Сучасний період розвитку суспільства характеризується наявністю складних протиріч, серед яких протиріччя, що стосуються розвитку особистості, займають особливу позицію. Психологи покликані розкрити ці протиріччя. У зв'язку з цим виникла гостра необхідність у підготовці висококваліфікованих кадрів психологів у ВНЗ. Мінливі соціально-економічні та політичні умови розвитку суспільства актуалізують проблему формування професійної самоідентичності студентів-психологів. Особливість професійного розвитку психолога, порівняно з представниками інших професій, полягає в тому, що предметом його пізнавальної та перетворюючої діяльності є реальність життя людини в повсякденних та екстремальних ситуаціях, його переживання, його вибори, вчинки тощо.
Проблема самоідентичності особистості особливо загострилася в умовах професійного розвитку особистості, коли пошук «власного обличчя» у професії став не тільки важливим напрямком особистісного розвитку, а й істотною умовою успішної підготовки фахівця.
Дослідження засвідчують, що формування професійної самоідентичності часто здійснюється стихійно, має не завжди передбачувані наслідки та може призводити до непередбачених негативних результатів, аж до неадекватної самоідентичності майбутнього фахівця в професійному навчанні. Проблеми формування професійної самоідентичності в повній мірі актуальні при підготовці майбутніх психологів. Дослідження виявили недостатньо ефективний процес самоідентифікації майбутніх психологів, який виражається в тому, що майбутні фахівці не завжди повною мірою пізнають власні особистісні ресурси, недостатньо ідентифікують себе з професійним ідеалом, не повністю усвідомлюють свою приналежність до психологічної професії
Потужне методологічне генетично-психологічне обрамлення феномену самоідентифікації здійснене С. Максименком, зокрема в контексті генези існування особистості. Заманіфестовано, що через категорію «нужда» завдяки механізмам ампліфікації як самопідсилення, самодетермінації та інша особистість спроможна до «руху як саморуху», насамперед у сфері самоусвідомлення та самоідентифікації [6].
В. Зливков детально і повномірно аналізує ідентифікацію та самоідентифікацію як первинні та вторинні чинники саморозвитку особистості, констатуючи, що від рівня і міри ототожнення залежить повноцінність людського буття, задоволеність/незадоволеність його якістю і загалом екзистенційним гедонізмом [3].
С. Кисельов пише про глобальні проблеми і здобутки, на яких постала і базується національна ідентичність українців, зокрема у контексті політичного менеджменту пропонуються сучасні соціально-психологічні технології активізації процесів етнічного й національного самоототожнення великих груп людей. Розкрито націотворчий ракурс ідентичності, насамперед для укріплення і розбудови держави [4].
Вчені вивчають проблеми психології групової ідентичності, насамперед закономірності її становлення. Висвітлено специфіку ототожнення у малих і великих соціальних утвореннях, проблематику формування національної ідентичності, набуття особистісного ототожнення на багатьох рівнях – сімейному, статусно-соціальному, професійному, індивідуальному, груповому тощо [1; 2; 4].
На думку Г. Ложкіна, професійна ідентичність має розглядатися в контексті маргінальної поведінки суб’єкта, адже ситуація «і тут, і там та водночас ні тут, ні там» породжує амбівалентість та дискомфорт, які негативно впливають на життєдіяльність оосбистості, прирікаючи її на численні хаотичні пошуки та зумовлюючи процеси подолання реальних або придуманих проблем і загроз. Самототожнення професіонала потребує вирішення багатьох інших ідентифікацій,адже коже вид ототожнення є дуже специфічним [5].
Дуже цікавим і корисним для розуміння проблематики самоідентифікації є дисертаційне дослідження І. Середницької, присвячене психологічному аналізу кризи ідентичності у студентської молоді. Авторка проводить численні теоретико-емпіричні порівняльні студії, розкриває специфіку набуття ідентичності на юнацькому (студентському) етапі особистісного становлення [7].
