Люди з міграційними намірами, переживаючи різнопотужний вплив фрустрації, тривожності, невротизації, депресивності та інших амортизаційних психостанів, потребують повсякчасно психологічного супроводу, мають гостру необхідність у кваліфікованій психологічній допомозі. Досить часто доречне втручання психолога може як посприяти зниженню цих неприємних і гнітючих переживань, так і зупинити потенційного мігранта від таких складних і непердбачуваних за результатами кроків та посприяє налаштуванню на самореалізацію в рідній країні, а не за кордоном. В особистісному становленні кожної людини, яка переживає складні життєві моменти і випробування, дуже важливе значення мають «відносини, що допомагають». Такі відносини передбачають налагодження системи розуміючих і підтримуючих перцептивних взаємин, у якій одна зі сторін має бажання і намір допомогти і посприяти іншій стороні в стимулюванні її життєдіяльності, особистісного зростання, соціальної досвідченості і зрілості, в умінні налагоджувати контакти з іншими людьми. Безперечно, характер ставлень з боку людини, яка допомагає, має бути виваженим, доречним, ненастриливим і демократичним, адже для досягнення такої гуманної мети повинні бути задіяні активні довірливі, почуттєво розумні комунікативні впливи.
Крізь призму концептуальних поглядів генетичної психології нами виокремлено базове положення, згідно з яким фахова організація гуманного макро- і мікродовкілля, побудова партнерських і толерантних взаємовідносин, щирого й довірливого комунікативно-перцептивного мікроклімату, спільна креативна діяльність з прогнозованими сприятливими результатами дає можливою для істотного зниження негативних афективних, зокрема фрустраційних станів і синдромів. Сприяння самодетермінації особистості завдяки культивуванню механізмів самопізнання, ідентифікації, рефлексії, цілепокладання, мотивування дає хорошу нагоду справитися з афективними розладами і вирішити нагальні життєві проблеми і виклики.
Психологічна підтримка як різноплановий процес надання допомоги передбачає розробку і запровадження моделей вільного і взаєпопідтримувального спілкування, що дозволяє спільними зусиллями встановити коло інтересів, пріоритетів, можливостей, цілей, тактик і стратегій нейтралізації тих неприємно-фрустраційних проблем, які перешкоджають потенційним мігрантам зробити правильний вибір. Досить часто це зумовлено необхідністю допомогти економічно-депривованій особистості зберегти віру у власну значущість та втримати людську гідність. У теоретико-методологічних підходах до обгрунтування генетично-психологічного тренінгу для оптимізації фрустраційної толерантності людей з міграційними намірами ми враховували : постулати психоаналітичного підходу (З. Фройд), згідно з якими нейтралізація фрустрації відбувається як певне подолання компексів завдяки доведенню до свідомості невротика і пов'язаною з цим психологічною розрядкою справжніх глибинних причин переживаного симптому, викликаного насамперед фрустрованими сексуальними імпульсами; погляди біхевіористського підходу (Р. Берон, Д. Річардсон), згідно з якими розвивальна і корекційна робота з людьми, які схильні до агресивної поведінки в ситуації фрустрації, повинна відбуватися як навчання різним соціальним умінням і навичкам, зокрема завдяки таким конкретним процедурам тренінгу соціальних умінь як моделювання/демонстрація прикладів адекватної поведінки (вікарне навчення), рольові ігри (вироблення вмінь), встановлення зворотного зв'язку через заохочення/винагороду за соціально адекватну і бажану поведінку, перенесення навичок з навчальної ситуації в життєві реалії; концепти гештальттерапевтичного підходу (Ф. Перлз), коли значна увага надається насамперед усвідомленню клієнтом своїх фрустрацій та усуненню невротичних механізмів, що їх спричиняють (злиття, проекція, інтроекція тощо), що загалом сприяє завершенню гештальтів та збудженню і зростанню людської особистості; необхідність створення умов для повторного переживання фруструючих ситуацій, адже це забезпечує клієнтові доступ до наявних у нього ресурсів; погляди логотерапевтичного підходу (В.Франкль), які передбачають, що коли в людини фрустровано прагнення до сенсу, то виникає екзистенційна фрустрація, насамперед у вигляді апатії та нудьги, тому гуманні стосунки з логотерапевтом, його уважне ставлення до симптомів екзистенційного вакууму; поглиблення екзистенційного усвідомлення, фокусування на пошуках сенсу дозволяють послабити або й нейтралізувати фрустрованість. У контексті логотерапії важливо враховувати, що фрустровану людину неможливо навчити цінностей і смислу, оскільки лише вона сама має прожити, засвоїти і трансформувати ці складні утворення. Безперечно, у процесі розробки безпосередніх блоків і занять тренінгової генетично-психологічної програми ми враховували наукові погляди Я. Гошовського щодо надання ревіталізаційної допомоги депривованій особистості [1].
