КОМП’ЮТЕРНІ ІГРИ ЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ АГРЕСИВНОСТІ

У сучасному цифровому світі комп’ютерні ігри є популярною формою дозвілля молоді, зокрема юнаків, які перебувають на етапі формування особистості. Юнацький вік характеризується підвищеною вразливістю до зовнішніх стимулів, що робить актуальним вивчення впливу відеоігор на агресивну поведінку. Наукові дискусії щодо цього питання залишаються суперечливими: одні дослідники підтверджують зв’язок між насильницькими іграми та агресивністю, інші наголошують на індивідуальних і соціокультурних чинниках [1; 2]. В Україні, де цифрові технології стрімко поширюються, бракує локальних досліджень цього феномену, що зумовлює потребу теоретичного аналізу як основи для емпіричних пошуків.

Метою дослідження є аналіз теоретичних засад агресивної поведінки в юнацькому віці та ролі комп’ютерних ігор як чинника, що може сприяти її проявам. Для цього розглянуто ключові підходи до вивчення агресії та специфіку ігрових технологій.

Агресія визначається як поведінка, спрямована на заподіяння фізичної чи психологічної шкоди іншій людині чи об’єкту [1, с. 123]. У психоаналітичному підході З. Фрейда агресія трактується як прояв вродженого інстинкту (танатосу) [3]. Теорія соціального научіння А. Бандури підкреслює, що агресивність формується через спостереження та імітацію моделей, зокрема в медіа [4]. Фрустраційно-агресивна теорія Дж. Долларда пояснює агресію як реакцію на перешкоди в досягненні мети [5]. Когнітивний підхід Л. Берковіца пов’язує її з інтерпретацією соціальних подразників [6]. У юнацькому віці агресивність посилюється через гормональні зміни, незрілість саморегуляції та соціальний тиск, що робить юнаків чутливими до впливу комп’ютерних ігор [7, с. 102].

Комп’ютерні ігри вирізняються інтерактивністю, що залучає гравця до активної участі у віртуальному світі [8, с. 12]. Жанри, такі як шутери (Call of Duty), містять насильницький контент і механіки, що провокують агресивні дії [9, с. 45]. Загальна модель агресії (GAM) К. Андерсона стверджує, що такі ігри активують агресивні когнітивні сценарії, підвищують емоційне збудження та знижують емпатію [10, с. 78]. Дослідження Г. Холла вказують на десенсибілізацію до насильства у гравців [11, с. 23]. Водночас К. Фергюсон заперечує прямий зв’язок, наголошуючи на методологічних обмеженнях і позитивних ефектах ігор, як-от розвиток стратегічного мислення [2]. Психологічні механізми впливу включають імітацію, фрустрацію від програшів і десенсибілізацію, що є особливо значущими для юнаків через їхню емоційну нестабільність [7, с. 103; 12, с. 56].

Теоретичний аналіз засвідчив, що агресивна поведінка в юнацькому віці формується під впливом біологічних, соціальних і психологічних чинників, які можуть посилюватися комп’ютерними іграми. Суперечливість даних і брак досліджень в Україні підкреслюють потребу емпіричного вивчення для розробки стратегій профілактики агресивності серед молоді.

Джерела та література

1. Myers D. Social Psychology. — 10th ed. — New York: McGraw-Hill, 2013. — 736 с.
2. Ferguson C.J. Video Games and Youth Violence // Journal of Youth and Adolescence. — 2011. — Вип. 40. — С. 377–391.
3. Фрейд З. Я і Воно. — К.: Основи, 2001. — 156 с.
4. Bandura A. Aggression: A Social Learning Analysis. — Englewood Cliffs: Prentice-Hall, 1973. — 247 с.
5. Dollard J. Frustration and Aggression. — New Haven: Yale University Press, 1939. — 209 с.
6. Berkowitz L. Aggression: Its Causes, Consequences, and Control. — New York: McGraw-Hill, 1993. — 485 с.
7. Blakemore S.J., Choudhury S. Development of the adolescent brain // Journal of Child Psychology and Psychiatry. — 2006. — Вип. 47. — С. 296–312.
8. Gentile D.A. Media Violence and Children. — Westport: Praeger, 2003. — 328 с.
9. Anderson C.A., Gentile D.A., Buckley K.E. Violent Video Games. — Oxford: Oxford University Press, 2007. — 200 с.
10. Anderson C.A., Bushman B.J. Effects of Violent Video Games // Journal of Personality and Social Psychology. — 2001. — Вип. 78. — С. 78–89.
11. Hall G.C.N., Hirschman R. The relationship between violent video games and desensitization to violence // Journal of Social Issues. — 2000. — Вип. 56. — С. 231–248.
12. Тимошенко В.І. Агресивна поведінка: її сутність та причини // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2015. — № 6. — С. 55–63.