Постановка наукової проблеми та її значення. В сучасному суспільстві проблема психоемоційних станів особистості в умовах сепарації впливає на перебіг нормального розвитку особистості. Проблема психологічної сепарації сьогодні торкається багатьох сфер життя та діяльності людини. І на її вирішення необхідні певні навички, знання з психології особистості, психології спілкування, сімейної психології. Особливу увагу важливо звернути на дослідження сепараційних процесів у студентському віці, оскільки саме юнацтво вважається другим значущим, або завершальним, періодом психологічної сепарації, коли молода людина отримує «другий шанс» впоратися з усім внутрішнім та зовнішнім тиском, вирішити важливі завдання розвитку та поєднати досягнуті на цьому шляху результати в ясну і несуперечливу ідентичність. І на цьому етапі досягається вже деяка автономія та незалежність від батьків. Автономія є ключовим ланкою загального соціально-психологічного розвитку юнака, його професійного, особистісного самовизначення [12].
Актуальність даної теми визначається тим, що останнім часом дедалі більше уваги педагогів, психологів привертають процеси інфантилізації підростаючого покоління. Вчені відзначають загальні тенденції пізнього дорослішання молоді: продовження періоду дитинства, низька мотивація досягнень, відсутність прагнення саморозвитку, небажання брати відповідальність за власне життя – всі ці питання є актуальними сьогодні.
Метою дослідження є теоретичний та емпіричний аналіз проблеми психоемоційних станів особистості в умовах сепарації.
Теоретична цінність нашого дослідження полягає у розширенні відомих даних про сепарацію, систематизації поглядів вчених різних напрямків на дослідження даного явища. Отримані дані дозволять поглибити теоретичні уявлення про особливості студентства як соціальної групи, проблеми дитячо-батьківських відносинах. Здійснений теоретичний аналіз психоемоційних станів особистості, які впливають на перебіг сепарації, а також соціально-психологічних чинників успішної сепарації від батьків та наслідки неуспішної сепарації.
Теоретико-методологічну основу дослідження склали: культурно-історичний і системно-діяльнісний підходи (Л. С. Вигоцький [4], О. М. Леонтьєв [7], П. Я Гальперін [5], Д. Б. Ельконін [17; 18]), теорія прив’язаності (Дж. Боулбі [2; 3], М. Ейнсворт) і її конкретизація в дослідженнях діалектичного зв’язку прив’язаності і сепарації (Д. Блюштейн, М. Вандри, Дж. Холмбек, Р. Райан, Дж. Лінч, Ф. Лопез, Дж. Матана), психоаналітичний підхід до трактування дитяче-батьківських стосунків (З. Фрейд [13], Е. Фромм [14], М. Малер [10], Ф. Лайн, П. Блос [1]), ідеї про диференціацію видів психологічної сепарації/автономії/емансипації дітей від батьків (Дж. Хоффман, Д. Леонтьєв [8; 9], Н Харламенкова [15], В. Дзукаєва [6], Р. Стернберг), підходи до визначення періодизації вікового розвитку і вікових задач (Д. Ельконін [17; 18], Е Еріксон [19; 20], Т. Шаповаленко [16], В Мухіна [11]).
У ході теоретичного аналізу літератури було встановлено, що сучасне суспільство – складна саморегулююча система, яка піддається впливу безлічі факторів, що змушують трансформувати цінності, що стали традиційними, адаптуватися під швидкий темп змін, що відбуваються. В умовах високої невизначеності соціальних процесів стає більш успішним суспільство, яке з одного боку, може ефективно пристосовуватися під реальність, що змінюється, з іншого – зберегти в швидкому темпі змін ті фактори, які дозволяють соціальним групам бути стабільними, не розпадаючись, підтримувати свою ідентичність.
Розвиток суспільства проходить через поступову зміну поколінь, кожне з яких, знаходячи зрілість, а значить і можливість нести на собі основний тягар виробничих завдань, привносить щось своє до того чи іншого історичного періоду. І те, яким буде суспільство в майбутньому, залежить від молодого покоління, до якого належить соціальна група, що має особливе значення, об’єднана спільною метою з отримання спеціалізованих знань, яка є «резервом інтелігенції» - студентство. Дана спільність відіграє найважливішу роль для прогресу суспільства в цілому, оскільки стоїть на шляху передачі накопиченого багатьма поколіннями досвіду, засвоює знання для подальшого їх застосування на практиці, відкрита для нових видів діяльності, інновацій у науці та виробництві.
