Науковий керівник: Коструба Наталія Сергіївна, кандидат психологічних наук, доцент, Волинський національний університет імені Лесі Українки
Життєстійкість можна розглядати як один із ключових показників у структурі особистісного потенціалу, що безпосередньо впливає на всі внутрішні сфери, надаючи людині можливість суб’єктивно ставитися до конкретних ситуацій та обирати правильні для себе стратегії їх вирішення. Вона виступає своєрідною рушійною силою, яка дозволяє нам протидіяти складним життєвим, професійним, віковим ситуаціям та сприяє руху особистості самостійно творити власний життєвий шлях.
Про феномен «життєстійкості» і його значення для людини вперше заговорив американський психолог С. Мадді, учень Г. Олпорта та Г. Мюррея. З його точки зору поняття «життєстійкість» відображає психологічну живучість і розширену ефективність людини, пов’язану з її мотивацією до подолання стресових життєвих ситуацій [5].
За С. Мадді, життєстійкість складається з трьох аспектів: залученість, контроль та прийняття ризику. Першим елементом життєстійкості є «залученість». Це важлива характеристика ставлення людини до себе, навколишнього світу та характеру її взаємодії з ним, яка дає сили для саморозвитку, лідерства, розсудливості тощо. Дає можливість відчувати себе значущим і вагомим, щоб повністю брати участь у розв’язанні життєвих проблем. Другий складник життєстійкості – «контроль». Він складається з віри у свою здатність впливати на обставини, що складаються, розуміння того , що кожна подія, яка відбувається, сприяє особистісному зростанню, а ступінь драматизму будь-якої події залежить тільки власною реакцією на неї. Третій компонент життєстійкості – «прийняття ризику. Він допомагає людям відкритися навколишньому світу, іншим людей та суспільству. Суть його в тому, щоб сприймати події та проблеми життя як виклики та випробування для самого себе. С. Мадді наголошує на важливості представлення всіх трьох складників для підтримки здоров’я, оптимального рівня працездатності та активності у стресових умовах [6].
Коли справа доходить до літніх людей, вихід на пенсію може викликати у них психологічні проблеми, тому що вони більше не почувають себе потрібними. Люди похилого віку включені у суворі умови суспільства та мають у своєму життєвому періоді багато психологічних нормативних явищ, що також потребують їхньої уваги. Старість можна розглядати як час конфлікту між екзистенційною тривогою, страхом смерті, самотністю тощо. Тому, літній вік є періодом безпосередньої рефлексії страхів смерті, небуття, самотності. Екзистенційна тривога присутня впродовж усього життя людини, але особливо сильна вона у похилому віці.
Життєстійкість як показник адаптованості людини похилого віку вивчала О. М. Лич. Результати показали важливу закономірність: майже всі літні досліджувані, які продемонстрували високу життєстійкість, мають високий рівень залученості. З цього можна зробити висновок, що люди похилого віку відкриті до подій у своєму житті і не проходить повз них. Також було виявлено, що більшість літніх людей, які проявили низький рівень життєстійкості, мають слабкий інтерес до життя, що також відображається на їхньому небажанні спілкуватися з оточуючими. Люди похилого віку з високим рівнем життєстійкості проявляють вищий більшу здатність «брати під контроль» своє життя. Хоча деякі люди старшого віку з нижчим рівнем життєстійкості та контролю ніби суб’єктивно ізолюються від екзистенціального аналізу життя. Водночас загальний середній рівень життєстійкості не гарантує людям похилого віку відкритості та розуміння своїх проблем, але дає їм можливість свідомо використовувати набутий досвід. Літні люди з низькими показниками життєстійкості та залученості в життя, не готові брати відповідальність за своє життя. Здебільшого це ймовірно пов’язане з життєвою кризою, включно з віковими та особистими екзистенційними проблемами [3].
Також О. М. Лич вивчила особливості життєдіяльності літніх людей на п’яти під етапах, беручи до уваги загальну вираженість рівнів життєстійкості. Емпіричне дослідження засвідчило відмінності в життєстійкості літніх людей на кожному з підетапів. Люди похилого віку 60-65 років зазнають досить сильних труднощів у переживанні цього періоду, що позначається на порушені їхньої життєстійкості та низьких показниках соціальної адаптації. З цієї причини перший період похилості можна характеризувати як перехідний або адаптаційний. Вони готові брати на себе відповідальність за своє життя, розв’язувати проблеми, бути свідомими та соціально активними. Літні люди у віці 65-70 років добре адаптовані до свого нового статусу «людини похилого віку» та до особливостей життєдіяльності. На цьому, званому другим періодом похилості, людина здатна життєво реалізуватись, бути потрібною, і характеризує себе як активну та соціально діяльну, попри успіх чи невдачу, орієнтується на цінності життя, усвідомлює та приймає себе. На третьому періоді похилості, люди 70-75 років зазнають певних змін і це відгукується на проявах рівня життєстійкості. Висуваючи на перший план загальні особливості життєдіяльності в цей період, вони прагнуть контролювати свої життєві процеси, зберігати незалежність і проявляти ініціативу, управляти собою та своєю поведінкою, орієнтуватися на цінності, намагатися розв'язувати проблеми, приймати себе та розуміти власні потреби. Люди похилого віку у віці 75-80 років та старші є такими, що характеризуються високими показниками життєстійкості, що вказує на прийняття неминучості завершення життєвого циклу. На етапі пізньої похилості людина виявляє спонтанність, яку іноді сприймають, як непередбачуваність, орієнтується у часовій перспективі життєвого шляху, зосереджуються на своїй значущості та цінують кожен момент свого життя [4].
