Постановка проблеми та її значення. Комунікація є надзвичайно важливою частиною особистісної життєдіяльності. Комунікацій процес лежить в основі соціалізації особистості, її становлення, розвитку, успішності від народження й до закінчення життєвого шляху. Сьогодні ми не уявляємо своє життя без комунікації. Міжособистісна комунікація є основою діяльності в усіх сферах життя. Особливості комунікаційного процесу різних вікових категорій як в соціальних інституціях, так і в повсякденному житті є предметом наукових досліджень багатьох відомих вчених.
Аналіз останніх досліджень цієї проблеми. Досліджувана тема повністю та частково знайшла своє висвітлення в працях вітчизняних вчених, таких як Александрова С. А., Баришполець О. Т., Гошовський Я.О., Денисюк С. Г., Дмитренко Є. В., Коневщинська О. Е., Кульчицька А.В., Максименко С.Д., Писарекський І. М., Чернявская Т. П. та інші.
Виклад основного матеріалу. Комунікація є універсальною умовою людського буття. Вона буквально є складовою її всеохоплюючої сутності. Все, що є в людині і для людини, отримується насамперед у комунікації. Поза комунікацією не можна уявити людську свободу, розум дорівнює необмеженій волі до комунікації.
Термін «комунікація» був уведений у науковий обіг на початку XX ст., а раніше проблема комунікації розглядалася винятково як проблема людського спілкування. Термін "комунікація" у широкому тлумаченні означає спілкування. У вузькому розумінні міжособистісна комунікація є складним процесом, під час якого відбувається не лише обмін інформацією, а й її формування, отримання, відправлення, уточнення, перероблення, обговорення, розвиток.
Комунікація – це безперервний процес міжособистісної взаємодії, який повинен забезпечувати досягнення партнерської спільності, психологічну гармонію при збереженні індивідуальності кожного з партнерів по комунікації.
Відомі американські вчені М. Маскон, М. Альберт, Ф. Хедоурі виділяють головні потреби, що зумовлюють комунікацію у групах: в допомозі, захисті, інформації, тісному спілкуванні та симпатії.
Специфіка міжособистісної комунікації виявляється в наступних аспектах:
- наявність спільного комунікативного простору;
- активність учасників комунікації як суб’єктів взаємного інформування. Спрямовуючи інформацію, один учасник спілкування передбачає активність іншого, який також має орієнтуватися на мотиви, цілі, установки свого партнера, відповідно аналізувати їх;
- під час виголошування думки кожним учасником налагоджується спільна діяльність;
- активність суб’єктів комунікації передбачає не формальний “рух інформації”, а активний обмін нею;
- у процесі комунікації відбувається взаєморозуміння (непорозуміння), яке досягається наявністю зворотного зв’язку, а також значущістю інформації;
- інформація, яка дійшла до співрозмовника і повернулась назад, організовує партнерів міжособистісної комунікації в спільне інформаційне поле;
- спільний смисл у міжособистісній комунікації виробляється за умови, що інформація не просто прийнята, а й осмислена, тобто за наявності процесу спільного осягнення предмета розмови;
- характер обміну інформацією визначається можливістю взаємного впливу партнерів за допомогою системи знаків;
- ефективність комунікації вимірюється тим, наскільки значущим є взаємний вплив партнерів;
- комунікативний вплив можливий лише за умови, що індивід, який спрямовує інформацію (комунікатор), та індивід, який її приймає (реципієнт), мають єдину або подібну систему кодифікації і декодифікації;
- комунікація психологічно можлива за умови, що знаки, закріплені за ними значення (відображення найсуттєвіших та узагальнених сторін предметів і явищ) та смисли (суб’єктивний зміст, якого набуває слово в конкретному контексті) відомі учасникам комунікативного процесу;
- учасники комунікації повинні ідентично розуміти ситуацію спілкування;
- під час обміну інформацією можуть виникнути комунікативні бар’єри.
На складність комунікації вказує чимало дослідників. Зокрема, вчені пропонують розглядати її з позицій функціонального підходу, який більш повно охоплює всю багатогранність і весь досвід комунікаторів, які надсилають, отримують, перероблюють і обговорюють численні повідомлення, призначені один для одного. При цьому комунікатори намагаються не лише передати інформацію, але й оформити свої повідомлення таким чином, щоб створити і зберегти позитивну самооцінку.
Висновок. Отже, міжособистісну комунікацію можна розуміти як складний процес спільної діяльності комунікантів, який характеризується обміном інформації, її формуванням, отриманням, відправленням, переробленням та засвоєнням, внаслідок чого досягається взаєморозуміння людей.
Джерела та література
- Коневщинська О. Е. ''Проблема Інтернет-мовлення старшокласників в електронних соціальних мережах'' /О.Е.Коневщинська // Інформаційні технології і засоби навчання, т. 60, № 4, с. 77-86, 2017. [Електронний ресурс]. : https://journal.iitta.gov.ua/index.php/itlt/article/view/1845
- Кульчицька А.В (2021) Культура професійного спілкування як важливий змістовний модуль в структурі підготовки фахівця. Виклики та парадокси соціальної взаємодії в постмодерному світі: лінгвістичний та психологічний аспекти: матеріали ІІ Міжнар.наук.-практ.конфза заг. ред. О. В.Лазорко, В. А. Ущиної – Луцьк, 2021.– 208 с. (С. 193-196).
- Лаврухіна, Т. (2012). Співвідношення понять «комунікація»«спілкування»«комунікативна компетентність» у сучасній педагогічній науці (Doctoral dissertation, Wydawca Sp. z oo" Diamond trading tour").
- Орбан-Лембрик Л.Е. (2003) Соціальна психологія: Посібник. – К.: Академвидав, 2003. – 448 с.
- Писаревський І. М. Александрова С. А., Професійно-комунікативна компетентність. підручник. Харків. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О. М. Бекетова . 175 с.
