Сучасні реалії зумовлюють численні перекоси та порушення психофізичного розвитку, які можуть бути вродженими чи набутими у процесі життя, а відтак, потребують сучасних методів корекційної роботи.
У психолого-педагогічних колах постійно відбуваються дискусії щодо ефективності, доцільності тієї чи іншої форми навчання та корекції дитини з порушеннями психічного і фізичного розвитку. Для будь-якої особистості є дуже важливий саме повноцінний розвиток. Коли виникає порушення, то необхідно якомога раніше діагностувати його, звернувшись до спеціалістів.
Найчастіше для класифікації порушень використовують класифікацію відхилень психічного розвитку за В. В. Лебединським. Загалом, вона включає в себе 6-ть видів дизонтогенезу: загальний психічний недорозвиток, затриманий психічний розвиток, пошкоджений психічний розвиток, викривлений психічний розвиток, дисгармонійний психічний розвиток та власне дефіцитарний психічний розвиток [3].
Дефіцитарний дизонтогенез пов´язаний з ураженням окремих аналізаторів: зору, слуху, опорно-рухового, мовного апарату, деякими хронічними соматичними захворюваннями. На рівні організму - це відшкодування одних мозкових систем за рахунок інших. На рівні індивіда - підсилений розвиток певних пізнавальних процесів у сліпих, на рівні особистості - комплекс неповноцінності - переживання нездатності подолати фізичну ваду, яке спонукає до специфічної - компенсаторної активності. Прикладом дефіцитарного розвитку особистості є сліпоглухонімота [1].
Відомо багато методів, прийомів, способів та підходів для коригування наявного порушення у дитини. Найбільш ефективною психологічно-корекційною роботою із дітьми з дефіцитарними порушеннями буде при застосуванні індивідуального підходу. Адже за допомогою нього ми можемо краще спостерігати покращення чи погіршення стану дитини. Також цей підхід дозволяє враховувати індивідуальні особливості дитини.
Такими особливостями при дефіцитарних порушеннях можуть бути міра та час втрати певної функції, рівень розвитку мови та ін. Тому тут важливо наголошувати на тому, що дитина повинна набувати позитивний досвід у діяльності та входженні до соціалізації у суспільстві [4].
Від цих характеристик будуть залежати подальші дії педагога, психолога чи дефектолога, який працює з дитиною.
Варто відзначити, що при порушенні якоїсь однієї функції може порушитися і інша, наприклад, порушення слуху може спричиняти недорозвиток мовленнєвої функції, порушення зору – загальний психічний недорозвиток. Усі корекційні методи повинні бути спрямовані на забезпечення успішної соціалізації та набуття благополучності дитини. «Маленька» особистість повинна відчувати, що суспільство її прийняло такою, яка вона є.
На нашу думку, психолого-корекційна робота має виконувати наступні завдання:
- формування та розвиток мотивації дитини до навчання у навчальному закладі;
- вираховування індивідуальних психологічних та вікових характеристик дитини і створення індивідуального плану розвитку;
- компенсування обмежених функцій за допомогою покращеної роботи інших систем;
- виявлення причини порушень та шляхи подолання їх;
- розвивати позитивне уявлення про навколишній світ та суспільство у якому перебуває дитина;
- допомогти дитині прийняти і полюбити себе.
Отже, дефіцитарні порушення виникають внаслідок неправильної роботи або недорозвитку слухової, зорової та опорно-рухової аналізаторних систем особистості, мовного апарату та деяких хронічних соматичних захворювань.
Для афективної психолого-корекційної роботи потрібно використовувати індивідуальний підхід, оскільки він має на меті врахування особливостей кожної дитини та подальшу робота з ними.
Список використаних джерел
- Гошовська Д.Т. Спеціальна психологія та методика педагогічно-корекційного тренінгу. Луцьк: Вежа, 2013. 338с.
- Кобильченко В., Омельченко І. Спеціальна психологія : підручник. Київ : ВЦ «Академія», 2020. 224 с.
- Пахомова Н. Г., Кононова М.М. Спеціальна психологія. Полтава : АСМІ, 2015. 389с.
- http://enpuir.npu.edu.ua/handle/123456789/18599
