Постановка проблеми та її значення. Дітям з аутизмом потрібні спеціальні умови для входження в суспільство, тому соціалізація дітей з аутизмом є надзвичайно важливою проблемою. Для дітей з цими розладами є недоступними звичайні, для нас, шляхи опанування необхідними вміннями самообслуговування та отримання шкільної освіти. Це пов’язано із високою вразливістю психіки та неможливістю встановлення й розширення емоційних контактів із людьми.
Аналіз останніх досліджень з цієї проблеми. Вивчення праць М. Андрєєвої, Ю. Богінскої, О. Рассказової свідчить про те, що розвиток соціальності дитини з розладами аутичного спектру є важливою умовою успішної інтеграції з суспільством.
Такі дослідники, як З. Бобровнікова, Г. Покіданова, І. Іванова, Є. Постовойтова, І. Багато, Н. Вайзман, В. Ковальова, М. Плоткін, С. Болтівець, О. Мельникова, І. Цимбал вважають, що слід розробляти теоретичні підходи до навчання, виховання та організації життєдіяльності дітей з аутизмом задля подолання негативних тенденцій, що заважають входженню таких дітей у суспільство [2] .
Мета дослідження полягає в теоретичному вивченні соціалізації дітей з розладами аутичного спектру.
Виклад основного матеріалу. Вперше термін «аутизм» був застосований швейцарським психіатром Е. Блейлером в 1911 році для визначення категорії егоцентричного мислення при шизофренії. Термін «ранній дитячий аутизм» належить американському психіатру Л. Каннер, що описав аутичні порушення емоційного контакту маленьких дітей у 1943 році.
На думку К. Гілберта (1988 р.), використання терміну «аутизм» не відповідало сучасному розумінню цього поняття, оскільки, передбачало хибний зв’язок із шизофренією.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), одна дитина із 160 страждає аутизмом. Для таких дітей властиві: прояв специфічних труднощів соціального розвитку до 30-місячного віку, глибокі порушення соціального розвитку, не пов’язані чітко з рівнем інтелектуального розвитку, затримка й порушення розвитку мовлення незалежно від інтелектуального рівня дитини прагнення до сталості у способі життя [2].
Сьогодні аутизм потребує тривалого комплексного втручання й допомоги. Необхідним вважається залучення дітей із подібними розладами до системи освіти, за умови професійного супроводу педагогами – як фахівцями у галузі спеціальної освіти, так і соціальними педагогами та шкільними вчителями. Наголошується на необхідності взаємодії медичних працівників та освітян у цій галузі задля ефективної корекції, навчання й виховання дітей з РАС [1].
Введення в освітній простір дітей з аутизмом – це системне явище, за якого має бути підготовлена як сама дитина, так і те середовище, куди вона долучається. Реалізація ідей спільного навчання вимагає розуміння сутності понять «інтеграція» та «інклюзія», оскільки порівняння цих понять дозволяє казати про те, що обидва ці процеси спрямовані на забезпечення рівних прав і можливостей в отриманні освіти. Незважаючи на це, вони мають певні відмінності: процес інтеграції реалізується в умовах спеціального або масового освітніх закладів, коли дитина має пристосуватися до середовища; Інклюзія відбувається тільки в умовах масового освітнього закладу і передбачає пристосування освітнього середовища до дитини, урахування потреб кожної дитини в умовах загальної освіти. Розмірковуючи над питанням долучення дітей з розладами аутичного спектра, які мають різний рівень розвитку, до освітнього середовища, можна дійти висновку, що в наших умовах може йтися тільки про двосторонній процес – інтегративно-інклюзивного навчання, коли, по-перше, освітнім простором для різних дітей з аутизмом може стати як масовий, так і спеціальний освітній заклад, а по-друге, до процесу навчання необхідно готувати як дітей, так і освітнє середовище [3, с.40].
Мета інтегративно-інклюзивного навчання дітей з розладами аутичного спектра – це набуття такими дітьми самостійності, адаптивності, професійної визначеності, зазначений освітній процес завершується спеціалізацією та професіоналізацією дітей з аутизмом [3, с. 42].
Психолого-педагогічний супровід дітей з РАС здійснюю поетапно.
Перший етап – підготовчий. Керівник навчального закладу спочатку обговорює з педагогічним колективом необхідність і можливість підготовки та впровадження інтегративно-інклюзивного навчання для дітей з аутизмом. Потім відбувається оцінка можливостей і дефіцитів, наявних в освітньому закладі.
Другий етап – адаптаційний, на якому здійснюється включення в освітній процес дитини з розладами спектра аутизму.
Третій етап – повне включення (введення) дитини з аутизмом в освітній заклад [4, с. 18-19].
Висновок. Аутизм – це, передусім, порушення розвитку, а не психічне захворювання. При правильній корекції, діти, у яких діагностовано аутизм, можуть успішно розвиватися, адаптуватися в суспільстві, приносити соціальну користь. Але все це вимагає своєчасної психолого-педагогічної корекції, точних знань і розуміння того, що потрібно робити. Всесвітня практика допомоги дітям зі спектром аутизму засвідчила, що лікування таких дітей, не враховуючи складні випадки,– це корекція, навчання й розвиток соціальності [2].
Список використаних джерел:
- Баенская Е. Р. Дети и подростки с аутизмом. Психологическое сопровождение / Е. Р. Баенская, О. С. Никольская, М. М. Либлинг, И. А. Костин, М. Ю. Веденина, А. В. Аршатский, О. С. Аршатская. – М.: Теревинф, 2008. – 224 с.;
- Гладун Т. О. Розвиток соціальності дітей з розладами аутичного спектру: соціально-педагогічний дискурс проблеми. Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. 2015. № 8 (52). с. 294-300;
- Скрипник Т. В. Стандарти психолого-педагогічної допомоги дітям з розладами аутичного спектра / Скрипник Т.В. – К.: "Гнозіс", 2013. – 60 с.
- Шкварська Т. М. Психологічний супровід дітей з розладами спектра аутизму: навчально-методичний посібник/ Т. М. Шкварська.- Кам’янець-Подільський, 2017.- 152 с.
