На сучасному етапі розвитку країни та за даними психологічних, педагогічних, соціологічних, юридичних досліджень у значної частини підлітків спостерігаються життєва безпорадність, соціальний песимізм, світоглядна індиферентність, пасивність, відчуженість від дорослих, зневіра та холодна байдужість до всього. На тлі девальвації загальнолюдських цінностей у суспільстві посилюються поведінкові девіації неповнолітніх, а саме: втечі з дому, алкоголізація, наркоманія, насильство, суїцидна та агресивна поведінка, злочинність тощо.
З огляду на це суттєвого значення набуває проблема корекції девіантної поведінки на ранніх етапах її вияву, зокрема у дітей підліткового віку. В цьому віці можна спостерігати досить чіткі симптоми негативних відхилень у поведінці, які за відсутності відповідної корекційної роботи поступово перетворюються в злочинні дії [6]. Саме тому своєчасна, якомога більш рання психологічна діагностика схильності підлітків до девіантної поведінки та розробка і застосування комплексу заходів щодо її психологічної корекції є особливо актуальною.
Провівши аналіз основних досліджень з даної проблематики, доречно згадати Андре, Берковитца, Доларда, Лоренца, Фрейда, Фромма, Хорні, які працювали над теорією агресивності підлітків [4]. Структуру агресивних проявів поведінки підлітків досліджували А. Бодальов, Й. Заградова, М. Левітов, О. Осінський. Праці Н. Алікіної, О. Бовть, Е. Маккобі, О. Степанова, Р. Сирса дають змогу зрозуміти фактори, що визначають імовірний розвиток агресивності в поведінці дитини. Над проблемою виявлення причин девіантної поведінки підлітків працювали А. Алемаскін, А. Бєлкін, П. Блонський, Л. Виготський, В. Гатенко, О. Гошовський, А. Грабаров, Е. Натанзон, В. Степанов [1; 2]. Визначальну роль для розгляду методологічних аспектів проблеми корекційної роботи з підлітками, схильними до девіантної поведінки, мають праці Н. Алікіної, О. Антонової-Турченко, О. Єгорової, С. Зінченко, А. Макаренка, А. Максимової, Г. Міньковського, В. Оржеховської, О. Панченка, Є. Пєтухова, В. Погребняка, А. Тараса, Д. Шахшаєва [3; 5].
Для визначення особливостей девіантної поведінки використовується низка методів, серед яких слід відзначити, насамперед, спостереження. Як відомо, спостереження в психології полягає у фіксації проявів психічних явищ у поведінці на основі їхнього безпосереднього сприйняття.
Важливим методом дослідження девіантної поведінки особистості є такий різновид опитування, як вільне інтерв'ю або бесіда, який має на меті визначити ставлення респондента до певних проблем, його ціннісні орієнтації, з'ясувати факти з його біографії, плани на майбутнє під час усного безпосереднього спілкування, передбачає реєстрацію й аналіз відповідей на запитання, а також вивчення особливостей невербальної поведінки респондентів.
Для дослідження за методиками «Визначення схильності до відхиленої поведінки» (СВП), «Самооцінка типового сімейного стану» (ТСС), «Самооцінка депресії» (СД) і «Шкала показників і форм агресивності Басса-Дарки» (Б-Д) та аналізу на предмет схильності до девіантної поведінки у підсумку було визначено 67 підлітків.
Таким чином, незважаючи на важливу роль особистісних характеристик при виборі агресивної моделі поведінки, більш суттєвим моментом є не стільки визначення рис особистості, які можуть детермінувати агресію, скільки питання про можливість зміни цих особистісних рис.
Аналіз питання про можливість запобігання агресивної поведінки показав, що відповідно до теорій соціального научіння, агресія розглядається як явище соціальне, а саме: як засвоєна в процесі соціального научіння форма поведінки, яка детермінується актуальними соціальними умовами. У цій якості вона є відкритою для прямої модифікації і може бути ослабленою за допомогою багатьох процедур, наприклад, при зміні умов, що підтримують агресивну поведінку; при навчанні конструктивним навичкам контролю гніву. Непротиправна агресія виступає як результат засвоєння агресивного світосприймання, світорозуміння та реагування, що формує внутрішню готовність до агресії.
Оскільки основним чинником соціально-психологічної дезадаптації підлітків виступає агресивний поведінковий комплекс, ефективність психологічної роботи забезпечується корекцією його дезадаптуючого потенціалу.
Погляд на агресію як на результат засвоєння конфліктно-негативістської субкультури дає підстави для пошуку шляхів запобігання та корекції агресивної поведінки засобами тренінґу. Питому вагу у тренінгу складають вправи, спрямовані на зменшення рівня агресивності та формування вміння конструктивно вирішувати конфліктні ситуації.
Отримані під час дослідження результати свідчать, що цілеспрямована робота з корекції агресивних проявів засобами впровадження соціально-психологічного тренінгу, сприяла зниженню рівня ворожості та агресивності підлітків.
Корекційна робота здійснюється тільки у тому разі, коли відхилення не є наслідком органічного порушення ЦНС або психологічного захворювання, не вимагають застосування заходів адміністративно-виховного характеру, що встановлюється у ході диференційованої діагностики.
Психологічне дослідження дозволило простежити динаміку зниження девіантних проявів у поведінці підлітків в процесі корекційної роботи. Тренінгова модель психокорекції проявів непротиправної агресії відповідає певним умовам і орієнтована, з одного боку, на зниження готовності до агресії, з іншого – на розвиток здатності до саморегуляції та контролю гніву, сприяє повноцінному особистісному та інтелектуальному розвитку підлітка. Це передбачає створення умов для успішної адаптації та соціалізації учнів, як процесу набуття ними соціально-психологічного статусу, формування й ствердження їх як особистостей, входження в активне громадське життя. Тому, діяльність практичного психолога має бути спрямована на оптимізацію навчально-виховного процесу та розвиток особистісної зрілості підлітків. Робота за будь-яким напрямком стає більш ефективною якщо є співпраця психолога із педагогічним колективом, батьками, адміністрацією навчального закладу та спеціалістами з різних соціальних служб, правових, медичних установ тощо. Пріоритетними напрямками роботи практичного психолога з учнями повинні бути: допомога молодим людям у кризових ситуаціях, адаптація, корекція девіантної поведінки, розвиток здібностей, розвиток особистості та соціальної компетентності учнів, індивідуальне консультування тощо.
Отже, подолання відхилень у поведінці підлітків в умовах психологічного впливу відбувається настільки ефективно, наскільки процес корекційної роботи практичного психолога реалізує індивідуально-творчий підхід, орієнтований на гуманізацію життєвих ситуацій.
Список використаних джерел:
- Бондарчук О.І. Психологія девіантної поведінки: Курс лекцій. К.: МАУП, 2006. 88 с.
- Гошовський Я. Ресоціалізація депривованої особистості: монографія. Дрогобич: Коло. 2008. 480 с.
- Дроздов О.Ю., Скок М.А. Проблеми агресивної поведінки особистості: навчальний посібник для студентів. Чернігів: ЧДПУ імені Т.Г.Шевченка, 2000. 156 с.
- Егоров А. Ю., Игумнов С.А. Клиника и психология девиантного поведения: научное издание. СПб.: Речь, 2010. 398 с.
- Максимова Н. Ю. Психологія девіантної поведінки: навч. посібник. К.: Либідь, 2011. 520 с.
- Христук О. Л. Психологія девіантної поведінки: навчально-методичний посібник. Львів: ЛьвДУВС, 2014. 192 с.
