Науковий керівник: Дарія Гошовська, кандидат психологічних наук, доцент, Волинський національний університет імені Лесі Українки
У галузі вікової психології немає остаточної думки щодо терміну «криза ідентичності» для позначення періоду переходу особистості від дитинства до дорослості. Теорія безкризового розвитку базується на припущенні, що кризи є результатом «неконтрольованого дорослішання». Протилежна позиція Р. Тайсона і Ф. Тайсона представлена розумінням криз як нормативного елементу вікового розвитку, відсутність якого пов'язується з «ранньою консолідацією». Поєднання цих поглядів дало початок теорії про два типи переходу від дитинства до дорослості: кризовий і безкризовий. [1].
Модель А. Ватермана полягає в тому, що почуття досягнення ідентичності може поступово руйнуватися в міру того, як мета, цінності і переконання втрачають свою актуальність і вже не відповідають вимогам життя, яке змінилося. За умови, якщо при цьому розпочинається процес подолання кризи, то ідентичність переструктуровується відповідно до нових вимог соціуму. Криза ідентичності виникає, коли підліток не бажає помічати змін, що відбулися, а в структурі ідентичності починає домінувати «механізм психологічного захисту».
На думку Ю.Лановенка, наслідком переживання періоду кризи, як нормативної, так і ненормативної, є виникнення особистісних змін як психічних новоутворень або нового досвіду. Таким чином, відбувається зміна психологічної організації та особистісного розвитку людини[2].
Криза ідентичності є початком формування справжнього авторства в плані визначення та відстоювання власного погляду на життя. Відокремлюючи себе від образу свого «Я» в очах найближчого оточення, виходячи за межі своєї професійної позиції та політичних рішень свого покоління, об'єктивно оцінюючи свої характеристики як «не Я», людина стає відповідальною за власну суб'єктність, яка часто формується несвідомо[3].
Кризи часто призводять до особистісного та культурного оновлення, особистісного зростання та прогресу в розвитку. [3].
Криза ідентичності сприяє подоланню стагнації в особистісному розвитку, що проявляється у набутті сенсу, визначенні цінностей та їх реалізації. Мета - змінити умови, які заважають розвитку особистості [1].
Вікова криза – це цілісна зміна особистості дитини, яка регулярно виникає при зміні соціальних періодів. Вона обумовлена появою основних утворень, що є причинами руйнування однієї соціальної ситуації розвитку та появи іншої, адекватної новому психологічному образу дитини [2].
Криза підліткового віку має три фази проходження:
1. Гегативну, або передкритичну, – фазу ламання старих звичок, стереотипів, розпаду сформованих раніше структур.
2. Кульмінаційну точку кризи – у підлітковому віці; це, як правило, 13 років, хоча можливі значні індивідуальні варіації.
3. Післякритичну, тобто фазу формування нових структур, побудови нових відносин тощо [4].
Вважається, що криза підліткового віку, на відміну від криз інших періодів, є більш затяжною й загостреною, тому що в зв’язку зі швидким темпом фізичного і розумового розвитку у підлітків виникає багато таких актуально діючих потреб, які не можуть бути задоволені в умовах недостатньої соціальної зрілості цього віку [4].
Симптоми пубертатної кризи: спостерігається зниження продуктивності і здатності до навчання, навіть в тих областях, в яких дитина обдарована; спостерігається явний спад при виконанні творчого завдання (наприклад, есе).
Діти, як і раніше, можуть виконувати лише механічні завдання. Логічне мислення приходить на зміну конкретному. Це проявляється через критицизм. Підліток часто змінює свої вподобання. Наприклад, він втрачає інтерес до малювання і починає любити музику. Відбувається відкриття ментального світу, увагу молодої людини стимулюють чужі слова та увага.
Другий симптом кризи − негативізм. Часом цю фазу так і називають фазою другого негативізму за зразком кризи 3 років. Підліток відштовхується від середовища, схильний до сварок, порушень дисципліни. Одночасно випробовує внутрішній неспокій, незадоволеність, прагнення до самоти, до самоізоляції. У хлопчиків негативізм виявляється яскравіше і частіше, ніж у дівчаток, і починається пізніше − в 14-16 років. Поведінка підлітка під час кризи не обов’язково має негативний характер[5].
Деякі автори стверджують, що одним з індикаторів кризи ідентичності є конфлікт, який переживається в суб’єктивному досвіді людини. Конфлікт може бути джерелом розвитку особистості, визначати її конструктивний або деструктивний життєвий сценарій (А.Адлер, К.Левін, К.Роджерс, В.Франкл, Е.Фромм, К.Хорні, К.Юнг та ін.). Зріла ідентичність усуває почуття загубленості, невпевненості, незахищеності, непоінформованості, стреси, конфлікти, сумніви щодо правильності вибору поведінки, зберігає нормальний стан свідомості в умовах трансформації сучасного суспільства (М.Й.Боришевський, Ф.Є.Василюк, Н.В.Грішина, С.Д.Максименко, Н.В.Скотна, Н.І.Пов’якель, Н.В.Чепелєва та ін.) [3].
Якщо прийняти за аксіому трактування ідентичності як сукупності рольових особистісних уявлень, як інтегративної суми соціальних, психофізіологічних рис, що визнаються значущою групою і підтверджують збалансоване поєднання та співіснування особистісної та соціальної складових ідентичності, то під кризою ідентичності слід розуміти деформацію або дисбаланс цієї єдності. Причому, руйнування одного аспекту цієї сукупності закономірно призводить до дезінтеграції іншого і навпаки[6].
Криза ідентичності – це також несумісність різних сторін Я. Вона пов’язана з несформованим почуттям своєї ідентичності, котре вказує на наявність внутрішньо особистісного конфлікту, який супроводжують гнітючі сумніви щодо себе, своїх дій, свого місця у групі [6].
Отже, прояви кризи у підлітковому віці зумовлені індивідуально-психологічними особливостями дітей та соціальними. В період підліткового віку виникає потреба в самоідентифікації як процесі формування ідентичності, яка реалізується у вивченні своєї особливості, розмірковувань про самого себе у минулому, теперішньому і майбутньому, аналізі своїх домагань у взаємовідносинах і діяльності. Передумовою гармонійного розвитку особистості в підлітковому віці є становлення ідентичності та позитивне подолання її кризи при формуванні власної «Я – концепції».
Список використаних джерел
- Ічанська О.М. Становлення особистісної ідентичності в ранньому юнацькому віці: Дис… канд. психол. наук: К., 2002. – 230 с.
- Лановенко Ю. Екзистенціальний зміст суб’єктивного аспекту юнацької кризи / Ю. Лановенко // Соціальна психологія. – 2006. – №5.
- Середницька І.Я. Психологічний аналіз кризи ідентичності у студентській молоді: Дис… канд. психол. наук: Одеса, 2005. – 287 с.
- Панасенко Н.М. Психологія підлітка в сучасній ситуації соціального розвитку. Пробл. загальн. та пед. психології. – К, 2007. – Т. 9. – Ч. 6.
- Кириченко Т. В. Психологія саморегуляції поведінки особистості: навч. посіб. Київ: Міленіум, 2008. 123 с.
- Довгань О. Специфіка кризи особистості у юнацькому віці // Психологія і суспільство. – 2004. – №2.
