Вся історія людства переконливо доводить, що агресія є невід’ємною частиною життя суспільства і особистості в ньому. В понятті «агресія» об’єднуються різні за формами та результатами акти поведінки – від таких як злі жарти, плітки, ворожі фантазії, деструктивні форми поведінки до бандитизму та вбивств. Також під агресією розуміється сильна активність, прагнення до самоствердження.
Дослідження поняття агресії стало результатом синтезу загально-біологічних і філософських теорій, а тому невипадково, що найбільше відповідей про природу агресії ми знаходимо в представників психоаналізу та біхевіоризму. В цьому сенсі виділяються дві на перший погляд протилежні точки зору на природу людської агресивності: розгляд агресії в якості позитивної, конструктивної діяльності та її розуміння як деструктивної сили. Проте ці два аспекти насправді являють собою різні грані одного і того ж феномену, які знаходяться в складному динамічному взаємозв’язку [2].
Враховуючи думку видатний біолог К. Лоренц, який притримувався переважно позитивного погляду на значення агресивності в житті біологічних істот. Він вважав, що природа агресії є інстинктивною. Вона, на думку Лоренца, являє собою біологічно визначений патерн поведінки і таким чином є інструментом боротьби за виживання. При цьому вона може проходити через болючу трансформацію, перетворюючись з конструктивної сили в феномен деструкції і жорстокості. К. Меннігер також відносив агресію до позитивних біологічних явищ, вважаючи, що вона витікає з деструктивного інстинкту. Але, на противагу К.Лоренцу, він розглядав інший вектор якісної трансформації агресії – її позитивна сутність витікає саме з деструктивної складової [1].
В даний час термін «агресія» вживається надзвичайно широко, і найперше його пов’язують з негативними проявами (гнівом, ворожими мотивами, расовими упередженнями), але агресія є і позитивним явищем: вона може слугувати життєвим інтересам людини, бути досить ефективним засобом відстоювання своєї думки, сприяти підпорядкуванню собі інших (дана властивість є характерною для більшості людей, що займають керівні посади і повинні контролювати велику кількість працівників) тощо.
Проте слід зазначити, що інструментальна агресія, як засіб маніпулятивної діяльності має за мету самоствердження та породжується здоровим честолюбством, і не несе за собою якихось ворожих мотивів. Вона проявляється у формі здорової конкуренції, прагнень до особистих досягнень, боротьби за свої права, інтереси. Необхідний рівень виключно інструментальної агресивності повинен формуватися індивідом, виходячи з певної ситуації, для конструктивного вирішення проблеми. Відтак, винятками наслідування агресивної поведінки можуть бути патерни поведінки інших, котрі вдало проявляють оптимальний рівень агресії задля досягнення виправданих цілей і за умови, що немає місця факту перевищення необхідного рівня агресивності [3].
Цілком зрозумілим є те, що агресія у певних випадках може бути не тільки вимушеною, а й необхідною і навіть корисною. Здорова агресія потрібна, щоб пояснити свою позицію, відстояти свою правоту і, врешті-решт, щоб повернути мирні відносини, адже у деяких випадках не обійтися без впливу на оточуючих [3]. Тобто, ми приходимо до висновку, що в різних ситуаціях агресивна поведінка буває досить доречною. Тому не слід бути категоричним, бажаючи максимально знизити рівень агресивності людини. Це як вогонь у розумних розмірах: коли він управляється і контролюється, то може бути корисний. Так і прояв агресії, будучи під контролем, може приносити користь.
В загальному ж про конструктивну і неконструктивну форми агресії можна говорити достатньо умовно. Конструктивна агресія – це активність, спрямована на досягнення мети, захист себе та інших, здобуття свободи та незалежності, захист власної гідності. Деструктивна агресія – це насильство, жорстокість, ненависть, злість, прискіпливість, гнів, роздратування, впертість і самообвинувачення. Відмінності цих форм агресії полягають в намірах, які передують проявам агресивності. При конструктивній формі агресії намір нанести комусь шкоду відсутній, тоді як при неконструктивній він являється основою вибору саме даного способу взаємодії з людьми. Конструктивна форма агресії може бути названа як псевдоагресія. Е.Фром описує в рамках псевдоагресії незловмисну, ігрову, оборонну, інструментальну агресію, що є засобом самоствердження [2].
Отож, враховуючи попередні теорії та наукову практику можна стверджувати, що агресивність володіє якісною та кількісною характеристиками. Як і будь-яка властивість, вона має свій різний ступінь вираженості: від майже повної відсутності до останньої грані меж нормального. Проте цілком зрозуміло, що кожна особистість повинна володіти певними завдатками агресивності. Адже їх відсутність призводить до пасивності, конформізму, а надмірний розвиток навпаки може стати причиною конфліктності, нездатності на свідому кооперацію і т.д.
Джерела та література
- Березка С. В., Карпенко Т. В. Теоретичний аналіз наукових досліджень проблеми агресивної поведінки у психолого-педагогічній літературі. Молодий вчений. Практична психологія: досягнення, розвиток та перспективи. 2017. №10.1. С. 61-64.
- Дроздов О. Ю., Скок М. А. Проблеми агресивної поведінки особистості: навчальний посібник. Чернігів: ЧДПУ імені Т. Г. Шевченка, 2000. 156 с.
- Шугай Т. Агресія й агресивність. Розмежовуємо поняття. Соціальний педагог. 2019. № 11. С. 4-13