Особливості задоволеності життям та життєстійкості працюючих та не працюючих людей похилого віку вивчали Н. В. Даниленко та Т. М. Єльчанінова. Відповідно до дослідження, в цих соціальних групах існують стійкі психологічні відмінності в їхньому ставленні до себе, різних аспектів свого життя та процесу старіння в цілому. Криза усвідомлення мети життя може виникнути внаслідок припинення професійної діяльності та зміни соціального статусу. Залежно від ступеня включеності, можна сказати, що пенсіонери, які працюють вважають, що беручи активну участь у подіях навколо них, вони з більшою ймовірністю відкриють щось нове про навколишній світ. І, навпаки, безробітні пенсіонери відчувають почуття порожнечі. Крім того, різниться ступінь контролю. Пенсіонери, які працюють краще контролюють свої життєві процеси, легше долають кризи, емоційно стабільніші, ведуть активний спосіб життя, продовжують навчання та вдосконалювати соціальні та комунікативні навички. Вони відчувають, що події навколо багато в чому залежать від них самих. Всупереч такій точці зору, пенсіонери, які не працюють частіше звинувачують чинники, що відповідають екстернальному локусу контролю, як-от середовище проживання, старість, погане здоров’я, недовершене законодавство тощо [2].
Вплив життєстійкості на задоволеність життям мешканців геріатричного пансіонату досліджувала І. С. Горбаль. Задоволеність життям людини, що у пізній дорослості потрапила в скрутну ситуацію, навіть попри обставини депривації, обумовлюється здатністю легко переживати труднощі, ставитися до них простіше. Порівнюючи пенсіонерів, які живуть у власних домівках, мешканці закладу для людей похилого віку, є більш реалістичними та менш активними щодо власного життя. Мешканці пансіонату, які постали перед життєвими труднощами й зараз, не мають можливості повноцінно отримувати підтримку та допомогу рідних, описують своє життя як напружене, хаотичне та важке. Пенсіонери, які мають власний дім, більше піклуються про життя, мають вищі суб’єктивні відчуття швидкоплинності життя, більше зацікавлені життям суспільства та більш незалежні, ніж жителі геріатричного пансіонату. Люди, які були змушені жити в умовах соціальної депривації, мають вищий рівень життєстійкості, аніж у ті, хто живе у власному дому. Саме високий рівень цієї особистісної якості дозволяє мешканця пансіонату для осіб похилого віку пережити цю складну ситуацію і зберегти відносну психологічну стійкість [1].
Люди похилого віку, які ставляться до свого життя оптимістично та оцінюють свою життєдіяльність як активну та енергійну, є більш психологічно стійкими та здатними зберегти внутрішню гармонію навіть тоді, коли ситуація змушує хвилюватися за можливість задоволення своїх потреб.
Позитивний погляд на життя в пізньому дорослому віці пов’язаний з безліччю чинників, які можуть знижувати якість життя. До них відносяться погане матеріальне становище, неможливість подбати про себе через погіршення стану здоров’я тощо. Проте розвинута життєстійкість особистості допомагає подолати неприємні переживання, викликаних цими обставинами. Потрібен час, щоб людина змінила своє ставлення та життєві стратегії, з урахуванням вікових новоутворень та об’єктивних ускладнень. Прийняття особами старшого віку життєво важливих, ціннісних та смислових аспектів свого віку є підґрунтям для щасливої старості.
Список використаних джерел:
- Горбаль І. С. Вплив життєстійкості на задоволеність життям мешканців геріатричного пансіонату. Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. 2012. Вип. 37 (61). С. 181-185. http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nchnpu_012_2012_37_50
- Даниленко Н.В., Єльчанінова Т.М. Особливості задоволеності життям та життєстійкості людей пенсійного віку. Науковий вісник ХДУ Серія Психологічні науки. 2020. № 3. С. 100-108. https://doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2020-3-12
- Лич О.М. Життєстійкість як показник адаптованості людини похилого віку. Fundamental and applied researches in practice of leading scientific schools, 2020. 41 (5). C. 106-113.
- Лич О.М. Особливості життєдіяльності людини похилого віку з різним рівнем життєстійкості. Fundamental and applied researches in practice of leading scientific schools, 2019. №32 (2). С. 69–77.
- Maddi S. Hardiness: An operationalization of existential courage. Journal of Humanistic Psychology. 2004. Apr. 44. Р. 279-298.
- Maddi S., Harvey R., Khoshaba D., Lu J., Persico M. The personality construct of hardiness. Journal of Research in Personality. 2002. №36. P. 72-85. https://doi.org/10.1006/jrpe.2001.2337
