ЕМПІРИЧНИЙ АНАЛІЗ САМОЕФЕКТИВНОСТІ У КОНТЕКСТІ СІМЕЙНОГО ДОСВІДУ

Постановка проблеми. У сучасних умовах нестабільності та тривалого стресу, пов’язаного з соціальними й військовими викликами, особлива увага приділяється самоефективності як ключовому психологічному аспекту дорослої особистості.

Класичне визначення поняття належить А. Бандурі, який описує самеоефективність як переконання особистості у власній здатності організовувати й реалізовувати необхідні дії для досягнення успішних результатів у конкретних ситуаціях[1, с.65]. Ця віра формується під впливом попереднього досвіду, соціального середовища, а також фізіологічного й емоційного стану[2].

У роботі Koçak та співавт. [3] було емпірично доведено, що самеоефективність у прийнятті кар’єрних рішень формується під впливом таких чинників, як академічна задоволеність, рівень доходу, тип трудового контракту, освіта батьків та вплив родини. Зокрема, самеоефективність виступала як посередницька змінна між зазначеними факторами й відчуттям особистісного благополуччя[7]. Зі схематичним зображенням можна ознайомитися на рисунку 1.

Рис. 1. Вплив підтримки, академічного задоволення на самоефективність та щастя

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та емпірично дослідити взаємозв’язок між досвідом сімейних взаємин та самоефективністю особистості.

У дослідженні було використано теоретичні методи: аналіз, синтез, та узагальнення наукових даних; емпіричні методи у сукупності таких психометричних методик: «Шкала самоефективності (Р. Шварцера та М. Єрусалема)».

Емпіричне дослідження було проведено на базі Волинського національного університету імені Лесі Українки, а також за допомогою онлайн-опитування на платформі Google Forms. У вибірку увійшли 71 респондент віком від 18 до 40 років. Серед учасників було 46 жінок (65%) і 25 чоловіків (35%).

Відповідно до результатів, отриманих за методикою «Шкала самоефективності» Р. Шварцера та М. Єрусалема, вся вибірка була класифікована на три групи за рівнем вираженості самоефективності. До першої групи увійшли 32 учасники з високим рівнем самоефективності, до другої — 25 осіб із середнім рівнем, а до третьої — 14 респондентів з низьким рівнем самоефективності.

Усереднені показники діагностованих трьох груп за методиками  «Шкала самоефективності» (Р. Шварцера та М. Єрусалема) подано на рис.2.

Рис. 2. Середнє значення загальної самоефективності

У всіх трьох рівнях самоефективності переважають респонденти з вищою освітою: у групі 1 — 32 особи (100%), у групі 2 — 23 особи (92%), у групі 3 — 14 осіб (100%). Респонденти з середньою спеціальною освітою були лише в групі 2 — 2 особи (8%).

Місце проживання також виявилося релевантною змінною: 70% респондентів групи 1 мешкають у містах, тоді як у групі 3 — 43% становлять жителі сільської місцевості (6 осіб).

За кількістю дітей, більше трьох дітей частіше зустрічається у респондентів групи 3, що може вказувати на потенційний зв’язок між чисельністю сім’ї та рівнем самоефективності.

Першонароджені респонденти переважають у групі 1 — 15 осіб (46,88%). У групі 2 — 7 осіб (28%), а в групі 3 — 6 осіб (42,87%).

Щодо сімейного статусу, серед респондентів із повних сімей найнижчий рівень самоефективності демонструють 14 осіб (100%) у відповідній групі; в 2 групі — 20 осіб (80%); у групі 1 — 25 осіб (78,13%). Рівень освіти батьків також виявив варіативність: у групі 1 найпоширенішим був середній спеціальний рівень освіти батьків (15,6%), тоді як у групі 3 цей показник сягав 28,6%.

Додатково встановлено, що в трьох випадках мати респондента перебувала у другому шлюбі, у п’яти випадках — батько. Також п’ятеро учасників мали зведених братів або сестер.

Детальний розподіл середніх значень за демографічними характеристиками (стать, освіта, місце проживання, кількість дітей, положення в родині, рівень освіти батьків) подано на рис.3.