Студентство можна розглядати як перехідний етап між періодами дитинства та дорослості, при цьому на відміну від молоді, яка починає свій професійний шлях відразу після школи, студенти перебувають у стані часткової залежності від батьків, які підтримують їх у період навчання, коли основні сили та час йдуть на освоєння майбутньої професії. Поступовість формування незалежності від батьків дозволяє більш докладно на цій групі вивчити процес сепарації дітей, що дорослішають, від батьків. Багато вчених вважали значним чинником розвитку зрілості особистості здійснення гармонійного, завершеного переходу від дитячої позиції до позиції дорослого, навіщо людина і робить сепарацію – поступово формує відокремленість себе від батьківської сім’ї і готує свою особистість до самостійного життя. Сепарація від батьків у студентів відбувається в різних планах – внутрішньому, психологічному, що відображається у формулюванні власних уявлень про значущі сторони реальності, формуванні незалежності від батьківських оцінок, можливості самостійно приймати рішення, та зовнішньому – як безпосереднє фізичне відділення від батьків, яке здійснюється з причини вступ до вузу.
А от емпіричні результати дослідження розширять, доповнять та відкорегують уявлення про особливості студентства, проблеми адаптації студентів до нових умов, пов’язаних із вступом у вуз та зміною місця проживання, і у відповідності з цим упорядкують зміст виховної та соціальної роботи з «групами ризику» - першокурсниками, що проживають у гуртожитках, орендують квартиру, які здійснили сепарацію від батьків. Розроблена нами корекційна програма дозволить врегулювати психоемоційні стани особистості в умовах сепарації. Звідси, сформульовані нами рекомендації для батьків та дітей можуть бути застосовані в рамках профілактичної роботи для успішного сепаративного процесу, а в деяких випадках і в рамках психотерапевтичної роботи над дитяче-батьківськими стосунками.
Досліджувані явища потребують подальшого втручання не лише психолога, але й педагогів, вчителів та батьків. Ці проблеми є глобально-соціальними, тому результати даного дослідження обов’язково значущі в практичному застосуванні.
під час дослідження психоемоційних станів особистості в умовах сепарації за результатами чотирьох методик у нас склалася така ситуація. Перш за все потрібно було побачити загальну картину особливостей дослідження психологічної сепарації від батьків в юнацькому віці. В цьому нам допомогла методика Дж. Хофмана (адаптація А. Широка). За всіма шкалами методики респонденти мають в основному середні показники. Це свідчить про те, що процес психологічної сепарації від матері проходить доволі продуктивно. Лише незначна кількість опитаних залежить від матері в своїх планах, емоціях, думках, поведінці. Також видно, що емоційна незалежність та незалежність у ставленнях найбільш вдало проходить процес сепарації. Маємо наступне, що відсоткове відношення результатів нам показує, за всіма шкалами респонденти мають в основному середні показники. Що стосується стосунків з батьком, найменше набрав високий рівень. Це свідчить про те, що процес психологічної сепарації від батька проходить повільніше. Лише незначна кількість опитаних не залежить від батька в своїх планах, емоціях, думках, поведінці. З отриманих результатів видно, що емоційна незалежність та незалежність у ставленнях найбільш вдало проходить процес сепарації. Натомість, функціональна незалежність найменш продуктивно, тому що з високим рівнем дуже мало опитаних, а з низьким взагалі третина. Потрібно в подальшому дуже сильну увагу звернути саме на процес перебігу психологічної сепарації від батька.
Методика самооцінки емоційного стану Уессмана-Рікса дозволила нам оцінити емоційний стан кожного досліджуваного за 4 шкалами, а також і загальний показник емоційного стану опитаних. Судячи з відсоткового відношення маємо наступне: опитуваних з низькими показниками емоційного стану найменше, що не може не тішити. Найбільша кількість досліджуваних з середнім рівнем вираження. Досить високий показник респондентів з високим рівнем вираженості. Зокрема, показники шкал «Спокій – тривожність» та «Впевненість в собі – почуття безпорадності» мають найбільший відсоток високого рівня вираження: 41% та 61% відповідно. Важливим знову ж таки є той момент, що високий рівень загального показника емоційного стану також мають найбільше досліджуваних – 47% всім опитаних.
Наступний опитувальник дитяче-батьківських емоційних взаємовідносин (ОДБЕВ) Є.І. Захарової спрямований на дослідження особливостей стосунків між батьками та дітьми. Цей опитувальник призначений для батьків. Виходячи з отриманих результатів маємо, що емоційні взаємовідносини між батьками і дітьми знаходяться на досить непоганому рівні. В загальному показники вищі критеріальних. Тим не менше, є шкали за якими потрібно спостерігати в подальшому і спрямовувати свої сили на роботу з ними. Згідно відсоткового розподілу практично всі шкали мають перевагу і результати вище критеріального в більшості досліджуваних. Тим не менше, є шкали які мають досить високий відсоток опитаних з результатами нижче критеріального. Зокрема, емпатія або ж здатність до співпереживання у більшості діагностованих батьків має показники нижче критеріального і становить 56% від всіх респондентів. Тому надалі потрібно особливу увагу звернути саме на цей показник.
