є організація такої життєдіяльності студентів з інвалідністю, яка максимально сприяє не лише оволодінню системою професійних знань і вмінь, а й соціалізації. Лише за умови єдності професійних знань і вмінь та соціальних навичок взаємодії з іншими можна говорити про професійну компетентність майбутнього фахівця.
Гра має бути обов’язковим засобом як у навчальній діяльності студентів з інвалідністю, так і в їх виховній та розвивальній. Проведення ігрових методик ґрунтується на добровільності студентів, їхній зацікавленості та активності. Саме гра має забезпечити той психо-емоційний фон, який не лише знімає тривогу, страх і невпевненість студентів, а навпаки, мотивує їх до участі, прогнозуючи успіх та перемогу. Кожна гра має буде чітко продумана й організована, логічно структурована, мати організаційне завершення. Метою кожної гри (рухливої, дидактичної, інтелектуальної, ділової, рольової тощо) є всебічний і гармонійний розвиток особистості студента, відновлення його фізіологічного та психо-емоційного розвитку.
Список використаних джерел:
- Бех І. Д. Спілкування як загальна психологічна основа виховання особистості. Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах : теоретико-методичні проблеми виховання дітей та підліткової молоді : зб. наук. пр. Київ : Пед. думка, 2000. Кн. 1. С. 10–18.
- Бочелюк В. Й. Психологія людини з обмеженими можливостями : навч. посіб. [Електронний ресурс]. Київ : Центр уч. літ., 2011. 264 с.
- Гузина М. С. «Страна пальчиковых игр» : Развивающие игры для детей и взрослых». СПб : ООО Изд. дом «Кристал», 2000. 176 с.
- Денисенков А. И. Иппотерапия как одно из средств реабилитации больных с детскими церебральными параличами. Москва : Знание, 2000. 200 с.
- Золотоверх В. Ігротерапія як засіб подолання порушень у дітей з особливостями психофізичного розвитку. Дефектологія. 2004. № 4. С. 18–22.
- Харченко С. Я. Соціалізація дітей та молоді в процесі соціально-педагогічної діяльності : теорія і практика : монографія. Луганськ : Альма-матер, 2006. 319 c.
- Щербань П. М. Навчально-педагогічні ігри у вищих навчальних закладах. Київ : Вища школа, 2004. 214 с.