Рис 3. Розподіл середніх значень для різних демографічних характеристик, таких як стать, освіта, місце народження, кількість дітей, положення в сім’ї та освітній рівень батьків (%)

Результати однофакторного дисперсійного аналізу виявили статистично значущі відмінності між респондентами з високим та середнім рівнями самоефективності за віковим критерієм (F = 5,43; P < 0,05). Це може свідчити про те, що з віком рівень самоефективності зростає, ймовірно, завдяки накопиченому життєвому досвіду, підвищенню впевненості у власних силах та реалістичнішому сприйняттю труднощів.

Крім того, було зафіксовано статистично значущі відмінності щодо рівня освіти батька (F = 3,11; P < 0,05). Респонденти, батьки яких мали вищу освіту, частіше демонстрували вищий рівень самоефективності. Це може пояснюватися як більшою інтелектуальною підтримкою в дитинстві, так і передачею позитивних моделей вирішення завдань та формуванням більш адаптивних уявлень про власні можливості.

Кореляційний аналіз дозволив виявити низку статистично значущих зв’язків між демографічними характеристиками та самоефективністю у трьох досліджуваних групах.

У групі з низьким рівнем самоефективності спостерігається сильна позитивна кореляція між рівнем освіти батька та матері (r = 0,88; p < 0,01), що свідчить про тенденцію до освітньої однорідності в межах родини. Це може відображати вплив стабільного освітнього фону батьків на формування особистісних уявлень, навіть якщо загальний рівень самоефективності залишається низьким.

У групі із середнім рівнем самоефективності також було виявлено позитивний зв’язок між рівнем освіти обох батьків (r = 0,69; p < 0,01), що підтверджує гомогенність освітнього середовища. Крім того, виявлено помірну позитивну кореляцію між загальними показниками самоефективності та статтю респондентів (r = 0,48; p < 0,05), що вказує на наявність гендерних особливостей у сприйнятті власної ефективності.

У групі з високим рівнем самоефективності позитивна кореляція між рівнем освіти батька та матері (r = 0,66; p < 0,01) знову засвідчує тенденцію до однорідного освітнього середовища в родинах. Водночас встановлено позитивний зв’язок між віком респондентів і рівнем самоефективності (r = 0,39; p < 0,05), що підтверджує припущення про накопичення досвіду й упевненості у власних силах з віком.

Отримані дані свідчать про важливість урахування як сімейного, так і демографічного контексту при аналізі феномена самоефективності.

Література

1. Bandura A. Social foundationsofthoughtandaction: Asocial cognitive theory. EnglewoodCliffs NJ:Prentice-Hall. 617 p.
2. Bandura A. Cultivate self-efficacy for personal and organizational effectiveness. Handbook of principles of organization behavior. Oxford, 179-200.
3. Koçak, O., Ak, N., Erdem, S. S., Sinan, M., Younis, M. Z., & Erdoğan, A. The role of family influence and academic satisfaction on career decision-making self-efficacy and happiness. International Journal of Environmental Research and Public Health, 18.2021. https://doi.org/10.3390/ijerph18115919
4. Luszczynska, A., Scholz, U., & Schwarzer, R. The General Self-Efficacy Scale: Multicultural validation studies. The Journal of Psychology. 2005. 139(5), 439-457. https://doi.org/10.3200/JRLP.139.5.439-457
5. Olson, D. H., Sprenkle, D. H., & Russell, C. S. Модель області сімейних і шлюбних систем I: Розміри спільноти та адаптивності, типи сімей та клінічні застосування. Сімейний процес, 18. 1979. 3–28.
6. Schwarzer, R., & Renner, B. Social-cognitive predictors of health behavior: Action self-efficacy and coping self-efficacy. Health Psychology, 19(5), 2000 487-495.
7. Zakiei, A., Vafapoor, H., Alikhani, M., Farnia, V., & Radmehr, F. The relationship between family function and personality traits with general self-efficacy (parallel samples studies). BMC Psychology. 2020. 8(88). https://doi.org/10.1186/s40359-020-00462-w