ГІПЕРОПІКА ЯК ОДИН З ПРОЯВІВ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА

Постановка наукової проблеми. Сучасні соціокультурні тренди, зокрема зміни у структурі сім'ї та стилях виховання, призвели до необхідності переосмислення ролі гіперопіки у системі сімейних відносин. Проблема гіперопіки стає особливо актуальною в контексті визнання психологічних форм насильства та їх негативного впливу на психічне та емоційне здоров'я дітей і дорослих.

Гіперопіка, що замаскована під турботу та бажання захистити, фактично створює умови психічної залежності, знищує індивідуальність та самостійність дитини, що у майбутньому призводить до агресії, непорозумінь, низької самооцінки, труднощів у прийнятті рішень та психічних розладів.

Відтак, детальне дослідження причин, механізмів та наслідків гіперопіки, становить важливе наукове і практичне завдання сучасної психології та соціальної роботи.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування гіперопіки як форми психологічного насильства у сім'ї, визначення її основних характеристик, а також аналіз наслідків цього явища для психічного та соціального розвитку особистості.

Виклад основного матеріалу. Гіперопіка визначається як надмірна турбота, що повністю контролює життя іншої особи. Як зазначалося вище, таке соціально-психологічне явище є доволі небезпечним, має свої причинно-наслідкові зв’язки.

Гіперопіка зараз розглядається як відповідь на соціальні та психічні чинники, що зумовлюють тривогу, страх та бажання захистити дитину від потенційних загроз. Спираючись на численні дослідження, можемо узагальнити, що найчастіше гіперопіка виникає у сім'ях, де був негативний досвід втрати дитини, серйозні хвороби дітей, або високий рівень тривожності у батьків.

Базуючись на дослідженнях L. Carroll та D.Baumrind, основними проявами гіперопіки є надмірне коригування дій дитини, трансляція страхів та агресивна турбота. [1; 2].

Дозволимо собі навести приклади та статистичні дані за результатами наукових досліджень та висновків соціальних інституцій.

Так, Всесвітня організація охорони здоров'я  наводить таку статистику, що близько 20% дітей стикаються із різними формами психологічного насильства, в тому числі надмірної опіки.

За даними UNICEF (2022), близько 18% батьків відчувають непереборну потребу контролювати кожен крок дитини, особливо у сім'ях з низьким соціальним статусом чи стресовим досвідом. Згідно із звітами UNICEF, гіперопіка часто призводить до затримки соціальної адаптації дітей та розвитку тревожних розладів [4].

Вважаємо доцільним закцентувати увагу на наслідках гіперопіки, спираючиь на дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених та інші джерела інформації.

За даними Міністерства соціальної політики України (2023), надмірний контроль з боку батьків був визнаний причиною емоційних розладів у 14% випадків серед підлітків. [6]

За дослідженнями Зернової С. І. гіперопіка формується у ситуаціях, де дорослі присвоюють собі системний контроль за життям дитини, або іншої особи, внаслідок чого обмежується самостійність, ініціативність та відповідальність дитини, що, у свою чергу, може призводити до порушень особистісного розвитку, зниження самооцінки та залежної поведінки в майбутньому. [5]

За висновками Тищенко С. та дослідженнями Гаррісона Р., наслідки гіперопіки виявляються у тривожних розладах, невротичних станах, труднощах в прийнятті рішень та соціальній ізоляції. [3; 7]

Для попередження явища гіперопіки важливим є психоедукація батьків, підтримка розвитку автономії дітей та розвиток навичок самостійного прийняття рішень.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Гіперопіка як форма психологічного насильства у сім’ї є складним соціально-психологічним явищем, що має глибокі причини, численні прояви та серйозні наслідки для психічного здоров’я й соціального розвитку особистості.

Вона формується на ґрунті підвищеної тривожності батьків, негативного життєвого досвіду та переконань про необхідність постійного контролю над дитиною.

Як доводять наукові дослідження та соціальна статистика, надмірна опіка значно ускладнює формування самостійності, емоційної зрілості, відповідальності, а в подальшому - соціальну адаптацію.

Гіперопіка спричиняє затримку особистісного розвитку, сприяє виникненню тривожних та емоційних розладів, формує залежну поведінку. Її вплив виявляється не лише в дитинстві, а й у дорослому житті, у вигляді труднощів із прийняттям рішень, низькою самооцінкою, соціальною замкненістю.

Це актуалізує потребу у системній психоедукації батьків, а також у психологічному супроводі дітей, які перебувають у таких умовах.

Перспективами подальших досліджень є глибше вивчення впливу гіперопіки на розвиток різних типів особистості, формування стратегій профілактики психологічного насильства у сімейному середовищі та розроблення програм підтримки батьків у кризових станах.

Список використаних джерел

1. Baumrind, D. (1967). Child care practices anteceding three patterns of preschool behavior. Genetic Psychology Monographs, 75, 43–88.
2. Carroll, L. (2016). Outsmarting Overeating: Boost Your Life Skills, End Your Food Problems. New York : Guilford Press.
3. Harrison, R. (2019). Parenting and Overprotection. London : Routledge.
4. (2022). Hidden Violence: Emotional Abuse and Neglect in Children. UNICEF.
5. Зернова, С. І. (2018). Психологія дитини : курс лекцій. Харків : Ранок. 384 с.
6. Міністерство соціальної політики України. (2023). Звіт про домашнє насильство. Київ.
7. Тищенко, С. (2020). Гіперопіка у сімейному вихованні та її наслідки. Психологія і соціальна робота, № 3, С. 25–30.