Актуальність проблеми психологічних особливостей етнічної ідентичності студентської молоді зростає в період самовизначення молодої людини, зміни та кризи в суспільстві. Питання етнічної ідентичності цікавило українських та зарубіжних вчених, котрі займаються крос-культурною психологією. Серед психологів існують певні протиріччя, на феноменологію та структуру етнічної ідентичності, її трансформацію, місце у самосвідомості особистості.
Мета статті – проаналізувати крос-культурні особливості етнічної ідентичності польської та української студентської молоді. Методи та методики: аналіз, синтез, порівняння, опитувальник «Типи етнічної ідентичності» Г. У. Солдатової, С. В. Рижової. Вибірку дослідження склали студенти Волинського національного університету імені Лесі Українки та Академії Б’яльської (м. Б’яла Підляска, Польша), загалом 88 осіб, віком від 17-21 року народження, (45 українських та 43 польських представника національності), за гендерною ознакою респонденти не диференціювались. Самоідентичність кожного індивіда відбувається вираженням психічного процесу, усвідомленням себе як представника певного етносу, культури, національності, тобто приналежності до певної етнічної групи. Етнічна ідентичність є складовою чи компонентом етнічної самосвідомості, що є відносно статичною системою знань, оцінок, когнітивних уявлень про етнодиференціюючі та етноінтегруючі компоненти існування етносу. На рівні індивіда етнічна ідентичність є складовою соціальної ідентичності, яка паралельно існує із особистісною частиною «Я-концепції». На погляд дослідників, існує певна система ідентичностей особистості, що представляє собою динамічну, взаємопов’язану багаторівневу структуру [1;2;3]. Стабільність окремої ідентичності залежить від ряду соціальних чинників, зокрема суб’єкта ідентифікації, формування, соціалізації та включення до розвитку особистості етнічної ідентичності. Вивчення вираження типу етнічної ідентичності відбувалось за методикою «Типи етнічної ідентичності» Г. У. солдатової, С. В. Рижової, що засвідчує трансформацію етнічної самосвідомості, особливо в умовах міжетнічної напруги. Адже толерантність / інтолерантність – головна проблема міжетнічних відносин в умовах росту напруги між народами. Ця характеристика оцінюється на основі таких критеріїв: рівня «негативізму» у відносинах власної та інших етнічних груп, порогу емоційного реагування на відмінне етнічне оточення, а також вираженості агресивних та ворожих реакцій у відносинах інших спільнот. Методика містить 6 шкал, які відповідають наступним типам етнічної ідентичності: етнонігілізм – одна з форм гіпоідентичності, що демонструє відхід від власної етнічної групи і пошуки стійких соціально-психологічних ніш не за етнічним критерієм; етнічна індиффирентність – розмивання етнічної ідентичності, що демонструється в невизначеності етнічної приналежності, неактуальності особистості; норма (позитивна етнічна ідентичність) – поєднання позитивного ставлення до власного народу з позитивним ставленням до інших; етноегоїзм – даний тип ідентичності може виражатися в необразливій формі на вербальному рівні як результат сприйняття через призму конструкту «мій народ», але може містити, наприклад, напруженість і роздратування в спілкуванні з представниками інших етнічних груп; етноізоляціонізм – переконаність у переважанні свого народу, визнанні необхідності «очищення» національної культури, негативне ставлення до міжетнічним шлюбам, ксенофобія; етнофанатизм – схильність до готовності іти на будь-яку дію заради так чи інакше зрозумілих етнічних інтересів, схильність до етнічних «чисток», відмова іншим народам у користуванні ресурсами та соціальними привілеями, визнання пріоритету етнічних прав народу над правами людини, виправдання будь-яких жертв у боротьбі за благополуччя власного народу [2]. В результаті аналізу та обробки результатів дослідження, нам вдалось визначити домінуючий тип етнічної ідентичності. В обох групах: українській та польській домінуючою виявилась норма, тобто позитивна етнічна ідентичність описана вище. Проте значущі статистичні відмінності були отримані між показниками обох груп у типах етнічної ідентичності як етнонігілізм, етнофанатизм, етнозоляціонізм, з переважним відсотком в українській групі. Гіперболізація типу етнічної ідентичності в українських студентів у шкалах етнонігілізм, етнофанатизм, етнозоляціонізм засвідчує відстоювання інтересів власної групи, прагнення зберегти культурні та історичні корені, традиції в силі соціально-політичної ситуації в нашій країні, періоду війни. Таким чином ми можемо припускати, про існування різних тенденцій в української молоді. По-перше у пошуку етнічної орієнтації, визначення майбутнього (етнонігілізм). По-друге у відстоюванні етнічного права існування української приналежності, групових національних інтересів.
Варто зазначити, що проведене дослідження не претендує на завершеність. Перспективою прийдешніх науково-методичних досліджень та розробок вбачаємо комплексне дослідження когнітивної, аксіологічної та мотиваційної сфери студентської молоді в контексті крос-культурних відмінностей.
Джерела та література:
- Бичко О. В. Профілі Української ідентичності. Соціально-психологічний аналіз: [монографія] / Олександр Васильович Бичко – К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007. – 281 с
- Солдатова Г. У. Психодиагностика толерантности личности. / Г. У. Солдатова, Л. А. Шайгерова. – М. : Смысл, 2008. – 172 с.
- Kyhtuik O., Sosial and perceptual evaluation of Ukraine’s image by college student / Kyhtuik O., Fedotova T., // Challenges of Psycholinguistics and Psychology of Language and Speech, Book of Abstracts, 2017/ - # 3/ - P. 72 – 73.
