ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ДІТЕЙ, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВІД ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА

Постановка наукової проблеми. Домашнє насильство в умовах сьогодення залишається поширеним соціальним явищем, яке має довготривалий руйнівний вплив на психіку дітей. Участь у ситуаціях прояву насильницької поведінки, навіть непряма, може спричинити серйозні емоційні та поведінкові порушення.

Діти, які стають свідками або постраждалими від насильства у родині, часто демонструють симптоми тривожності, депресії, соціальної дезадаптації, порушень у навчанні тощо. У зв’язку з цим особливого значення набуває якісний соціально-психологічний супровід таких дітей, що передбачає комплексний підхід до відновлення їхнього психоемоційного стану.

Мета дослідження полягає в аналізі основних підходів до соціально-психологічного супроводу дітей, які постраждали від домашнього насильства, визначенні ефективних методів підтримки та профілактики вторинної травматизації.

Виклад основного матеріалу. Психологічна допомога дітям, які постраждали від насильства, має враховувати вік, індивідуальні особливості, тип травматичного досвіду, рівень залученості дитини до ситуації насильства та її ресурсність.[1] За словами Л. Міляєвої, найважливішим завданням є створення безпечного середовища, де дитина може вільно висловлювати свої переживання та почуття. [3]

Соціально-психологічний супровід передбачає:

• первинну діагностику психоемоційного стану;
• роботу з емоційними реакціями (страх, сором, вина, гнів);
• формування навичок безпечної поведінки;
• корекційно-розвивальні заняття;
• залучення до груп підтримки;
• роботу з батьками/опікунами, або іншими дорослими.

Як зазначає О. Чебикін, психоемоційна стійкість дитини багато в чому залежить від наявності стабільних підтримувальних зв’язків з дорослими, тому одним із напрямів супроводу є також залучення родини до психоедукаційної роботи [5] . Важливою є мультидисциплінарна взаємодія психологів, соціальних працівників, педагогів, лікарів, представників правоохоронних органів.

Зарубіжні дослідники, зокрема Van der Kolk B., наголошують на важливості тілесно-орієнтованих і травма-фокусованих підходів до терапії. Це пояснюється тим, що травматичний досвід часто зберігається не лише в пам’яті, а й у тілі. [2] Тому доцільно застосовувати інтегративні методи - арттерапію, сенсорно-моторну терапію, ігрові методики тощо.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Соціально-психологічний супровід дітей, які постраждали від домашнього насильства, повинен бути системним, тривалим і адаптованим до індивідуальних потреб дитини. Важливо не лише усунути гострі емоційні симптоми, а й сприяти формуванню довіри до світу, відновленню самооцінки, розвитку навичок комунікації та безпечної поведінки.

Перспективними напрямами подальших досліджень є розробка програм превенції насильства в сім’ї на рівні освітніх закладів та підвищення професійної підготовки фахівців, які працюють з дітьми.

Список використаних джерел

1. Violence Against Children in Ukraine: Analytical Report. Kyiv : UNICEF, 2020.
2. Van der Kolk B. The Body Keeps the Score: Brain, Mind, and Body in the Healing of Trauma. New York : Viking, 2014. 464 p.
3. Міляєва Л. М. Психологічна травма в дітей: діагностика та супровід. Київ : Логос, 2020. 208 с.
4. Міністерство соціальної політики України. Методичні рекомендації щодо виявлення та надання допомоги дітям, які постраждали від насильства. Київ, 2021
5. Чебикін О. С. Психологічна стійкість у дітей та підлітків у кризових ситуаціях. Одеса : ПНПУ, 2018. 212 с.