Згідно методики у тому випадку, якщо в конкретній діаді показник приймає значення нижче критеріального, ми можемо зробити висновок про дефіцитарність відповідної характеристики емоційної сторони взаємодії. Батькам потрібно краще навчитися співпереживати своїм дітям і розуміти ситуації в які вони потрапляють та які емоції переживають в ті моменти. Саме емоційна підтримка в той момент важлива складова хороших взаємовідносин між батьками і дітьми. Не потрібно відразу сварити дітей, варто спершу зрозуміти їх емоційний стан.
Методика «Стратегії сімейного виховання» С. С. Степанова в модифікації І. І. Махоніної також призначена для батьків. В даному випадку видно, що всі стилі виховання проявляються на низькому рівні в кожного опитуваного. Середній рівень прояву є лише в авторитетного стиля – 33% прояву і 4% отримав ліберальний стиль. Що стосується високого рівня прояву, то він виражений лише в авторитетному стилю – 48% прояву. Інші стилі не проявляються так високо.
Натомість досить високі показники мають стилі виховання в ситуації жодного вибору, тобто тоді, коли даний стиль не проявився жодним чином в опитуваних. Найбільший показник тут отримав індиферентний стиль – 58% респондентів. Саме він практично жодним чином не проявився у діагностованих. Даний стиль виховання проявляється в наступному: проблеми виховання є для батьків першорядними. Свої проблеми дитині переважно доводиться вирішувати самостійно. Цей стиль характеризується низьким рівнем вимогливості й чуйності. Він притаманний батькам, які занадто зайняті власними проблемами і не можуть задовольнити мінімальні потреби дітей.
Звідси отримаємо такий висновок, що найбільше у сім’ях досліджуваних проявився авторитетний, тобто демократичний стиль виховання, а найменш притаманний індиферентний стиль. Це свідчить про те, що батьки все таки дослухаються до проблем дітей і не зациклюються на власних потребах. Їм важливий стан їхньої дитини, а також вони довіряють своїм дітям і дають їм можливість самостійного вибору та прийняття рішень, що слугує нормальному розвитку майбутньої особистості.
Для перевірки взаємозв’язку між досліджуваними явищами було здійснено кореляційний аналіз. Таким чином, кореляційний аналіз допоміг нам встановити зв’язок між досліджуваними явищами, а саме, між психоемоційними станами особистості дитини та їх батьків, які впливають на перебіг успішної чи неспішної сепарації. Було встановлено, що всі ці явища пов’язані між собою та мають вплив одне на одне. Зокрема, стосунки з мамою та батьком мають вплив на самооцінку емоційного стану, на емоційні взаємовідносини дітей з батьками, а також на стратегії виховання в сім’ї. І навпаки, інші явища є фактором впливу на стосунки досліджуваних з мамою і батьком. Результати в основному показали, що між всіма цими явищами є взаємозв’язок і емоційна сфера дуже сильно впливає на перебіг успішної чи неуспішної сепарації. Наприклад, діагностовані, які здатні планувати та реалізовувати власні справи без материнської допомоги, характеризуються тим, що їхні батьки добре уявляють, якою має вирости дитина, і докладають до цього максимум зусиль. У своїх вимогах вони, мабуть, дуже категоричні та непоступливі. Не дивно, що дитині подекуди незатишно під суворим батьківським контролем. Батьки з таким стилем виховання обмежують самостійність дитини, не вважають за потрібне якось обґрунтовувати свої вимоги, супроводжуючи їх жорстким контролем, суворими заборонами, доганами та фізичними покараннями. Тому дитина і прагне якнайшвидше стати функціонально незалежною в стосунках з батьками, зокрема, з мамою. Це досить важливий момент під час вивчення психоемоційних станів особистості в умовах сепарації.
Також чим вищий рівень енергійності в діагностованих, тим більше приємних почуттів виникає у батьків під час їх взаємодії з дитиною. І навпаки, чим вищий рівень втоми у респондентів, тим менше почуттів у батьків виникає під час взаємодії з дитиною. Досить важливий показник успішного чи неуспішного процесу сепарації. Випробувані, які оцінюють себе як: сором’язливі, боязкі, нерішучі, несміливі, пригнічені, задавлені, характеризуються тим, що їхні батьки менше прагнуть до тілесного контакту, що досить суттєво впливає на успішний перебіг процесу сепарації.
Таким чином, досліджувані, що більш емоційно адаптовані до навколишнього середовища або ситуації характеризуються тим, що їх батьки усвідомлюють свою важливу роль у становленні дитині, але й за нею самою визнають право на саморозвиток. Цей фактор значно впливає на перебіг успішної сепарації дитини від батьків і батьків від дитини. Це лише невелика частина того взаємозв’язку, який ми виявили, але він дуже сильно показав нам результати нашого дослідження.
