Реалії сучасного життя усе частіше привертають увагу подіями насилля, що відбувається не тільки в умовах воєнних дій, але й поза ними. Йдеться про такі ситуації як пограбування, дорожньо-транспортні пригоди, викрадення, сексуальне насильство, спостереження за насильницькою ситуацією, яка трапляється з іншою людиною тощо. Усі ці ситуації мають свій поріг чутливості людини до пережитого нею. І, якщо одні люди досвід насильства переживають через інтенсивну стресову реакцію на ситуацію, але все ж таки повертаються до свого звичайного психологічного стану, то інші можуть трансформувати цей травматичний досвід крізь усе життя у різноманітні дезадаптаційні стани. Щоб зрозуміти це явище, важливо, щоб ми змогли зрозуміти механізми переживання насильства та способи, якими людина може відчувати агресію під час та після події. Існує кілька факторів, які можуть сприяти тому, що людина не повернеться до звичного стану після агресивної ситуації: вік і момент, коли відбулася подія, інтенсивність і тривалість переживання, рівень безпорадності, що пережила людина, сенс пережитого в історії життя людини, інтенсивність пережитого страху, гніву тощо.
Різні люди по-різному реагують на насильство. Так під час насильницької ситуації одна людина може зберігати холоднокровність і самовладання, інша – панікувати і впадати у відчай, а третя – може втратити свідомість. Також після насильницької ситуації, кожна людина може поводитися індивідуально. Так одна може злякатися всього кілька днів, а потім повернутися до нормального життя, друга може залишитися з дуже тривалою тривогою і не зможе повернутися до свого повсякденного життя, а третя може зануритися в глибоку депресію в результаті великого потрясіння, викликаного пережитим.
Важливо враховувати й схильність людини до переживання посттравматичного стресового розладу. В цьому контексті йдеться про те, що досвід відносин у перші два роки життя має значний вплив на здатність людини справлятися зі стресом і керувати своїм емоційним станом пізніше в житті (Schore, 2001). Піклуючись про свою дитину, мати допомагає регулювати внутрішній стан дитини. Так мати прагне заспокоїти свого малюка, коли бачить його дуже схвильованим. Здатність до емоційної саморегуляції у нього ще не розвинена, і мати виконує цю важливу функцію гетерорегуляції до тих пір, поки дитина не навчиться регулювати себе. Травми, пов'язані в основному з досвідом жорстокого поводження і зневаги в цьому ранньому віці, мають величезний вплив на розвиток дитини і майбутнього дорослого. В цей віковий період рання міжособистісна травма може вплинути на розвиток мозку, зробивши дитину більш вразливою до ситуації посттравматичного стресового розладу (ПТРС) в дорослому віці.
Центральними ознаками прояву ПТСР у людей, які пережили насильницькі ситуації є переживання станів: «емоційної анестезії», «депресії», «втрати життєвої перспективи». Також частими є прояви асоціацій між подією та конкретними ситуаціями, що призводять до поведінки уникнення, наприклад, не виходити вночі, не виходити одному з дому, не ходити в певні місця тощо. Інтенсивні емоційні реакції можуть виникати перед подразниками, які просто нагадують ситуацію, що переживається, такі як певні звуки, певна погода, певні погляди тощо. При цьому дуже велика ймовірність розвитку більш постійних станів тривоги, настороженості, перебільшених реакцій переляку та страху, труднощів з концентрацією уваги, підозрілого ставлення тощо. Можуть виникати почуття нереальності і відчуженості від світу, або ж повторювані кошмари. Деякі люди стають більш дратівливими, проявляючи істерики і емоційну нестабільність. Загалом реакції йдуть в двох основних напрямках: депресія і тривога. Тобто є люди, які впадають в депресивні стани, люди, які впадають в стан тривоги і збудження, і люди, які чергуються між цими двома станами.
Усі перераховані емоційні стани складають основу стресових патернів – психофізіологічних систем, які тримають людину паралізованою в режимі функціонування, нездатною повернутися до колишнього способу життя. Ця система породжує і підтримує стани страху, настороженості, недовіри, страху, розгубленості та паніки. Ці стани можуть чергуватися і посилюватися в різний час і тому вони складають «фіксовані» та «детерміновані» способи функціонування в житті.
Кожна людина в посттравматичній стресовій ситуації потребує пильної уваги, оскільки її реакції пов'язані з історією життя, її здатністю справлятися з почуттями та емоціями, впливом досвіду на її життя та якістю життя. Вважаємо, що терапевтичне втручання є необхідним ресурсом для людини, щоб реорганізувати свою модель функціонування та продовжити свій життєвий процес більш здоровим, і головне захищеним способом. Звертаючись до напрацювань О. Лазорко, погоджуємося з авторкою, що психологічна захищеність розглядається як результат успішного подолання людиною важких ситуацій, і, передусім, це стосується переживання особистістю своєї захищеності від психологічного насильства, яке є віддзеркаленням загальної оцінки індивідом важкої ситуації, а також переживання індивідом задоволеності характером відносин із середовищем як відображення можливості задоволення індивідом найбільш важливих для нього потреб, незалежно від характеру ситуації, що склалася (Лазорко, 2017). Важливо також, щоб переживання захищеності від насильства і задоволеності відносинами із середовищем спиралося на реалістичну оцінку власних можливостей, в іншому випадку можна говорити про так звану «псевдозахищеність», яка не підкріплена реальними ресурсами.
Джерела та література:
- Schore A.N. (2001). The Effects of a Secure Attachment Relationship on Right Brain Development, Affect Regulation, and Infant Mental Health. Infant Mental Health Journal. #22. 7-66.
- Лазорко О.В. (2017). Психологія безпеки особистості як субєкта професіоналізації : дис. ... доктора психол. наук ; 19.00.01. Харків : ХНУ ім. В.Н. Каразіна. 520 с.
