Феномену підліткової агресії присвячено значну кількість досліджень, які розроблялися в рамках різних зарубіжних і вітчизняних шкіл і напрямків (Бандура О., Берон Р., Даркі А., Річардсон Д., Семенюк Л., Фельдштейн Д., Фурманов І. та ін.). Причини формування агресивної поведінки у дітей та підлітків були предметом дослідження Бандури О., Берон Р., Левітова H. та ін.
Зарубіжні дослідження констатують статистично значимий зв’язок між надійними, безпечними, позитивними емоційними відносинами підлітка з батьками і позитивними характером його відносин з однолітками (Belsky J., Youngblade L.). Суворе поводження з дитиною, прагнення силовими методами домогтися від неї слухняності корелюють з низькою емпатійністю у цих дітей (Fesback Н., Salztein Х., Xoffman М.). Діти з сімей з ліберальним, автократичним і непослідовним стилями виховання частіше проявляють агресивність в поведінці і використовують більш широкий репертуар агресивних поведінкових реакцій, ніж діти з родин з демократичний стилем виховання (Borecka-Biernat D.) [1;2].
Берон Р. та Річардсон Д. вважають що сім'я є джерелом демонстрації і підкріплення агресивної поведінки. Дітям і підліткам, що зіштовхуються вдома з агресивними проявами, з більшою ймовірністю характерні прояви агресії. Різні форми покарання можуть не тільки придушувати, але і, з більшою ймовірністю, стимулювати агресію, оволодіння її формами. Дитина розуміє, що старший може вдаватися до агресивних дій. Спостереження показують, що агресивні діти виховуються батьками, які застосовували до них фізичне насильство. Діти, яких часто й сильно били, ведуть себе спокійно і навіть покірно вдома, але по відношенню до сторонніх, до однолітків, проявляють більше агресивності, ніж їхні товариші, у яких в родині була інша ситуація. Покарання – це модель агресивного поводження, переданого дитині дорослими. Прояви агресивної поведінки серед підлітків перебувають у тісній залежності від стану сімейних відносин, від світогляду і поведінки батьків, дорослих [3].
До негативних причин відносяться зміна школи, класного колективу, часта зміна викладачів, що сильно відрізняються стилем викладання, педагогічними переконаннями та іншим.
Результати багатьох досліджень свідчать про відсутність відмінностей у ступені агресії між жінками і чоловіками, але наявності даних відмінностей в її (агресії) проявах. У рамках гендерного підходу особливості прояву агресії представниками жіночої та чоловічої статі пояснюються наступним чином: в перші роки життя дитини ці особливості проявляються, вони не є вродженими, але в силу того, що живуть поруч з дитиною і виховують її дорослі, поділяють гендерні стереотипи (наприклад, такі: «дівчинка повинна підкорятися і підлаштовуватися», а «хлопчик – вміти дати здачу» [3;4].
Процес ґендерної соціалізації не закінчується в дитинстві. Дорослі чоловіки, юнаки і підлітки, прагнучи відповідати статусним нормам, «антижіночності» і «твердості», які складають гендерну роль чоловіка, часом здатні доходити до насильства та агресії, особливо коли соціальна ситуація передбачає, що не проявляти агресію буде не по-чоловічому, або коли вони відчувають, що їх мужність під загрозою або під питанням.
Таким чином, хлопчики і дівчатка, прагнучи відповідати загальноприйнятому в соціумі образу, проявляють агресію по-різному. Одні – відкрито її виражають, не боячись покарання, тоді як інші, прагнуть приховати своє роздратування і невдоволення, вдаються до непрямої агресії, побоюючись при цьому засудження з боку оточуючих [2;4].
Ці особливості закладаються з самого народження спочатку в родині, а потім в дитячому садку, школі, групі однолітків, де вони отримують підкріплення і подальший розвиток. Величезну роль у цьому процесі слід відвести також засобам масової інформації, так як діти копіюють те, що вони щовечора спостерігають з екранів телевізора, чують по радіо тощо.
