ВІКАРНА ТРАВМА У ЖУРНАЛІСТІВ В УМОВАХ ВІЙНИ

Вікарна травма (англ. vicarious trauma) – це психологічний стан, що виникає внаслідок непрямого впливу на людину травматичних подій, зокрема через постійне спостереження або слухання про страждання інших. За візією Selye (1936) та Lazarus і Folkman (1984), стрес є невід'ємною частиною реакції організму на загрозливі ситуації. Вікарна травма також відома як вторинна травма або вторинний травматичний стрес і є формою психологічного стресу, який людина може отримати під впливом образів або історій людей з травматичним досвідом. У цьому випадку людина безпосередньо не переживає травматичну подію, але відчуває стресову реакцію через непрямий вплив.​

В групі ризику щодо формування вікарної травми перебувають найчастіше фахівці допоміжних професій, зорема таких як соціальна робота, медична допомога, консультування з питань психічного здоров’я, реагування на надзвичайні ситуації та допомога при стихійних лихах, оскільки їхня робота може робити їх більш чутливими до історій та вразливими щодо наслідків травматичного досвіду. Але не лише представники цих професій знаходяться в групі ризику. Адвокати, працівники страхових компаній, журналісти та редактори новин під час своєї роботи можуть зіткнутися з шокуючими історіями та зображеннями, які можуть призвести до розвитку травматичних стресових реакцій.​ За матеріалами Dart Center (Dart Center for Journalism and Trauma) вікарна травма є серйозною проблемою для журналістів, особливо в умовах війни та постійного потоку травматичного контенту.

Повномасштабна війна в Україні створила безпрецедентні умови для роботи журналістів, оскільки вони прямо або опосередковано перебувають у середовищі військових дій, де травматичні події становлять частину щоденної дійсності. За даними Інституту масової інформації (ІМІ), 58% українських журналістів відзначили погіршення свого психологічного стану у 2024 році порівняно з попереднім роком. Більшість респондентів повідомили про постійну втому (75%), депресію або безнадійність (67%), проблеми зі сном (62%) та дратівливість (62%).​

Ці дані свідчать про те, що журналісти в Україні перебувають у стані хронічного стресу, що може призвести до розвитку вікарної травми.​ Також журналісти, особливо ті, хто висвітлює конфлікти, катастрофи чи інші кризові ситуації, часто піддаються цьому виду травми, навіть не перебуваючи безпосередньо на місці подій.​

Сучасні технології дозволяють журналістам отримувати інформацію в режимі реального часу. Однак це також означає постійний потік травматичних зображень та історій, що може посилювати психологічний тиск. Дослідження показують, що навіть перегляд новин про війну в соціальних мережах може впливати на психічне здоров'я, викликаючи тривогу та стрес.​

Факторами виникнення вікарної травми у журналістів може бути: 1) постійне споживання травматичного контенту: перегляд фотографій, відео та свідчень про насильство, руйнування та смерть; 2) інтерв'ю з постраждалими: слухання емоційно насичених історій може викликати емпатичний стрес; 3) відсутність психологічної підтримки: багато редакцій не надають достатньої допомоги своїм працівникам у подоланні стресу.​

Дослідження зарубідних вчених показують, показують, що від 80 до 100% журналістів стикалися з травматичною подією, пов’язаною з роботою (Dworznik, 2011; Feinstein et al., 2002; Newman et al., 2003; Pyevich et al., 2003; Smith et al., 2017; Teegen & Gotwinkel, 2001). Багато журналістів стикаються з повторним впливом, зокрема 92% журналістів повідомили, що пережили щонайменше чотири травматичні ситуації (Weidman et al., 2008). Дослідження показують, що середня кількість травматичних подій, пов'язаних з роботою, коливається від 4 до 81, залежно від досліджуваної популяції (Newman et al., 2003; Pyevich et al., 2003; Teegen et al., 2001; Weidmann et al., 2008).

Журналісти також можуть бути свідками травматичних подій, найпоширенішими з яких є автомобільні аварії, пожежі, страти, вбивства, масові жертви, війни, стихійні лиха тощо  (Dworznik, 2011; Feinstein et al., 2014; Feinstein et al., 2002; Newman et al., 2003; Pyevich et al., 2003; Simpson & Boggs, 1998; Smith et al., 2017; Teegen & Gotwinkel, 2001).

Також травматичний контент, пов’язаний з роботою, може виникати через часте, повторюване та тривале переживання насильницької графіки та / або відеоматеріалів,  включаючи контент, створений користувачами (Feinstein et al., 2014; Weidmann & Papsdorf, 2010).

Деякі журналісти можуть бути свідками подій, пов’язаних зі смертю, насильством та людськими стражданнями. Це може бути особливо тривожним, особливо коли ці події стосуються дітей (Newman et al., 2003; Pyevich et al., 2003; Smith et al., 2017).

Згідно з дослідженням, журналісти, які часто стикаються з травматичним контентом, можуть відчувати симптоми, подібні до посттравматичного стресового розладу (ПТСР), включаючи флешбеки, емоційне оніміння та порушення сну.​

Такі організації як Dart Center for Journalism and Trauma надають ресурси та рекомендації для журналістів, які працюють у складних умовах.

Таким чином, вікарна травма є серйозним викликом для журналістів, особливо в умовах війни. Розуміння механізмів її виникнення та впровадження стратегій підтримки є ключовими для збереження психічного здоров'я медіапрацівників. Необхідно, щоб редакції та медіаорганізації визнавали важливість психологічної підтримки та створювали умови для безпечної та здорової роботи журналістів.