Надзвичайно складні умови нашого сьогодення породили велику кількість психологічних проблем/викликів, з якими стикнулося наше суспільство. Особливо гостро постає проблема психологічної безпеки особистості як базової потреби у відчутті захищеності і внутрішнього ресурсу протистояння (опору) руйнівним/деструктивним впливам. Виокремлюючи різні види безпеки, зокрема фізичну і психологічну, дослідники наголошують на первинності останньої, розглядаючи її як системоутворюючу для інших видів безпеки, оскільки цінності та сенси, уявлення та відносини людини диктують її поведінку, зокрема і загроза, і захист від загрози походять від суб’єкта, людини. Психологічний аналіз показує, що людина, яка не має відчуття психологічної захищеності, не володіє внутрішнім ресурсом опірності до негативних впливів, може бути виведена з ладу або повністю втратити можливість ефективного функціонування.
Поняття психологічної безпеки особистості до сьогодні немає єдиного трактування й неоднозначно розглядалося в межах різних психологічних шкіл. Зокрема, основоположник психоаналізу 3. Фрейд вважав, що основна небезпека для людини виходить з глибин її несвідомого, яке суб’єктивно здатне надати загрозливого забарвлення навіть зовні нейтральним факторам. К. Хорні, стверджуючи провідну роль потреби в безпеці для дитячого віку, виокремила типи поведінкових стратегій, до яких дитина змушена вдаватися, щоб впоратися з почуттям недостатньої безпеки: це орієнтація на людей, орієнтація від людей і орієнтація проти людей.
Експериментальні дослідження в гештальтпсихології (М. Вертгеймер, В. Келлер, К. Коффка, К. Левін) акцентують увагу на процесі сприйняття, що забезпечує усвідомлення людиною рівня особистої безпеки. Когнітивний напрям в психології (Д. Міллер, У. Найссер, К. Шеннон, Дж. А. Келлі) базується на визнанні того, що найбільшою небезпекою для людини є неадекватність зв’язків, які вона встановлює із зовнішнім світом на основі відсутності або неповноти наявної у неї інформації й досягнення безпеки потребує подолання цієї неадекватності через перетворення невизначеної інформації у визначену.
У соціально-когнітивній теорії А. Бандури досягнення людиною безпеки пов’язується із вдосконаленням її поведінки, регулятором якої є атрибутивний стиль і локус контролю. Особистість з песимістичним атрибутивним стилем і низьким рівнем інтернальності більш схильна до уявного прогнозування негативних сценаріїв того, що відбувається, й відчуває свою незахищеність та уразливість.
В гуманістичній психології (А. Маслоу, К. Роджерс, Е. Фромм) наголошується на суперечливості стану безпеки, який, з одного боку, є основою психічного розвитку, з іншого – стримує появу нового, а внаслідок цього гальмує розвиток.
Таким чином, узагальнення існуючих концепцій психологічної безпеки дає змогу розглядати її як інтегральне поняття, яке визначається як процес створення (формування) психологічної безпеки; як стан, що детермінується когнітивно-емоційним сприйняттям поточної ситуації і забезпечує задоволеність базової потреби в безпеці у всіх сферах життєдіяльності; як якість особистості, що характеризує її відчуття захищеності і внутрішній ресурс протистояння (опору) деструктивним впливам.
Водночас, проблема розуміння психологічної безпеки особистості, заломлюючись крізь призму «підходу через середовище», призводить до теорії краудінга (стрес, викликаний суб’єктивним відчуттям дискомфорту простору, середовища, в якому знаходиться людина). Краудінг активно почали досліджувати з 70-х рр. XX ст. (Нійт Т., 1983, Стоколс Д., 1976, Шмідт Д., 1979 та ін.). Тобто, психологічна безпека особистості безпосередньо пов’язана з певними умовами, необхідними для життя, розвитку та діяльності. Таким чином, організаційне середовище є тією сукупністю умов, за яких відбувається формування та розвиток людини як фахівця, професіонала протягом усієї професійної діяльності. Отже, удосконалення показників психологічної безпеки організаційного середовища позитивно вплине на стан психологічної безпеки працівника, розвиваючи/збільшуючи ресурс його опірності негативним зовнішнім та внутрішнім впливам. Водночас, оскільки психологічна захищеність – це не усунення всіх загроз і травмуючих подій, а спроможність/здатність впоратися з ними, нарощуючи опірність та стійкість, відчуття персоналом психологічної захищеності в межах організаційного середовища сприятливо впливатиме на розвиток та продуктивність цього середовища, збільшуючи ресурсний потенціал організації.
Таким чином, безпека є необхідною умовою розвитку будь-якої системи. Її основні характеристики – надійність, захищеність, стабільність, опірність, живучість. Тому можна виділити параметр психологічної безпеки як фактор, необхідний для формування, розвитку і збереження не лише особистості, а й організації як динамічної системи зі своїми етапами становлення і розвитку. При створенні умов психологічної безпеки в організаційному середовищі актуалізуються можливості особистості, підвищується рівень толерантності до життєвих та професійних труднощів, конструктивно сприймаються і вирішуються конфліктні ситуації, і загалом формується сприятлива корпоративна культура і корпоративна політика, спрямована на забезпечення психологічного добробуту і професійної самореалізації персоналу.