Однією з ключових теоретико-методологічних засад нами були визначені твердження сучасної української генетичної психології (за С. Максименком), які постулюють, що дефініція «розвиток» містить у собі розуміння того, що специфічні форми психіки не надані людині від народження, а лише задані як певні суспільні зразки – своєрідні матриці соціального буття. Тому власне психічний розвиток може відбуватися насамперед як засвоєння цих зразків, зокрема у процесі спеціально організованого і цілеспрямованого навчання та виховання [2]. Як відомо, основним об’єктом генетичної психології постає людина, яка розвивається, кожний окремий духовно-тілесний індивід, що породжений власною предметно-практичною діяльністю, а його формування і становлення задається програмою віддалених цілей навчання і виховання. Як зазначає С. Максименко, «генеза особистості – це специфічна трансформація структурних компонентів діяльності опосередкованих механізмом інтеріорізації в структурні властивості і якості особистості. Тобто, інакше кажучи, особистість водночас і реалізатор діяльності (як форми прояву її потенцій), і активізатор процесу функціонування діяльності, яка трансформується в психічні якості самої особистості» [іки в онтогенезі. [3, с.306]. Сутнісно-функціональна архітектоніка генетично-психологічного тренінговового підходу для оптимізації фрустраційної толерантності людей з міграційними намірами полягає в усвідомленні того, що це є спільна діяльністю психолога-експериментатора (консультанта, медіатора, психореабілітолога тощо) і клієнта (потенційного мігранта) з активізації його життєстверджувальної та оптимістичної позиції, спрямованої на подолання негативних фрустраторів, які зумовлюють афективну розбалансованість (підвищена тривожність, немотивована агресивність, посилена невпевненість, підвищена невротизація), синдрому емоційного вигорання, а також культивування особистісного саморозвитку, підвищення адаптивності до умов реалізації власної життєвої самореалізації. Звичайно, важливим є врахування якомога ширшого кола детермінант, зокрема актуальні соціально-економічні й матеріально-побутові чинники, які зумовлюють життєдіяльність та ціннісні орієнтири й настановлення потенційних мігрантів, адже якраз вони знаходять свій прояв на емоційному, фізичному, поведінковому, інтелектуальному, соціальному та інших рівнях особистісної психоструктури та проявляються в провідній діяльності. З огляду на специфічність учасників Т-групи (економічно депривовані люди, що перебувають у стані особистісної та соціальної фрустрованості) нами враховувався такий принцип тренінгової діяльності як принцип переходу від потреб нужди до потреб зростання. Маючи в своїй основі відомі самоактуалізаційні положення А. Маслоу, тренінг покликаний забезпечити умови саморозвитку, тобто мотивація поведінки особистості розглядалася не з її статичності природи, а з позицій її саморозвитку, тобто з урахуванням того, якою вона має бути завдяки оптимізації шляхів творення самості. За С. Максименком, якраз нужда – вихідна змістовна одиниця особистості, виражаюча співвідношення біологічного та соціального як відкритої системи, що саморозвивається, створюючи саму себе, виступає всезагальною енергетичною силою людської екзистенції [2]. Отож важливою складовою генетично-психологічного тренінгового підходу був наголос на активізацію особистісної самосвідомості, суб’єктно-пошукової активності виходу з ускладнених життєвих ситуацій, стимулювання розвитку комунікативно-перцептивних здібностей, рефлексії, тобто ознайомлення учасників тренінгу з результативними способами і засобами виходу з «проблемного поля», подолання фрустраційно-депресивних нашарувань і проектування впевнених і адаптивних траекторій особистісної діяльності, спрямованої на рольове, статусне, матеріальне та ні. самоствердження.
Список використаних джерел:
- Гошовський Я. Ревіталізація психогенези депривованої особистості. Теоретичні і прикладні проблеми психології: зб. наук. праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Луганськ : Вид-во «Ноулідж», 2014. №2 (34). С.101-108.
- Максименко С. Д. Генеза здійснення особистості : монографія. Київ : Видавництво ТОВ «КММ», 2006. 240 с.
- Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі. В 2 т. Київ : Форум, 2002. Т.1. С. 306
