Проблема конфлiкту є предметом дослідження психологiї, соцiологiї, полiтологiї, iсторiї, фiлософiї, мистецтвознавства, педагогiки, правознавства, соцiобiологiї, математики, вiйськових наук. Різноманітні знання про конфлікт як складову життя людини, суспільства, держави акумулює конфлiктологiя.
Феноменології конфлікту присвячені праці Т. Гоббса, Дж. Локка, А. Камю. Е. Фромма, А. Петровського, Н. Грішиної, М. Пірен, Г. Ложкіна та інших.
А. Петровський визначає конфлікт як зіткнення протилежно спрямованих, несумісних тенденцій у свідомості індивіда, в міжособистісних взаєминах індивідів або груп людей, що пов’язане з гострими негативними емоційними переживаннями [7].
Конфлікт як зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок, поглядів опонентів або суб’єктів взаємодії розглядає Н. Грішина [1, 2].
М. Пірен розкриває поняття конфлікту через такі значення [5]: стан відкритої, часто затяжної боротьби, битва чи війна; стан дисгармонії у стосунках між людьми, ідеями чи інтересами; зіткнення протиріч; психічна боротьба, що виникла як результат одночасного функціонування імпульсів, бажань чи тенденцій, що виключають одне одного; протистояння характерів або сил в літературному чи сценічному творі, особливо головна позиція, на якій побудовано сюжет [4].
Конфлікти за результатом розрізняють: деструктивні (в основі конфлікту лежать суб’єктивні причини, які призводять до руйнування соціальної системи); негативні; конструктивні (в їх основі лежить об’єктивне протиріччя, яке сприяє розвитку та покращенню соціальної системи) і позитивні [1, 2].
В ситуаціях, коли конфлікт дає змогу виявити проблеми у взаєминах, може стати джерелом розвитку та вдосконалення взаємин, знімає напруженість у міжособистісних стосунках чи стає відправною точкою для вирішення протирічч, йдеться про конструктивну функцію конфілкту.
Ситуації, в яких відбувається руйнування системи взаємин, порушується чи припиняється спільна діяльність або взаємодія, на тривалий період погіршується моральний стан учасників, можуть свідчити про деструктивну функцію конфлікту.
Конфлікти за мірою прояву вирізняють: закриті (відбувається приховування негативного ставлення одне до одного); відкриті (принаймні один з учасників відкрито заявляє про свої наміри); випадкові (виникають стихійно, часто детерміновані обставинами); хронічні.
Дослідники виокремлюють такі стилі поведінки в міжособистісних конфліктах: ухилення, протиборство, пристосування, співробітництво й асертивна поведінка [1, 2, 6].
Стиль поведінки ухилення передбачає дії, що спрямовані на уникнення конфлікту через його неважливі чи небажані результати. Причини, через які особистість може вдаватися до цього способу поведінки, зумовлені неможливістю вирішення конфлікту в цей момент або загалом.
Стиль поведінки конкуренція (протиборство) передбачає активну боротьбу особистості за власні інтереси, спрямованість на досягнення результату. Проблемна ситуація розглядається як вирішення дилеми: перемога чи поразка
Стиль поведінки пристосування характеризує поведінку однієї зі сторін конфлікту з орієнтацією на збереження взаємин будь-якою ціною чи поновлення їх шляхом поступки.
Стиль поведінки співробітництво спрямований на поєднання зусиль сторін конфлікту задля його вирішення, взаємне розуміння необхідності максимально позитивного врегулювання для всіх. Різниця у поглядах є причиною розуміння розбіжностей та пошуку спільного, яке б дало змогу вийти з кризових відносин з максимальним виграшем для всіх.
Стиль поведінки компроміс вирізняє поведінку, коли шляхом взаємних поступок вирішується конфлікт, який ілюструє розгортання процесу пошуку і досягнення проміжних рішень.
Стиль асертивної поведінки передбачає здатність особистості відстоювати власні інтереси і досягати цілей, не зазіхаючи на інтереси й цілі іншої сторони конфлікту. Уважне ставлення до себе і партнера, запобігає появі конфліктів у майбутньому, дає змогу налагодити максимально ефективну взаємодію.
Г. Ложкін наголошує на відсутності єдності у розумінні поняття конфлікту та рівнів його застосування: на рівні буденного осмислення (сварка, бійка чи суперечка); на семантичному рівні (зіткнення, колізія чи розбіжність); на конвенціональному рівні (відповідно до предмету дослідження) [4].
Отже, незважаючи на численнi дослiдження феномену конфлiкту та конфлiктної поведiнки, досi залишаються актуальними визначення детермiнант та умов перебігу конфлiкту. Перспектива подальших досліджень полягає у вивченні особливостей стратегій розв’язання конфлікту в осіб старшого шкільного віку з урахуванням вікового аспекту.
Джерела та література:
- Гришина Н.В. К вопросу о предрасположенности к конфликтному поведению // Психические состояния (под ред. А.А.Крылова и др.). Ленингард, 1982. С.90-96.
- Гришина Н.В. Социально-психологические конфликты и совершенствование взаимоотношений в коллективе // Социально-психологические проблемы производственного коллектива. – Москва: Высшая школа, 1983. С. 121-123.
- Краткий психологический словарь // сост. Л.А. Карпенко; под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. Москва: Политиздат, 1985. 431 с.
- Ложкін, Г.В. Психологія конфлікту: теорія і сучасна практика [Електронний ресурс] : навчальний посібник Київ : ВД «Професіонал», 2007. 416 с. Режим доступу: https://ela.kpi.ua/handle/123456789/25821 [Назва з екрана]
- Пірен М.І. Конфліктологоія. Підручник. Київ: МАУП, 2003. 360 с.
- Примуш М.В. Конфліктологія [навчальний посібник]. Київ: «Професіонал». 2006. 288 с.
- Психологический словарь (Под ред. В.В. Давыдова, А.В. Запорожца, Б.Ф. Ломова и др.). Москва: Знание, 1983. 494 с.
