Постановка проблеми. Більшість європейських країн зрозуміли, що існує такий феномен як «криза покарання», що призвело до пошуку та запровадження нових більш ефективних прийомів правового впливу на осіб, що порушили закон, з метою запобігання рецидивів. Саме тоді був прийнятий законопроєкт ЮНІСЕФ про метод поводження з злочинцями – пробація. Це система наглядових, соціально-виховних та профілактичних заходів, що з точки зору психологічної науки не до кінця вивчена. Багато вчених досліджували окремі аспекти впровадження інституту пробації та діяльності органів пробації в Україні (В. Аніщук, О. Богатирьова, М. Палій); питання боротьби із злочинами скоєними неповнолітніми (С. Денисов, О. Стеблинська); запобігання рецидивам (А. Коренюк) тощо. Проте на науковому рівні недостатньо розкрита взаємозалежність особистісних властивостей індивіда та його схильність до протиправної поведінки з точки зору системи пробації.
Мета дослідження полягає у теоретичному пошуку паралелей між індивідуальними особливостями правопорушників та їхнім статусом «суб’єкта пробації».
Результати дослідження. Суб’єктами пробації зазвичай стають особи з цілою низкою факторів ризику та криміногенних потреб, що потребують корекції. Наприклад, до них належать, соціально-психологічні характеристики особистості правопорушника, наявність залежностей, його вмотивованість та відносини з оточуючими, історія попередніх судимостей та характеристика вчинених злочинів тощо. Подібна неефективна інтеграція у соціальне середовище призводить до соціальної дезадаптації, емоційної нестійкості та девіантної поведінки.
Зазвичай персонал служби пробації працює з людьми у яких присутній дефіцит уваги, антисоціальні зв’язки, проблеми з працевлаштуванням та неорганізованим дозвіллям. З огляду на це їхні злочинні дії можна вважати сигналом про допомогу. Ми переконані в тому, що відчувають власну непотрібність та занедбаність вони починають діяти протиправно задля відчуття тріумфу. Щоб зменшити ризик протиправної поведінки важливо починати завчасно проводити профілактичну роботу.
На думку Д. Олпорта, інтеграція – це процес, у якому, виходячи з протилежних імпульсів і прагнень можна досягти відносної ментальної єдності [3]. Також це ознака автентичної особистості, що розуміє відмінності між власними потребами та бажаннями інших. Досить часто неповнолітні правопорушники скоюють злочини в парі з старшою особою, щоб довести власну значимість в очах співучасників. Іншими словами, неінтегрована особистість вважається незрілою особистістю, адже зріла особистість – це людина, що розуміє значущість власних вчинків. Вона здатна відповідати за свої психічні процеси та всі сфери власної життєдіяльності.
Соціальна адаптація – це специфічний психологічний механізм, за сприянням якого люди розв’язують свої проблеми та існують у соціальному просторі. У кризові етапи життя суспільства соціальна дезадаптація певних індивідів призводить до розбалансованості економічних структур, соціальних інститутів та правових норм [4]. На нашу думку, стійкість, як особистісний ресурс людини, здатна зберігати рівновагу і стабільність психічних станів за непостійних життєвих обставин.
С. Ізюмова у власних дослідженнях визначила емоційну стійкість, як поєднання якостей та властивостей особистості, що дозволяє самостійно та без емоційного напруження виконувати певну діяльність з мінімальними похибками протягом тривалого часу [2].
Загалом у вітчизняній психології виділяють чотири підходи до розуміння емоційної стійкості, але у нашому теоретичному пошуку ми розглянемо лише один з них, а саме теорії самоорганізації кібернетичних систем. Вона ґрунтується на єдності енергетичних та інформаційних характеристик психічних властивостей. Згідно цього підходу емоційна стійкість можлива на основі запасів нервово-психічної енергії, що зв’язується з особливостями темпераменту, силою нервової системи щодо збудження та гальмування, рухливості і мобільності нервових процесів [1]. Нам здається, що тип злочину, який скоюється, більшою мірою, залежить від типу темпераменту злочинця, наприклад: холеричний тип темпераменту характеризується запальністю, роздратованістю та нестриманістю; люди з сангвіністичним типом темпераменту голосно сміються та бурхливо сердяться тощо. Ми вважаємо, що правильна психологічна профілактика, яка враховує особистісні властивості індивіда зменшить кількість злочинів та рецидивів серед молоді.
Висновки. Таким чином, на основі теоретичного аналізу можна зробити висновок, що існує певна взаємозалежності індивідуальних властивостей психіки правопорушників та їхнім статусом «суб’єктів пробації». Дана тема є актуальною так, як історія пробації дуже велика, проте, на превеликий жаль, вона не знайшла можливості розкрити весь свій потенціал на теренах сучасної України. Тому перспективи наступних досліджень вбачаємо у подальшому теоретичному та емпіричному вивченні інтеграції особистісних властивостей суб’єктів пробації.
Джерела та література:
- Андрусик О. О. Емоційна стійкість особистості: теоретичний аспект / О. О. Андрусик. // ГАБІТУС. – 2020. – №19. – С. 76–80.
- Ізюмова С. О. Про фізіологічну природу зв'язків між емоційною стійкістю та властивостями нервової системи / С. О. Ізюмова, Н. О. Амінова. // Питання психології. – 1978. – №5. – С. 128–133.
- Савіна М. І. Особистісна інтеграція як умова відповідальності [Електронний ресурс] / М. І. Савіна – Режим доступу до ресурсу: https://newacropolis.org.ua/theses/ 04112476-059b-4147-b9aa-ee4998c0bebd.
- Щудло С. А. Адаптація соціальна [Електронний ресурс] / С. А. Щудло, В. І. Волович // Велика українська енциклопедія – Режим доступу до ресурсу: https://vue.gov.ua/%D0%90%D0%B4%D0%B0%D0%BF%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F_%D1%81%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0.