У монографічному дослідженні Я. Гошовського йдеться про специфіку ресоціалізації депривованої особистості, зокрема стверджується, що набуття/ненабуття різновидової ідентичності залежить від тривалості та глибини негативності впливу деприваційних чинників, адже тривалі форми обмежень істотно гальмують (або й спотворюють) систему самоусвідомлення та самототожнення [2].
Вчений стверджує, що відсутність сімейного тепла, любові й опіки стає потужним гальмівним чинником для набуття особистістю самоідентичності. Зазначається, що дитина не набуває на рівні свідомого (або й підсвідомого) наслідування потрібних батьківських/материнських статусно-рольових пріоритетів та орієнтирів, які згодом негативно вплинуть на її власні ототожнення й самототожнення [2].
Цікавий емпіричний інструментарій для дослідження самоприйняття та соціальної ідентичності депривованих підлітків пропонує Ю. Візнюк, констатуючи, що пакет укладених методик допоможе пізнати в режимі психодіагностичних зрізів багато тонкощів щодо особистісного ототожненння та самоідентифікації [1].
Авторкою висвітлено теоретико-емпіричні ракурси й психологічні особливості самоприйняття і соціальної ідентичності депривованих підлітків, зокрема констатовано нівеляційний вплив різновидової депривації на систему самоусвідомлення й самоідентичності депривованих людей [1].
Також Ю. Візнюк детально розкриває таку важливу проблему як психологічна специфіка кризи особистісної ідентичності, зокрема вичленовує базові теоретичні засади цього складного і тривалого процесу, наголошуючи на складнощах набуття статусів ідентичності : від мораторію до дифузності [1].
Вчені самоідентичність розглядають як синтез усіх характеристик людини в унікальну структуру, яка визначається та змінюється в результаті орієнтації в соціальному середовищі, котре постійно змінюється. Тобто, самоідентичність – це динамічна структура, що розвивається нелінійно і нерівномірно та визначається прагненням особистості до цілісності. Самоідентифікація особистості ґрунтується на її самосвідомості. Оскільки людина являється особливим об'єктом, в якому зливаються воєдино матеріальне й духовне, фізичне та психічне, то розрізняють психофізіологічну, особистісну і соціальну самоідентичність.
Виділяють чотири статуси професійної самоідентичності [1;2]:
1) невизначена професійна самоідентичність: вибір подальшого шляху не зроблений, чіткі уявлення про кар'єру відсутні, але людина навіть не ставить перед собою таку задачу;
2) нав'язана професійна самоідентичність: особа має сформовані уявлення щодо свого професійного майбутнього, але вони нав'язані ззовні (наприклад, батьками), та не є результатом самостійного вибору;
3) мораторій (криза вибору) професійної самоідентичності: людина усвідомлює проблему вибору професії і знаходиться в процесі її вирішення, але найбільш підходящий варіант ще не визначений;
4) сформована професійна самоідентичність: професійні плани визначені, що є результатом осмисленого самостійного рішення.
Отже, розвиток особистості загалом та формування професійної самоідентичності зокрема є складовою частиною психічного розвитку людини, процесом, що характеризується багатомірністю, динамічністю, тривалістю. Професійна самоідентичність відображає характеристику особистості як такої, що обирає і реалізує спосіб професійної взаємодії з навколишніми і набуває самоповаги через виконання цієї діяльності.
Список використаних джерел
- Візнюк Ю.М. Емпіричний інструментарій для дослідження самоприйняття та соціальної ідентичності депривованих підлітків. Духовність. Цінності. Психологія: [монографія] / гол. ред. М. Лєдзінська, І. Філіппова. Луцьк: Волиньполіграф, 2018. С. 189 – 196.
- Гошовський Я. Ресоціалізація депривованої особистості: монографія. Дрогобич : Коло, 2008. 480 с
- Зливков В. Л. Проблема особистісної та професійної самоідентифікації в сучасній психології. Соціальна психологія. 2006. № 5 (19). С. 128–137.
- Кисельов С. Національна ідентичність українців // Політичний менеджмент. 2003. № 2. С. 31– 40.
- Ложкін Г. В. Професійна ідентичність в контексті маргінальної поведінки суб’єкта. Соціальна психологія. № 4 (30). 2008. С. 120 –132 .