Чому так активувалося агресивна поведінка підлітків в 21-му столітті – це вплив того ж телебачення, Інтернету, комп'ютерних ігор, сучасних фільмів, віртуальної реальності, залежностей.
Агресивна поведінка, як і девіантна, антисоціальна, делінквентна, у підлітків виникає не на основі вродженого інстинкту агресії, що працює за принципом захисту життя і здоров'я людини у небезпечних ситуаціях, у вигляді нападу на джерело небезпеки (вроджений механізм психіки «бий або біжи»). Наприклад, підліток, в силу незміцнілої психіки і ще незрілої особистості, в разі реальної чи надуманої (уявної) небезпеки (тут неважлива мета передбачуваної загрози: життя, здоров'я, соціальний статус, особистість, своє «Я»...) може мати глибинне переконання – «тікати соромно, принизливо та ін..», тому рятівний рефлекс «бий або біжи» запускається в сторону нападу («бий»), тобто підліток проявляє агресію до іншої людині, тварини чи неживого предмету (явища).
Агресивність в підлітковій поведінці обумовлена, в першу чергу, закладеними ззовні у психіку дитини негативами, пофарбованими нелюбов'ю до себе і інших людей, часом ненавистю, з головною емоцією гніву і її похідних (від легкого подразнення до люті), і відповідно – агресією підлітка в поведінкових реакціях на, найчастіше невірну, ілюзорну реальність.
Саме така підліткова агресивна поведінка, яка не вкладається в рамки правила і норми поведінки соціуму, та є придбаною, запрограмованою у вигляді внутрішніх установок, глибинних переконань про себе, інших людей і світ в цілому, і відповідно, спотвореному, стереотипному мисленні, відчутті та поведінці. Наприклад, агресія щодо насильника, садиста, серійного маніяка та ін.., навіть якщо суперечить закону, але морально виправдовується суспільством. Це так само закладені ззовні установки і переконання – це не вроджена агресивність та гнівливість.
Саме батьки (та інші авторитетні для дитини особи), їх відносини між собою і з дитиною, відіграють першорядну роль в утворенні агресивної поведінки підлітків. Діти можуть копіювати агресивність з близьких і важливих для них дорослих, і необов'язково, що ця агресія спрямована на дитину – це може бути агресивна поведінка в сім'ї між мамою і татом, молодшим і старшим поколіннями, з сусідами, навіть агресивна критика фільмів, політиків, життя в цілому, може накласти відбиток на психіку дитини і зробити її агресивним підлітком та дорослим.
Отже, мотиви та причини агресії в підлітковому віці можуть бути різними. Іноді агресивна поведінка пов’язана із захворюванням головного мозку дитини, нервової системи або деякими соматичними захворюваннями. Але найчастіше ступінь прояву агресії визначається вихованням дитини у родині. Якщо батьки карають її, б’ють, постійно лають або знущаються, то така поведінка дитини є відповідною реакцією на жорстоке ставлення до себе. Сімейні стосунки також накладають відбиток на вихлюпування підлітками негативних емоцій. Багато батьків вважають прояв у дитини таких почуттів, як гнів, роздратування, злість, неприпустимим. Вони впевнені, що нормальна людина має їх у собі закривати і не показувати. І намагаються не допустити прояву подібних почуттів у підлітка різними способами.
Список використаних джерел
- Данилюк А.Л. Проблема агресії. Мультиверсум. Філософський альманах. 2014. № 43. С. 28-34.
- Дроздов О.Ю. Агресіологія як міждисциплінарна галузь наукових досліджень. Соціальна психологія. 2016. № 1. С. 56-59.
- Дроздов О.Ю. Соціально-психологічні фактори динаміки агресивної поведінки молоді: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук: спец. 19.00.05. К.: Інт психології ім. Г.С. Костюка АПН України, 2013. 20 с.
- Кравчук Л. Світ емоцій: корекційнорозвивальна програма для підлітків. Психолог. 2015. №17. С. 138.
