Емоційна сфера особистості є одним із найбільш недиференційованих та неоднозначних феноменів психології, що підтверджує аналіз досліджень багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених. Аналізуючи стан опрацьованості проблеми емоційних станів, Л.В. Степаненко підкреслює складність самого об’єкту дослідження: емоційні стани, як будь-який інший об’єкт психологічного аналізу, є багатоякісним та багатовимірним явищем, при цьому вони залишаються суто індивідуальними, різноманітними і не завжди піддаються рефлексії [1].
Характеристикою емоційного стану є те, що емоція у ньому визначає усю структуру та параметри, оскільки певна емоція може переживатися суб’єктом на тлі інших, які визначають характеристики стану. Для розуміння поняття емоційного стану Є. П. Ільїн надав обґрунтовану характеристику поняттю емоції; на його думку, це: реакція на ситуацію, а не на окремий подразник; найчастіше завчасна реакція на ситуацію та її оцінка, тобто емоція виступає в якості механізму передбачення значимості для тварини та людини в тій або іншій ситуації; диференційована оцінка різних ситуацій; механізм завчасної та адекватної підготовки за рахунок мобілізації психічної та фізичної енергії; механізм закріплення позитивного та негативного досвіду [2].
Вивченням дитячо-батьківських відносин у сім’ях нормально розвиненої дитини займалися О.О. Бодальова, М.І. Лісіна, А.С. Співаковська та ін. Серйозним випробуванням для емоційної сфери особистості є поява дитини з особливими потребами, при якому сім’я потребує підтримки значущих людей, активізації соціальних ресурсів і кваліфікованої допомоги фахівців. Дана проблема досліджувалася Т. П. Вісковатовою, О.В. Мамічєвою, Р.Д. Тригер, А.П. Чуприковим і більшість науковців сходяться на думці, що психологічне і життєве благополуччя дитини залежить не від дефекту самого по собі, а від його соціальних наслідків, від соціально-психологічної реалізації особистості.
Народження дитини з особливими потребами є досить психотравмуючим фактором для всієї сім’ї, внаслідок цього відбувається безліч емоційних змін у батьків [3, с. 200; 4, с. 39]. Один з таких станів є синдром емоційного вигорання, який вперше був представлений Г. Селліван [за: 6]. Вона описує цей синдром, як фізичне та/чи психічне виснаження, котре пов’язане з довгочасною опікою дитини з особливими потребами.
Також батьки дітей з особливими потребами стикаються з таким емоційним станом, як «хронічний смуток». Дане визначення належить С. Ольшанському [за 7]. За його словами, на почуття батьків впливає відсутність належних послуг для інвалідів та підтримки їхніх сімей. І, тому найчастіше такі батьки переживають смуток – це не патологічна реакція, а цілком природна й зрозуміла реакція батьків на порушення розвитку своїх дітей. Причиною цього горя є розчарування батьків, нездатність реалізувати надії, які покладаються на їхніх дітей.
Згідно з дослідженнями Д. Хімана та С. Тимка, відповідальність за виховання, медичне обслуговування та самообслуговування дітей з особливими потребами часто несуть матері [8]. В. Вишневський та І. Мамайчук досліджували вплив психологічної травми, пов’язаної з вадами розвитку дитини, на психологію та поведінку батьків, а також дослідження деструктивних батьківсько-дитячих стосунків у сім’ї. Вони акцентують увагу на існуванні у матерів, котрі мають дітей з порушеннями розвитку, різних психосоматичних та психологічних проблем, а саме: сильний смуток, тривога і депресія, виснаження та сильна втома, неврози, головний біль, нудота, коливання артеріального тиску, психогенний свербіж, часті застуди та алергії, порушення менструального циклу, серцево-судинні та ендокринні захворювання тощо [за 5, с 68].
М. Де Маєр вважає, що через безперервну опіку над дітьми проблеми, пов’язані з вихованням особливих дітей, послаблюють зв’язок між подружжям [9]. Крім того, виховання дітей з вадами розвитку може призвести до соціальної ізоляції батьків. Більшість батьків розглядають хворобу своїх дітей як покарання, яке вони не повинні мати у своєму житті що ще більше посилює їхнє відчуття ізоляції [за 10, с. 178].
Отже, як ми бачимо з робіт багатьох вчених і психологів, які працюють з дітьми з обмеженими можливостями, емоційний стан батьків під час хвороби дітей має не тільки велике значення для їх особистості та цілісності сім’ї, але й для позитивного розвитку дитини. Атмосфера прийняття та любові дієва як для дітей, так і для батьків. Порушення емоційного стану батьків призведе до недостатнього ставлення до хвороби дитини, що може призвести до неправильного виховання та виховної недбалості в майбутньому.
Список використаних джерел:
- Організаційно-методичні засади діяльності інклюзивно-ресурсного центру: навч.-метод. посібник / за заг. ред. М.А. Порошенко та ін. Київ, 2018. 252 с.
- Ильин Е.П. Эмоции и чувства. Санкт-Петербург : Питер, 2001. 752 с.
- Радченко М.І. Особистісні риси батьків, які виховують розумово відсталу дитину. Проблеми загальної та педагогічної психології : збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. Київ, 2002. Т. IV. Ч. 3. 207-215.
- Карпа М.І. Особливості психосоціального розвитку сиблінгів дітей з психофізичними вадами : дис. ... канд. псих. наук. . Київ, 2007. 212 с.
- Тригер Р.Д. Психологические особенности социализации детей с задержкой психического развития. Санкт-Петербург : Питер, 2008. 192 с.
- Pisula E. Psychologiczne problemy rodziców dzieci z zaburzeniami rozwoju Warszawa : Wydawnictwo UW, 1998. 120s.
- Pisula E. Jak rodzice radzą sobie ze stresem związanym z problemami w rozwoju dzieci. Dostępny na :http://sonia.low.pl/sonia/konf_bk/ 8_pisula.htm
- Children with Disabilities. Fourth Edition. Philadelphia, 1997. 743-757.
- DeMayer M.K. Parents and children with autism. New York : Wiley, 1979.
- Randall P., Parker J. Autyzm. Jak pomóc rodzinie. Gdańsk, 2001. 178 c.