Висновки та перспективи подальших досліджень. У ході теоретичного та емпіричного аналізу було встановлено, що психоемоційні стани особистості впливають на перебіг успішної чи неуспішної сепарації. Перш за все, це зумовлено тим, що проблема психоемоційних станів в умовах сепарації впливає як на батьків, так і на їх дітей і це все ми побачили завдяки емпіричному дослідженні саме родин досліджуваних і батьків і дітей. Ми мали змогу побачити ситуацію з обох сторін і це все нам допомогло краще побачити досліджувані явища.
Перспективами подальших досліджень вбачаємо у підготовці та проведенні корекційних програм, різного роду тренінгів для побудови хороших емоційних взаємостосунків між батьками та дітьми в умовах сепарації та для успішного сепаративного процесу.
Список використаних джерел:
1. Блос, П. Психоанализ подросткового возраста / П. Блос. - Москва: Институт Общегуманитарных исследований, 2010. - 272 с.
2. Боулби, Дж. Привязанность / Дж. Боулби. - Москва: Гардарики, 2003. - 477 с.
3. Боулби, Дж. Создание и разрушение эмоциональных связей. / Дж. Боулби. - Москва: Академический проект, 2004. - 232 с.
4. Выготский, Л. С. Психология развития человека / Л. С. Выготский. - Москва: Изд-во Смысл; Эксмо, 2005. - 1136 с.
5. Гальперин, П. Я. Психология как объективная наука. Избранные психологические труды / Под ред. А. И. Подольского. - Москва - Воронеж, 1998. - С. 399-414.
6. Захарова Г.И. Психология семейных отношений: учебное пособие/ Г.И. Захарова – Челябинск: Изд-во ЮУрГУ, 2009.– 63 с.
7. Леонтьев, А. Н. Проблемы развития психики / А.Н. Леонтьев. - Москва: Издательство МГУ, 1981. - 584 с.
8. Леонтьев, Д. А. Психология свободы: к постановке проблемы самодетерминированности личности / Д. А. Леонтьев // Психологический журнал. - 2000. -Т.21. - №1. - С.15-25.
9. Леонтьев, Д. А. Симбиоз и адаптация или автономия и трансценденция: выбор личности в непредсказуемом мире / Д. А. Леонтьев, под ред. Е. И. Яцуты // Личность в современном мире: от стратегии выживания к стратегии жизнетворчества. - Кемерово: ИПК «Графика» - 2002. - С. 3-34.
10. Малер М., Пайн Ф., Психологическое рождение человеческого младенца. Симбиоз и индивидуация / под ред. М. В. Ромашкевич. Москва : Когито-Центр, 2011. 150 с.
11. Мухина, В. С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: Учебник для студ. вузов / В. С. Мухина. - Москва: Издательский центр «Академия», 1999. - 456 с.
12. Петренко Т. В., Сысоева Л. В.Автономия как фактор социально-психологического развития в юношеском возрасте// Актуальные проблемы науки: Материалы I Всероссийской (заочной) научно-практической конференции (с международным участием) / Под общ.ред. А. И. Вострецова. – Нефтекамск, 2014. - С. 19-23.
13. Фрейд, З. Психология бессознательного: сборник произведений / науч. Ред., вступ слово М.Г. Ярошевский. – Москва: Просвещение, 1990. – 448 с.
14. Фромм, Э. Анатомия человеческой деструктивности / Э. Фромм, перевод: Э. Телятников. - Москва: АСТ, 1998. - 672 с.
15. Харламенкова, Н. Е. Психологическая сепарация: подходы, проблемы, механизмы / Н. Е. Харламенкова, Е. В. Кумыкова, А. К. Рубченко. - Москва: Изд-во «Институт психологии РАН», 2015. - 367 с.
16. Шаповаленко, И. В. Возрастная психология (Психология развития и возрастная психология) / И. В. Шаповаленко. - Москва: Гардарики, 2005. - 349 с.
17. Эльконин, Д. Б. Заметки о развитии предметных действий в раннем детстве / Д. Б. Эльконин //Вестник МГУ. Сер. 14: Психология. - 1978. - №3. - С. 3-12.
18. Эльконин, Д. Б. Детская психология: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Д. Б. Эльконин; ред.-сост. Б. Д. Эльконин. - 4-е изд., стер. - Москва: Издательский центр «Академия», 2007. - 384 с.
19. Эриксон, Э. Идентичность: юность и кризис / Э.Эриксон, пер. с англ. - Москва: Флинта, 2006. - 342 с.
20. Эриксон, Э. Стратегии семейной терапии / Э. Эриксон, Дж. Хейли, перевод с англ. - Москва: Институт Общегуманитарных исследований, 2001. - 448 с.
